Хай живе «червона синька»

Перейменування топонімів Кривого Рогу: більшовицькі традиції живуть і перемагають?!

Коли російські більшовички за допомогою червоної армії і місцевих червоногвардійців на початку 1920 року остаточно захопили Кривий Ріг та околиці й стали встановлювати так звану червону владу рад, обіцяні соціалістичні перетворення вони відразу ж розпочали з перейменування місцевих назв. І в процесі такого тотального перейменування й відповідно активного словотворення ключовим, звісно, стало слово «червоний».

 

Які тільки чудернацькі поєднання з цим чарівним словом на мапі радянського Криворіжжя не з’являлися! Червоний Ранок, Червоний Лан, Червоне Поле, Червона Поляна, Червоний Плугатар, Червоні Поди, Червоний Шахтар, Червоний Гірник, Червоний Забійник, Червоногвардійський рудник. Словом, територія Кривбасу, й без того червона від рудного пилу в місцях гірничих розробок, стала всуціль червоною. Навіть фабрику «Синька» примудрилися зробити «Червоною синькою».

І так червоніло Криворіжжя фактично впродовж сторіччя – від засилля червоного в назвах, а ще – від рясно пролитої крові, праведного гніву і сорому криворіжців. Доки його просторами не прокотилася нова хвиля масових перейменувань в ході оголошеної декомунізації. І якщо завдяки декомунізації засилля червоного в місцевих назвах вдалося все ж таки збалансувати, то з більшовицькими звичками й підходами у творенні новітніх топонімів, судячи з усього, доведеться боротися ще не один рік.

Принаймні наступна хвиля масових перейменувань, викликана великою російською війною, розпочатою проти України, й нагальною потребою зміни місцевих назв російського походження, а їх протягом тривалого періоду колоніальної залежності України від російського імперського центру утворилося значно більше, ніж суто радянсько-комуністичних, виявила застарілу радянську хворобу в діях міського керівництва та його оточення, яке в дусі старих радянських традицій взялося керувати цим далеко не простим процесом.

Що з цього вийшло, можна зрозуміти з нещодавно оприлюднених пропозицій, опрацьованих робочою групою та тимчасовою комісією у складі керівників міськвиконкому та районів, представників громадськості, науковців і краєзнавців, які завершили підготовку до перейменування. Як повідомив керівник тимчасової комісії – заступник Криворізького міського голови Сергій Мілютін, на першому етапі будуть насамперед перейменовані вулиці, провулки, площі, парки і сквери, назви яких пов'язані з російськими та білоруськими географічними назвами. Таких на першому етапі буде 193, а загалом перейменуванню підлягає понад 400 об’єктів топоніміки, визначених тимчасовою комісією.

МОМЕНТ ІСТИНИ: НАСТАВ ЧАС ВІДДАВАТИ БОРГИ ПАМ’ЯТІ

Слід зауважити, що на цьому підготовчому етапі до процесу перейменування активно долучився Криворізький історико-краєзнавчий музей і низка громадських організацій. Долучився й Громадський клуб «Український час», який опікується в Кривому Розі питаннями вшанування героїв Українського Визвольного Руху, найперше – учасників повстанського руху, що в роки Української революції 1917-1921 років ішли в перших лавах боротьби за Вільну Україну. Протягом кількох останніх років Громадський клуб «Український час» спільно з відомим криворізьким істориком Олександром Мельником напрацював досить широку базу даних про учасників повстанського руху на Криворіжжі й ініціював громадський проєкт будівництва першого на Придніпров’ї пам’ятника воєнному діячу доби Української революції – Головному отаману Холодного Яру Костю Пестушку Степовому-Блакитному. У травні 2021 року в парку Будівельників Металургійнго району міста коштом громадськості й завдяки благодійній допомозі підприємця Миколи Ястреба та колективу очолюваного ним підприємства ТОВ «Трей Україна» пам’ятник славетному землякові було урочисто відкрито.

