Кияни, які захищають Київ

Кілька портретів воїнів і медиків 112-ї окремої бригади територіальної оборони

У складі 112-ї окремої бригади територіальної оборони Києва захищають місто різні люди. Серед них актори, програмісти, артисти, су-шефи, інженери... Всіх їх об’єднує одне:  незважаючи на те що більшість із них не мала жодного військового досвіду, в перший день війни всі одразу пішли у військкомат. Дехто там був уже о шостій ранку. Як вони розповідають, хвилювання не було, лише розуміння, що і як робити. Зараз всі вони обороняють Київ. Проходять бойове злагодження, навчаються. Майже всі їхні історії записую в окопах або на блок-постах, там і фотографую.

«Сенсей»: «Я захищаю людяність»

«Я відчував, що війна буде. У мене таке саме відчуття було перед Майданом. Тяжкі часи, багато втрат. Але якби не війна, ми як країна ніколи б не відбулися, зараз йде становлення української нації. Всі відкинули свої різні політичні погляди, мовні питання. Ми зрозуміли, що це наша земля, і ми мусимо будувати країну. Зараз вся українська нація творить історію, не тільки свою, а і новітню історію світу», – переконаний РОМАН, 38-річний боєць 112-ї окремої бригади територіальної оборони Києва із позивним «Сенсей». У цивільному житті чоловік присвятив себе спорту, він тренер з кіокушинкай карате. «Займаюсь з дітьми та дорослими, – розповідає Роман. – Двоє з моїх учнів зараз у спецслужбах, також захищають Україну. Військового досвіду я раніше не мав. Зараз ми навчаємось, за ці тижні дізнався багато чого нового. Але спорт, зокрема єдиноборства, допомагають у військовій справі. Наприклад, якщо брати стрільбу, тактику: інструктори нас зараз вчать, що це все подібне до єдиноборств, тому трошки легше в навчанні».

«Я захищаю свою землю, Україну, українців, у тому числі своїх батьків, близьких, друзів. Звісно, і цінності – це людяність. Я вважаю, що зараз триває боротьба світла з темрявою. Україна сьогодні є форпостом і якщо ми тут не дамо пройти далі цьому жахіттю, воно тут і закінчиться. Якщо Україна пропустить далі зло, то це буде глобальна біда. Я розумію, що Київ – це буде форпост, який неможливо буде взяти. На жаль, можливо, будуть руйнівні речі, якщо вони наважаться піти, але ми до цього готові і ми вже чекаємо на свій бій», – заспокоює Роман.

Мар’яна: «Я воюю за свободу вибору»

«Ми знаємо, який в нас «братський» сусід. Війна почалася в 2014 році, вона триває вже понад вісім років і зараз перейшла в повномасштабну агресію, – нагадує 29-річна МАР’ЯНА, помічниця депутата Київської міської ради. – На жаль, маємо багато втрат. Україна – це мій дім, моя батьківщина, країна, яку я люблю. Я тут народилася і хочу продовжити жити. Хочу, щоб моя країна була вільною, цивілізованою. Хочу перемоги. Я воюю за свободу вибору. Свободу думки, свободу пересування, за справедливість. Киянам раджу не боятися та допомагати ЗСУ та територіальній обороні».

Микола: «Хочу, щоб люди жили вільно у власній країні, а не в тоталітарній Росії»

МИКОЛІ 25 років, він програміст і також уже боєць тероборони. Розповідає, що 24 лютого, коли вранці прочитав про ракети і почув вибухи, був трохи шокований, але це швидко минулося. «Почав моніторити, що пише тероборона. Прийняв душ, випив чайку, почекав, бачу, що написали: треба приїжджати. Що і зробив», – пригадує він.

«Я воюю за вільну та незалежну Україну, щоб люди жили вільно у власній країні, а не в тоталітарній Росії. Кияни добре захищені. Навіть якщо ворог і дійде до Києва, то ми йому добряче дамо. Звісно, якщо він пройде. Але я досить впевнений у наших ЗСУ, у наших хлопцях, які трохи далі стоять

Іван ГРІНЧЕНКО: «Кияни мають дбати один про одного»

«О п’ятій ранку спрацювали сигналізації, ми прокинулись, зібрали речі, я відвіз дружину з дітьми до моєї матері і вже по обіді був у військкоматі. 25го зранку ми вже були на позиціях», – пригадує події початку повномасштабної російської агресії  43-річний Іван ГРІНЧЕНКО. За фахом він юрист, останній час багато працював з медичними компаніями, організовував спеціалізовані навчальні заходи. «Строкову службу я проходив 20 років тому. Розумів, що війна буде, не розумів, коли, але я був впевнений, що обов’язково відбудеться саме така гаряча і така жорстка фаза війни», – каже Іван.

