Чия вода?

Як оцінюють експерти ініціативу РНБО про присвоєння кожній водоймі власника

Останнє засідання Ради національної безпеки та оборони знову стосувалося теми води. Уже не вперше проблеми водних ресурсів України обговорюються на такому високому рівні. Цього разу йшлося не лише про загальний стан справ та дефіцит питної води для держави, а й про конкретні рішення — що робити, аби цьому запобігти.

Як повідомляє Апарат РНБО України, представники центральних органів виконавчої влади, наукових установ та фахівці Апарату РНБО України розглянули питання про стан поверхневих водних об’єктів і прогнозні показники забезпеченості населення та галузей економіки України поверхневими водними ресурсами протягом 2021 року.

Секретар РНБО Олексій Данілов наголосив, що органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за якість води, що постачається населенню. На його думку, потрібно розробляти загальнодержавну програму очищення річок і озер, провести інвентаризацію поверхневих водних об’єктів та підземних джерел питної води.

Також серед пропозицій Данілова — присвоєння кожній водоймі власника. «Усі водні об’єкти повинні мати власника — чи то це орган місцевого самоврядування, чи то державна установа, що нестимуть повну відповідальність за належне утримання цих об’єктів», — наголосив він.

Саме органи місцевого самоврядування є відповідальними за якість води на своїй території. Це означає, що саме органи місцевого самоврядування повинні дбати про якість очищення стоків, про забезпечення громади якісними системами очищення комунально-побутових стоків, про розділення зливової і стічної каналізації, про чистоту і безпеку берегів тощо. Але ще раз наголошую — це ініціатива не нова. Сьогодні територіальні громади є інституційно та фінансово міцнішими, ніж раніше. Тож настав час виконувати законодавство і брати на себе відповідальність за власні ресурси і майно, якими є також і водні об’єкти

«День» своєю чергою зібрав думки експертів — як розцінюють таку ініціативу секретаря РНБО, які бачать ризики й переваги.

КОМЕНТАРІ

«БІЛЬШІСТЬ ВОДОЙМ СЛІД ПЕРЕДАТИ В ОРЕНДУ ПІДПРИЄМЦЯМ, КООПЕРАТИВАМ...»

Михайло ІМБЕРОВСЬКИЙ, начальник відділу з питань управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та землями комунальної власності виконавчого апарату Волинської обласної ради:

— Ініціатива хороша, хоч і не нова. В нас ще в 2011 році прийнята державна програма «Питна вода України», а відповідно до Бюджетного кодексу створено державний фонд розвитку водного господарства. От тільки працюють вони здебільшого лише на папері. Саме кошти цього державного фонду мають спрямовуватись на експлуатацію водогосподарського комплексу; будівництва та реконструкції меліоративних систем; захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та їх централізованого водопостачання; модернізації та розвитку водогосподарського комплексу. Але щось, принаймні в нашій області, ми цих грошей не бачимо.

Усі водні об’єкти, як і надра, ліси, повинні мати власника. І як свідчить практика, держава якраз не найкраще розпоряджається своїм майном. Тому водойми слід по максимуму передати органам місцевого самоврядування, які, зі свого боку, мають напрацювати середньострокові стратегії розвитку своїх громад, у які в комплексі мають бути включені всі озера, ставки, річки, болота, природні джерела. На мою думку, більшість водойм слід передати в оренду підприємцям, кооперативам, для того, щоб вони приносили користь громадам. Але всі водойми, всі свердловини, всі каналізаційні стоки мають бути обліковані, за користування ними має бути обов’язкова плата, а за порушення користування стягуватись штрафи.

Тоді буде наповнюватись і водний фонд, кошти з якого своєю чергою мають спрямовуватись на місця, будуть розвиватись і громади, зокрема сільські території.

«ПЕРШ НІЖ ГОВОРИТИ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І ВІДПОВІДАЛЬНИХ ЗА ВОДНІ ОБ’ЄКТИ, ВАРТО ПОДБАТИ ПРО ЗАКОННІ ПІДСТАВИ»

Валерій ВЕСНЯНИЙ, голова Тульчинської міської територіальної громади:

— Якщо говорити про питну воду, то водопостачання в нашій громаді, зокрема в Тульчині, здійснюється з артезіанських свердловин, балансоутримувачем яких є міська рада. Відповідно за питання якості питної води відповідаю безпосередньо я, як керівник громади. Та цього не можу сказати про водні об’єкти на території ТГ та за її межами, зокрема ставки, які зараз планують передати на баланс громади, річки та струмки. Однак жодного аудиту їхнього стану, екологічного паспорту, дослідження стану ніхто не робив. Тому перш ніж визначати орган місцевої влади як власника, варто було б напрацювати зобов’язання та чітко визначити повноваження, які мали б законодавчу базу.