Сальва на честь відкриття пам’ятника отаману Степовому-Блакитному

Розпочалися підготовчі роботи до реалізації другого етапу спорудження меморіального комплексу на честь героїв Українського Визвольного Руху й поряд з пам’ятником мав бути встановлений увінчаний козацьким хрестом гранітний куб з викарбуваними на його гранях прізвищами усіх славетних повстанських отаманів і відомих на сьогодні учасників повстанського руху. В перспективі на алеї парку мали з’явитися погруддя і пам’ятники героїв Визвольного Руху інших етапів боротьби за Вільну Україну, у тім числі й учасників нинішньої російсько-української війни, а парк, за задумом активістів, мав бути перейменований на Парк Героїв Українського Визвольного Руху. На жаль, широкомасштабне російське військове вторгнення в Україну завадило реалізації задуманого.

І ось на офіційному рівні вирішили перейменовувати російські назви. Здавалося б, відкрилося широке поле для втілення наміру щодо увічнення пам’яті тих, хто на різних етапах визвольної боротьби боровся і продовжує боротися сьогодні за остаточне звільнення України з російського імперського ярма. Тож громадський клуб «Український час» пропонує свою програму перейменувань, яка включає цілу низку визначних історичних постатей, безпосередньо пов’язаних з Криворіжжям, які шаблею і багнетом, пером, різцем і пензлем на всіх етапах визвольної боротьби гідно несли в українське суспільство і світ омріяну багатьма поколіннями українців ідею Вільної України.

Наголошуючи на важливості відображення у назвах міста принципу спадкоємності визвольної боротьби, яка усе-ще триває, автори подання від Громадського клубу «Український час» пропонують розглянути напрацьовані ними пропозиції щодо нових назв і підходів до перейменування визначеного масиву об’єктів топоніміки. У наданому ними обґрунтуванні зазначається: «Ми вважаємо, що після років, десятиліть і сторічь української бездержавності, коли замовчування і перекручення історичних подій, пов’язаних з визвольною боротьбою українців за потвердження Української Самостійної Держави, паплюження та дискредитація героїв Українського Визвольного Руху стали основним методом знищення історичної пам’яті українського народу російським окупаційним режимом, ця тема має стати нарешті ключовою як у меморіальній, культурно-освітній, військово-патріотичній, так і в ідеологічній сфері загалом, а відтак і в сфері української топоніміки».

Титульна сторінка листа ГО «Громадський клуб «Український час» з пропозиціями щодо перейменування об’єктів топоніміки

Серед запропонованих громадським клубом постатей – прізвища суворо заборонених за російської радянщини політичних діячів доби Української революції з Криворіжжя – Панаса Феденка, який був членом Української Центральної Ради (УЦР), Корнія Речмидила, який представляв УЦР у Кривому Розі і став першим українським міським головою та вперше підняв жовто-блакитний прапор над міською радою. А ще прізвища забутих славетних повстанських отаманів, які виборювали волю на теренах колишнього Криворізького повіту, що був одним із найпотужніших центрів повстанського руху на Придніпров’ї. Зокрема отаманів Трифона Гладченка, Григорія Гниненка (от. Вовгура), Івана та Сергія Клепачів, Григорія Коваля (от. Лютий), Костя Пестушка (от. Степовий-Блакитний), Миколи Скляра (от. Чорний Ворон), Іллі та Григорія Тишаніних (от. Іванов), Родіона Федорченка та інших звитяжців. А ще – прізвища учасників українського націоналістичного підпілля в роки німецько-нацистської окупації, які були розстріляні гестапо, зокрема поета розстріляного Українського Відродження Михайла Пронченка. Не забули й про колишнього вояка УПА Романа Пастернака, який відбув 20 років заслання у Воркутинському таборі посиленого режиму утримання.