«Кияни захищені надійно, але вони будуть захищені ще надійніше, коли самі цього захочуть. Вони мають дбати один про одного, про своїх близьких, про сусідів, про тих, хто не може про себе подбати, бо в першу чергу завжди страждають ті, хто найменше захищений. Треба зберігати спокій, порядок, не панікувати. Все буде добре і в Київ ніхто не увійде», – говорить боєць.

«Філософ»: закликаю всіх тримати голову холодною

«Я навчаюсь на приладобудівному факультеті в КПІ, працюю інженером, за спеціальністю. Розроблюю гіроскопи, а взагалі я художник, – каже про себе 22-річний ЮРІЙ із позивним «Філософ». – Малюю олівцями та в фотошопі. Це те, що я хочу перетворити в свій основний заробіток, але зараз я закриваю лакуни в тих речах, в яких не достатньо сильний, щоб реалізувати себе, наприклад в анатомії».

Юрій розповів і як виник його позивний: «Так вийшло, що коли ми їхали на позиції, всі трохи нервували. Зброю отримали, але ще не було чіткої задачі і ми реально не знали, куди ми їдемо. Я намагався і свої нерви заспокоїти, і нерви тих, хто були зі мною в машині, тож почав розказувати про Марка Аврелія, якого я читав до цього. «Не важливо, коли людина помре, рано чи пізно і скільки вона взагалі прожила. Тому що людина може втратити лише те, що вона дійсно має. Людина не має минулого, тому що воно вже було, воно їй непідвладне. Людина не має майбутнього, тому що воно ще не настало. Людина має лише плинне зараз. А це єдине, що вона гіпотетично може втратити. А чи вона його дійсно втрачає, ми цього також цього не знаємо. Але якщо втрата дійсно існує, то вона неминуча, то чому тоді переживати». Звичайно таке моральне заспокоєння не є ультимативним, але на певний час нерви гамує. Тому і отримав позивний  «філософ». Спочатку хотіли назвати Аврелієм, але це складно та довго».

Юрій також говорить, що мав передчуття війни напередодні подій 24 лютого. «Прочитав новини, що ці з ОРДЛО запросили війська Путіна до себе. Знав, що вже все, точка неповернення, – пригадує він. – Ну і ліг собі спати. Коли мама вже о п’ятій ранку прибігла зі словами: «Юра, почалося, нас бомблять!», я встав, умився і виконав свою мрію. Я хотів, щоб було, як у «Віднесених вітром», коли почали всі кричати: «Війна, війна!» і заграв гімн Діксі. Я його увімкнув на всю квартиру. Нікому це не сподобалось (усміхається). Ну я вдягнувся та побіг у військкомат».

«Філософ» має декілька порад для цивільних жителів: «Всім, хто зараз не задіяний в обороні, головне не думати, що вони мало роблять чи вони погані, бо не воюють. Зараз головне завдання цих людей – це працювати, купувати та продавати. Наша економіка – як заніміла нога, її потрібно розворушити. Має бути товарообіг. Кожна людина, яка ходить на роботу, купує товари, платить з цього податки, продає щось, робить для нашої загальної перемоги абсолютно такий самий внесок, як і я ось зараз з автоматом. Має бути розуміння, що не потрібно стояти у величезних чергах до військкоматів, а треба реально з холодною головою займатися тим, що приносить користь суспільству. Закликаю всіх приймати рішення без впливу емоцій, бо зараз це може просто коштувати життя». Це перша.

А друга: «Звичайно, порадив би всім тим, хто не задіяний в обороні, виїхати. Тому що місто поки що під загрозою блокади. Якщо вона буде, то, по-перше, вам тут буде кепсько, а по-друге, захисникам потрібні ресурси: їжа, вода, паливо. А якщо ви ніяким чином не задіяні, то це погіршуватиме ситуацію. Тому, якщо є можливість виїхати, їдьте. Це не тільки може вам врятувати життя, а і допоможе обороні міста».