На сьогодні ми достеменно не знаємо, скільки ставків розташовано за межами громади. Донедавна ними розпоряджалися безпосередньо з області і більшість орендарів мають довготривалі договори оренди, які переукладати на нових умовах не хочуть. До прикладу, я вже не один раз спілкувався з орендарями, які тримають ставки в сусідніх із Тульчином селах — Кинашів та Тиманівка. За користування водним об’єктом, відповідно до договору, вони сплачують три тисячі гривень на рік. Раніше ці гроші йшли в обласний бюджет і ми до них жодної справи не мали, та тепер (після місцевих виборів 2020. — Авт.) вони надходять до нашого бюджету. А це неймовірно мізерна вартість! Розірвати договори не можемо, переукласти з новими зобов’язаннями і вищою ставкою — хоча б 12% від нормативної грошової оцінки — не можемо, але мусимо відповідати...

Друга проблема, що більшість орендарів ставків не узгоджують свої дії з місцевою владою, а співпрацюють безпосередньо з басейновим управлінням. Треба спустити воду зі ставка, взяли дозвіл, і ставок обмілів, а коли рибу виловили, ніхто й не думає його почистити чи привести до належного стану, бо ніхто не перевіряє, а влада на місцях не має повноважень. Їжджу, сварюся, але віз і нині там. Якби міська рада була орендодавцем, то вони не тільки б сплачували нормальну вартість за користування, була б відповідна регуляція скиду води (це можна робити тільки восени, а не коли задумали), та й соціальне «навантаження» мали б: облаштувати зону відпочинку, завезти пісок, дамбу відремонтувати.

Тому перш ніж говорити про відповідальність і відповідальних за водні об’єкти, варто подбати про законні підстави, які б скоординували зусилля. Це може бути постанова Кабміну чи закон, але з чіткими зобов’язаннями всіх сторін. Зараз рішення про передачу водних об’єктів на громади відірване від реальності. Жодна громада не зможе навести лад у цій площині, допоки не буде проведений аудит, напрацьована стратегія очищення річок, струмків, ставків та озер, визначена зона відповідальності і повноважень, хто й за що відповідає.

«НАСТАВ ЧАС ВИКОНУВАТИ ЗАКОНОДАВСТВО І БРАТИ НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ»

Оксана  СТАНКЕВИЧ-ВОЛОСЯНЧУК, кандидатка біологічних наук, доцентка УжНУ, експертка-екологиня ГО «Екосфера»:

— У цій ініціативі немає нічого нового. В управлінні колишніх облводгоспів, а нині — БУВРів, десятки років були лише великі водні об’єкти: річки, магістральні меліораційні канали, озера, водосховища. Деякі об’єкти передавалися в оренду господарюючим суб’єктам, наприклад, для риборозведення. Кожен водний об’єкт повинен мати паспорт. Малі водні об’єкти в межах населених пунктів (ставки, інші штучні водойми, утворені на місці кар’єрів, до прикладу, як ужгородський кар’єр, Чорні озера, озеро Кірпічка) повинні також мати свій паспорт і утримуватись коштом міської громади. Те ж стосується річок у межах населених пунктів та меліораційних каналів другого, третього порядку, які були передані на баланс сільським радам, однак якими ніхто з місцевої влади не займався. Більшість із них сьогодні поросли чагарниками, засипані сміттям і перебувають у стані повної деградації. По країні таких безгосподарних об’єктів є, мабуть, тисячі. І цьому треба колись покласти край.

Так, саме органи місцевого самоврядування є відповідальними за якість води на своїй території. Це означає, що саме органи місцевого самоврядування повинні дбати про якість очищення стоків, про забезпечення громади якісними системами очищення комунально-побутових стоків, про розділення зливової і стічної каналізації, про чистоту і безпеку берегів тощо. Але ще раз наголошую — це ініціатива не нова. Сьогодні територіальні громади є інституційно та фінансово міцнішими, ніж раніше. Тож настав час виконувати законодавство і брати на себе відповідальність за власні ресурси і майно, якими є також і водні об’єкти.

«УТРИМАННЯ РІЧОК, ОЗЕР, СТАВКІВ МАЄ ЗАБЕЗПЕЧУВАТИСЯ ДЕРЖАВОЮ»

Альона МЕЛЬНИЧЕНКО, начальник відділу земельних відносин, містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Музиківської сільської ради (Херсонська область):

— На нашу думку, необхідно розділити обов’язки щодо утримання водних об’єктів. Органи місцевого самоврядування традиційно несуть відповідальність за якість води, що подається населенню через комунальні підприємства, та мають широкий спектр повноважень.

Що ж стосується таких водних об’єктів, як річки, озера, ставки, то їх утримання має забезпечуватися державою. Для прикладу, на території Музиківської сільської громади «протікає» річка Вірьовчина, яка вже не перший рік без води. Це проблема не лише нашої громади, бо повністю сухе русло вже в Миколаївській області. Ні фінансового ресурсу, ні спеціалістів, що можуть розв’язати таку масштабну проблему, навіть така спроможна громада, як наша, не має. Це має бути відповідальність держави, яка зможе повною мірою профінансувати це питання та врахувати всі екологічні впливи.