Серед діячів більш пізніх періодів, українські дисиденти, правозахисники, поети-шістдесятники, письменники, митці, громадські діячі і політики, які здобували статус Незалежної України наприкінці 80-х і в 90-х роках. За кожним прізвищем – історія боротьби за незалежну Україну.

Отже, настав момент істини і прийшов час віддавати борги пам’яті тим, хто поліг у борні за Вільну Україну або був запроторений російським комуністичним режимом до Сибіру, чиї могили окупанти зрівнювали з землею, а прізвища піддавали забуттю. Кого роками й десятиліттями оббріхували, називали бандитами ті, що дійсно були бандитами, ґвалтівниками і мародерами, які вірою й правдою служили російському комуністичному окупаційному режиму. І що, заплатили борги нащадки тих вірнопідданих Москви?

Як кажуть, для «відмазки» деякі українські позиції таки прийняли. Кілька постатей загальнонаціонального масштабу, зокрема й ідеолога українського націоналізму та самостійництва Миколи Міхновського, серед пропозицій на перейменування таки є. Безпосередньо від Громадського клубу «Український час» пройшло аж три пропозиції! До подальшого розгляду комісія включила прізвища Романа Пастернака – колишнього вояка УПА і в’язня ГУЛАГу, який потім ледве не став героєм соціалістичної праці, а вже в Незалежній Україні отримав орден «За заслуги» ІІІ ступеня. Також Степана Повода – колишнього агронома, якому судилося пройти через жахи камери смертників сталінської в’язниці, камери смертників нацистської в’язниці і всі кола пекла чотирьох нацистських концтаборів і насамкінець радянського ГУЛАГу. Включили до списку й одного з останніх політв’язнів радянської доби Едуарда Крицького, який у 1980 році вийшов на першотравневу демонстрацію з «крамольним» плакатом «Свободу профсоюзам от КПС – рабочим мяса!» і відсидів за це у в’язниці аж 10 років. Але ці прізвища були чомусь внесені комісією на перейменування не до тих районів, де вони жили й працювали і про них ще більш-менш там пам’ятають, а в інші зовсім віддалені міські райони.

Оце і всі борги – з понад 50-ти запропонованих громадським клубом позицій збираються (тільки збираються!) задовольнити лише 3! Що ж до учасників Українського Визвольного Руху доби Української революції 1917-1921 років, особливо учасників повстанського руху на Криворіжжі, то для подальшого розгляду не було включено жодної позиції. Судячи з усього, табу часів російської радянської імперії щодо цього ретельно замовчуваного історичного періоду суворо діє в Кривому Розі й до сьогодні. Хоча й на загальноукраїнському рівні йому, на жаль, приділяють не надто велику увагу. Адже якщо надати широкого розголосу подіям доби Української революції і широкі маси нарешті усвідомлять, де саме лежить ключ до розуміння надзвичайно складних російсько-українських взаємин ХХ –ХХІ сторіч, то на чому тоді буде спекулювати гіганська армія вітчизняних і зарубіжних політиканів, яким так не хочеться відкидати засмальцьовані краплені історичні карти?

НОВІ ЗМІСТИ ЧИ СТАРІ ЗВИЧКИ?

То які ж нові змісти, акумульовані в ході ретельного відбору пропонує нам криворізька тимчасова комісія у вигляді нових українських топонімів, що мають замінити російські, на роки і десятиліття ставши новою топонімічною реальністю гігантського промислового мега полісу, яким є сучасний Кривий Ріг?

Отже – топонімічні перла від криворізької комісії з перейменування топонімів Кривого Рогу згідно з рейтингом Громадського клубу «Український час». Центральну площу Горького в Саксаганському районі пропонується перейменувати на площу «95-й квартал»! («Ну й шо, шо площа не квартал, але ж 95-й квартал – тепер наше усьо!»)