«У нас немає іншого вибору, окрім перемоги. Це розуміє вся країна, – переконаний молодий боєць. –  У нас нарешті сформувалась політична нація на всій території України. Як би це цинічно не прозвучало, в глобальному плані війна йде нам на користь. Так, вмирає багато достойних людей, так, великі руйнування. Але це все історія згладить, а залишиться те, що нарешті «розродилася» наша нація. У нас зараз формується національний міф і ті, хто зараз живуть, мають розуміти, що вони бачать перед своїми очима історію. Ті біль і страждання, які зараз вони переживають, це плата за те, щоб бути глядачем історії. Ми переможемо в будь-якому разі. Будемо гризти землю, але переможемо».

Військові медики: Оля та Кріс

Околиці Києва, позиції територіальної оборони. Тут відбувається навчання військових медиків. Разом з 26-річною Олею біжу по лісу, спостерігаю, як бійці тренуються виносити пораненого на ношах з поля бою. Нести ноші в лісі непросто: це і фізично важко, і дорогою зустрічається багато перешкод. ОЛЯ, котра до вступу в тероборону працювала в некомерційних закупівлях, йде попереду, з автоматом, прикриває групу. Спілкуємось на бігу.

«В 2014 році здоров’я не дозволило мені піти на війну, тож я активно волонтерила, і ось настав час закривати гештальт. Я вивчала тактичну медицину, вивчала зброю та поводження з нею, тому прийшла підготовленою, – говорить Оля. – Також нас, на жаль, держава не дуже добре забезпечила, я знала, що так буде, тому прийшла з своїм: свій бронік, шолом, форма. Ми знали, що буде війна. У мене давно підписаний контракт з ТрО, був зібраний рюкзак. Залишилось тільки піти в військкомат, розпихати людей, які не хотіли пускати «дєвочку» з криком: «У мене контракт!». І з першого дня я тут.

«У киян є три шляхи, – вважає Ольга. – Або приєднатися до збройного спротиву тим чи іншим чином, і це нормально, або поїхати, якщо не відчувають готовності, і це теж нормально. або ж залишитися і гинути під обстрілами, і це найгірший варіант, тому що цивільного населення завжди гине більше і вони заважають військовим, «плутаються під ногами». Всіх людей, які залишилися в Ірпені, мені дуже школа, але якби вони виїхали вчасно, зараз би не витрачалась би купа часу і сил військових, щоб намагатися їх звідти витягти, евакуювати. Завжди є якісь моменти, які не дають можливості евакуюватися, але якщо людина не планує допомагати війську, краще виїжджати».

«Ми переможемо, це без сумніву», – запевняє моя співрозмовниця.

Спілкуюся з іншим військовим медиком – КРІСОМ, він приїхав в Україну в 2014 році. Розповідає, чим займався до 24 лютого. «До 2014 року  я працював в структурах НАТО військовим хірургом. Коли був Майдан, працював у різних місіях в Африці, мене запрошували допомагати з медициною. Потім, коли почалась АТО, мене знов запросили допомогти, вся військова медицина на той час була розвалена. Потім був Слов’янськ, Іловайськ і багато іншого. Було багато втрат, за час АТО загинули більше 140 медиків. Я втратив багато знайомих, друзів. З 24го лютого, на жаль, теж є втрати серед військових медиків».

«24 лютого я мав бути в Луганській області, в зоні АТО. Зранку, коли ми туди їхали, потрапили під обстріл під Харковом, одного з наших було поранено і ми зрозуміли, що починається війна, – говорить Кріс. – Потім зателефонували з тероборони та сказали: нам потрібна допомога. Починали ми з нуля. Зараз є медпункт, операційна, все що потрібно для стабілізації поранених.  У нас чудовий колектив, всі позитивні, просто немає слів».

«Україна для мене як сім’я, а пацієнти – це мої діти. І коли йдеш, а хлопець, якого ти вже і не пам’ятаєш, зустрічаючись, дякує, показує свою дружину, дітей, то розумієш, що є для чого жити, це найголовніше», – вважає військовий медик.

Кріс запевняє: «Українців ніхто не зломить. Росіяни тут ніколи не вийдуть на парад. У нас тут є ціла сім’я: вона медик, її син з його татом воюють на передовій. Багато таких сімей піднялись проти агресії, проти окупантів. До речі, згадав слова Дудаєва: «якщо Росія спробує воювати з Україною, це буде фінал Росії». Деякі знайомі журналісти з Франції питають: як це, ці «православні» вбивають православних? Як вони можуть знищувати Харків, Маріуполь, які в більшості були проросійські? Вони самі зробили з українців на сто відсотків антиросіян. Раніше через російську пропаганду багато хто не знав, яка насправді Росія. Зараз вся країна стала проти окупантів, і жодної пощади їм не буде».