З переліку пропозицій комісії щодо перейменування об’єктів топоніміки Кривого Рогу

Звісно, шкода, що саме цю площу, на якій в період Революції гідності постійно збирався Криворізький Майдан, де було встановлено народну Стелу героїв з портретами полеглих майданівців, добровольців і військовослужбовців, що віддали свої життя за Незалежну Україну в сучасній російсько-українській війні, не назвали площею Свободи. Тим більше, що на вищезгаданій Стелі поряд з портретами сучасних героїв розміщено й портрети криворізьких отаманів, які сторіччя тому боролися за українську свободу. Але, на жаль, всупереч названим фактам і символам, вказану назву чомусь вирішили віддати площі в іншому районі міста.

Стела героїв

Одну з центральних вулиць у Покровському районі Кривого Рогу пропонується назвати на честь Федора Караманіца – голови правління ПАТ «Кривбасзалізрудком». Як мовиться, тут коментарі зайві.

Третє місце у рейтингу посіла група назв, пов’язаних з видами зброї, на честь яких запропоновано назвати цілу низку криворізьких вулиць.

Отже, у разі остаточного схвалення даних пропозицій від комісії ми ходитимемо вулицями Байрактарів, Джавелінів і Стугн. У зв’язку з цим багато хто цілком резонно зауважує: «А якщо, скажімо, Туреччина вирішить продати якусь партію Байрактарів росіянам, назву вулиці тоді не доведеться міняти?»

Та все ж при всьому пієтеті українців до зброї нашої майбутньої перемоги, вулиці, названі на честь знарядь убивства, якось не вписуються в контекст мирного життя, яким зрештою має зажити Україна, у тім числі й мешканці Кривого Рогу, після остаточного вигнання з української землі безнадійно хворого на хронічну імперську хворобу російського агресора.

Четверте місце у рейтингу топонімічних перлів упевнено посіли запропоновані комісією назви скверів – Сквер СБУ, Сквер Криворізької поліції і сквер Патрульної поліції.

Уявляєте, як буде затишно у тих скверах, приміром, закоханим, якщо вони взагалі насміляться піти у володіння цих силових структур під їх недремне пильне око?

У цьому зв’язку виникає певний сумнів і щодо чи не найбільшої групи назв, запропонованих на перейменування вулиць на честь військових підрозділів, які героїчно захищають Кривий Ріг і Україну від російського агресора. При всій повазі, шані та вдячності і військовим підрозділам, і бійцям ЗСУ, які боронять нашу країну від російського варварства, масовим порядком називати вулиці на честь бригад, дивізій та інших військових частин, як на мене, усе ж таки не зовсім правильно. Може варто подумати зрештою й про те, як така мілітаризована топоніміка виглядатиме у мирний час, коли діти безтурботно гратимуться, скажімо, на вулиці такої-то танкової чи десантно-штурмової бригади, підрозділу морської піхоти, підрозділу «Альфа» чи сил спеціальних операцій. Тут і до новітньої російської мілітарної традиції вже не далеко – ходити на паради з діточками, зодягненими у військові строї і з дитячими возиками у вигляді танків і бронемашин.

Слід нагадати, що виходячи з існуючої практики, і в вітчизняній, і в світовій традиціях назви прийнято давати на честь конкретних героїв або героїчних подій, а не військових частин, військової техніки чи зброї загалом. Така узагальнююча мілітарна топоніміка є атавізмом саме російської радянщини, якого треба так само негайно позбуватися, як і самих російських назв, а натомість пропонувати щось своє, українське, що дійсно буде проявом справжньої шани героям-захисникам України. Адже з любов’ю і розумом, а не з чиновницьким завзяттям, правильно і зі смаком підібрані назви будуть милувати і серце, і око, і тішити пам’ять багатьох поколінь, вихованих на історичних прикладах справжнього героїзму, волелюбності і палкої любові до України.

І замикають рейтингову п’ятірку запропоновані назви криворізьких вулиць на честь керівників західних держав, які надають наразі Україні найбільшу вкрай необхідну військову та економічну допомогу, а також дипломатичну і політичну підтримку на світовій арені. Це президент США Джозеф Байден і вже колишній прем’єр-міністр Британії Борис Джонсон. Знову ж таки, при всій повазі до цих визначних постатей, які заслуговують, безумовно, на найбільшу шану і вдячність українців, але в західній традиції і культурі не прийнято називати вулиці на честь діючих керівників.

З цього приводу професор історії Криворізького національного університету Віталій Стецкевич досить категорично і жорстко зазначив: «Це не є практикою і нормою європейської культури! Там такого собі не дозволяють! Це містечкова й «жлобська» практика диктаторських і тоталітарних режимів країн, де назви вулиць, парків, майданів ...аж рясніють іменами «незамінних вождів», «батьків націй» тощо. І ми це вже проходили в недавні часи».

І ми це дійсно вже проходили. В роки сталінської диктатури називати підприємства, колгоспи, вулиці, площі на честь «вождя всіх часів і народів» та його партійних поплічників було дуже популярно. Іноді доходило до курйозів, коли названий на честь того чи іншого партійного вождя або великого начальника об’єкт доводилося по кілька разів перейменовувати, бо їх один за одним оголошували потім ворогами народу. Так було з присвоєнням новозбудованій на «Криворіжсталі» другій доменній печі імені грізного наркома внутрішніх справ СССР доби масових репресій Миколи Єжова, коли після його арешту довелося перейменовувати і саму доменну піч, і названий на його честь Єжовський район міста Кривого Рогу.

І про такі курйозні випадки доводилось чути не раз. Приміром, один старенький дідусь розповідав мені, як у 30-ті роки в одному щойно створеному на Криворіжжі радгоспі, де він працював, провели збори і вирішили назвати господарство на честь одного з організаторів голодомору в Україні – другого секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. Відрядили радгоспники свого посланця до столиці спитати на це дозволу в партійного вождя, і той такий дозвіл дав. Але не встигли в господарстві зробити вивіску радгоспу імені Постишева, як того також оголосили ворогом народу. Довелось знову збирати збори й радитись, як же ж радгосп назвати? І хтось передбачливо запропонував назвати радгосп на честь сусідньої залізничної станції, мовляв, її ж бо ворогом народу ніхто не назве. Так і став той радгосп П’ятихатським.

Звісно, оголошувати весь рейтинговий перелік перлин, що кинулися в око в ході ознайомлення з оприлюдненим списком запропонованих перейменувань, ми не будемо. Хоча на деяких суттєвих зауваженнях варто було б усе ж таки зупинитися. Скажімо, пропонується назвати площу у Центрально-Міському районі Майданом пам’яті загиблих героїв. І тут відразу ж виникає запитання: майдан пам’яті чи загиблих героїв? А чи не краще – просто героїв, адже герої, як відомо, не вмирають доки живуть у нашій пам’яті. Тож якщо майдан названо на честь героїв, це вже є надбанням нашої пам’яті, і ще раз підкреслювати це у назві немає потреби. А слово «загиблих» тут взагалі, як скалка на язиці, яку хочеться якнайшвидше видалити, або в кращому випадку замінити на полеглих. І це мені чимось нагадує радянську назву однієї з криворізьких вулиць – Жертв революції. Уявляєте, як мали почувати себе мешканці цієї вулиці. Але те, як будуть вимовлятися, писатися або сприйматися запропоновані назви, членів тимчасової комісії напевно не дуже хвилює.

Викликають певний подив і деякі псевдо наукові лірично-космічні ухили тимчасової робочої групи з підготовки перейменування криворізьких вулиць. Приміром, досить цікавим топонімічним «винаходом», яким особливо пишаються у робочій групі, є спроба впровадження так званих топонімічних ансамблів і дуетів. Як пояснив журналістам член тимчасової робочої групи, доцент Криворізького державного педуніверситету, кандидат історичних наук Вадим Яшин, це коли поряд розташовані вулиці тематично об’єднані, адже, за його словами, «сучасний підхід має бути науковим і логічним». Прикладом такого підходу є, на його думку, тематично об’єднані назви («Віри», «Надії», «Любові»), запропоновані комісією для трьох сусідніх вулиць. Щоправда, судячи з коментарів, багатьох особливо цікавить остання назва в цьому ансамблі, а дехто взагалі питає, чи будуть на цій вулиці червоні ліхтарі?

Але на цьому тема топонімічних ансамблів не вичерпується, і науковець взагалі переходить до космічних обширів, розповідаючи про те, як це чудово буде додати до вже існуючої назви вулиці Чумацький шлях, скажімо, назву сусідньої – Стожари. «І коли йдеш по вулиці Стожарів, переходиш на Чумацький шлях, це цікаво і гарно, а головне – назви вулиць є питомо українськими», – зазначив Вадим Яшин в одному зі своїх інтерв’ю на тему перейменування криворізьких вулиць. А мені відразу пригадалися слова з пісні одного відомого російського співака радянського періоду: «Пройдусь по абрікосовой, свєрну на вінаградную і на тєністай уліце я пасіжу в тєні…».

Безумовно, приємні, лагідні ліричні назви також потрібні, але якщо на топонімічній мапі Кривого Рогу кількість таких топонімів вже й так зашкалює, це також не зовсім правильно. Коли мій син ще навчався в ліцеї й зібрався писати наукову роботу по лінії Малої академії наук (МАН), мій товариш – історик Олександр Мельник запропонував йому досить цікаву тему – «Вулиці Кривого Рогу: аналіз найменувань». І от ми з сином взялися аналізувати криворізьку топоніміку. Виокремивши тематичні групи, почали підраховувати кількісне співвідношення між різними типами назв криворізьких вулиць, які існували на той час. Це було майже 20 років тому, коли про декомунізацію та українізацію ще ніхто й не помишляв. І результат цього дослідження мене просто приголомшив.

Отже, завдяки порівняльному аналізу вдалося встановити, що з загальної кількості криворізьких вулиць (згідно з довідником від 1988 року, яким ми користувалися, їх було 1857) абсолютна більшість (404 або 22%) відноситься до так званих штучних назв, жодним чином не пов’язаних ні з містом, ні з регіоном, ні з Україною. Як показало дослідження, в основній своїй масі зазначені назви було тупо взято з енциклопедичних видань типу «Большой советской энциклопедии» або взагалі використано абстрактні назви типу «Міжгалактична», «Космічна», «Міжзоряна» або Абрикосова, Виноградна, Трояндова тощо.

Друга за кількістю група назв (204 або 11 %) була пов’язана з діячами науки, культури і мистецтва Росії; третя (185 або 10 %) – з назвами міст Росії. Інші групи топонімів складали назви, пов’язані з революційними подіями, партійними і державними діячами колишнього СССР (106 або 5,7 %); немісцевими географічними назвами (96 або 5,2 %), діячами науки, культури та мистецтва колишнього СССР (95 або 5,1 %) і з діячами науки, культури та мистецтва інших країн (115 або 6,2 %). По інших класифікаторах були розпорошені назви, пов’язані з історичними подіями в колишньому СССР, народами СССР, героями СССР, героями Росії, героями праці, діячами міжнародного комуністичного руху, політичними і державними діячами інших країн, назвами інших країн і міст інших країн тощо (кількість таких назв складає близько 18 %). І з усього розмаїття досліджених найменувань безпосередньо з Кривим Рогом та Україною було пов’язано лише 18 % назв міських вулиць. 

Книга Олександра Мельника та Ірини Стеблини «Кривий Ріг. Погляд через сторіччя»

Зрозуміло, що в тому розмаїтті топонімів радянського колоніального періоду вулиць, названих на честь видатних провідників запорозького козацтва або українських діячів періоду УНР, героїв визвольного повстанського руху 20-х і 40-х рр. чи то руху шістдесятників, які виборювали незалежність України в буремному минулому сторіччі, годі було й шукати. Не густо їх і в нинішньому переліку назв, запропонованих тимчасовою комісією до перейменування. Навіть ті прізвища українських достойників, які пройшли крізь сито тимчасової комісії, пропонується присвоїти вулицям десь на криворізьких задвірках, бо на центральні вулиці і площі претендують сучасні «діячі», причому з далеко не бездоганною репутацією і сумнівною лояльністю щодо України як незалежної держави. Скажімо, напередодні нинішньої кампанії з перейменування топонімів Кривого Рогу у місцевий медіапростір було вкинуто ідею перейменувати один з центральних проспектів (проспект Гагаріна) на честь колишнього криворізького міського голови Костянтина Павлова, який належав, як відомо, до нині забороненої проросійської партії ОПЗЖ і патріотичними почуттями щодо України не вирізнявся. І тільки шалений спротив криворіжців завадив подальшому просуванню цієї ідеї.

Тож підсумовуючи сказане щодо першого підготовчого етапу перейменування криворізьких топонімів російського походження, варто зазначити, що того, що має бути невід’ємною частиною нашої спільної історичної пам’яті, у запропонованих назвах міських вулиць, провулків і площ або взагалі немає, або його доля в загальній масі найменувань є надто неістотною. Тому, як і в радянський період, коли якомусь іноземцю або інопланетянину раптом доведеться визначати за назвами вулиць, до якої країни і культури належить Кривий Ріг, то він навряд чи здогадається, що це українське місто, де живуть свідомі українці й у ньому представлена надзвичайно глибока багатовікова українська культура і багата історія. Тому залишається тільки поцікавитись, за якими все ж таки методичками готують перейменування нинішні криворізькі «українізатори», які браво звітують у змі, як вони позбуваються російських назв?

Що ж стосується героїзації в місцевих топонімах учасників сучасної російсько-української війни, на мою думку, значна кількість поданих пропозицій, про що вже говорилося вище, потребує суттєвої корекції з точки зору більш досконалого системного підходу до увічнення пам’яті героїчних захисників України, які боронять її державний суверенітет і територіальну цілісність у протистоянні з суттєво переважаючою військовою потугою новітнього російського імперського монстра. І чисто механічного відображення у назвах вулиць найменувань українських військових підрозділів для гідного увічнення пам’яті героїчних захисників України тут явно не достатньо.

І на завершення остаточний висновок. Судячи з усього, більшовицькі традиції кабінетної творчості щодо продукування просто неймовірних нових назв вулиць, проспектів, площ, парків і скверів у Кривому Розі не те що не лишилися в минулому, а й мають неабиякий потенціал, щоби й надалі «прикрашати» ними наше майбутнє. Принаймні оприлюднення «вагомих» напрацювань комісії з перейменування топонімів Кривого Рогу на першому етапі цього процесу дає підставу для неабиякого «оптимізму».

І що характерно, з приводу такої дикої профанації у справі визначення нових назв криворізьких вулиць, провулків, площ, парків і скверів гуде інтернет, хапаються за голову історики, краєзнавці, філологи, журналісти, а керівники тимчасової комісії і навіть голова Криворізької військової адміністрації Олександр Вілкул бадьоро звітують у змі про епохальні зміни – українізацію криворізької топоніміки. Звісно, чудово, що великий масив російських географічних назв буде нарешті прибрано з топоніміки Кривого Рогу. Але ж чому так несистемно, а почасти й недбало підійшли до відбору новітніх українських назв? З огляду на запропоновані зміни дехто взагалі припускає, що доведення справи до абсурду якраз і є найкращим засобом, щоби її остаточно поховати. Чи так це, побачимо вже незабаром, якого все ж таки кольору буде «криворізька синька».