Богдан ПРОЦЬ: «Кількість опадів має критичне та першочергове значення»

Експерт — про (не)очевидні причини паводків в Україні

На заході країни пройшли катастрофічні паводки. Громади почали заліковувати руйнування, спричинені цими паводками. Що далі? Чекати на наступні чи зробити відповідні висновки та заходи?

Свій погляд на ситуацію журналісту «Дня» виклав керівник «Дунайсько-Карпатської програми», завідувач відділу Державного природознавчого музею НАН України, кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Богдан ПРОЦЬ. А перше моє питання стосувалося статистики катастрофічних паводків у Карпатах. 

РАНІШЕ — ОДИН ПАВОДОК НА 20 РОКІВ, ТЕПЕР — КОЖНІ ЧОТИРИ

— За останні понад 70 років вони стали частішими, — говорить еколог. — Якщо за період 1700—1945 рр. в Карпатах було зафіксовано 12 таких паводків (один випадок на 20 років), то за період 1945—2020 рр. їх нараховується 19 (кожні чотири роки). Ці дані переконливо свідчать про зміни як кліматичного, так й антропогенного характеру. Адже останні 70 років збіглися як із процесами глобальних кліматичних змін, так й із величезними за обсягом вирубками й експлуатацією Карпатських гір післявоєнного періоду, а також значною експлуатацію ресурсів Карпат у подальші роки.

Щодо сили повеней, то тут ідеться про кілька характеристик — кількість населених пунктів, що затоплено, кількість будинків, що затоплено, кількість пошкоджених будинків та кількість зруйнованих будинків, число людей, які були евакуйовані, а також число людей, що загинули і, звичайно, загальну суму витрат, що спричинили ці повені. Людські життя є найцінніше — якщо порівняти повені від 1998 до сьогодні, то найскладнішою була повінь 2008 року — тоді, згідно з повідомленнями, загинуло 39 людей, далі повінь 1998 (17 людей загинуло), потім повінь 2001 року — 9 людей і остання повінь 2020 року — 3 людей.

— Що спричинює такі стихійні лиха? Що є в першому ряді, окрім негоди?

— Звично зараз багато людей схиляються до домінуючої негативної ролі вирубування лісу, яка провокує катастрофічні повені. Однак не все так просто.  У XI—XVII століттях території Карпат, Галичини та Буковини мали значно вищий ступінь лісистості, у лісах домінували старовікові деревостани із високими водорегулювальними властивостями. Натомість найбільші паводки відбулися саме в той час. Згідно з документальними джерелами, тривалі дощі спричинили катастрофічні затоплення, оскільки вони відбувалися в сусідніх землях: Польща Підкарпатська (1219, 1253. 1310, 1649, 1735, 1744), Валахія та Трансільванія (1310, 1700), Німеччина (1310).  На території давньої Русі (майже повністю лісиста країна) великі повені, зафіксовані в літописах у 991, 1000, 1002, 1224 роках і пізніше. Тобто вплив кліматичних процесів (великі за об’ємом опади, перед цим може бути посушливий період), а не лише вплив антропогенних факторів (вирубка лісів), має місце при катастрофічних паводкових явищах. Кількість опадів має критичне та першочергове значення. Насиченість ґрунту водою стане настільки високою, що подальші опади вже не будуть вбиратися ґрунтом, а стікатимуть вниз. Вирубка лісів підсилює процес і є однією із численних факторів. Крім вирубки, до формування катастрофічних паводків суттєво докладається неякісне будівництво лісових доріг, низька якість протипаводкових об’єктів, надмірний відбір гравію, а також руйнування, випалювання та забудова прирічкових ділянок.

Усі ці фактори мають важливе значення. Для прикладу, гравій взагалі не можна відбирати з річки або тільки в обмеженій кількості в дуже окремих місцях, якщо мова йде про великі річки — такі як Стрий, Дністер чи Тиса. Лише там, де він накопичується у великих кількостях. На притоках цих річок взагалі не можна добувати гравій. А ще краще робити кар’єри і брати з них великий камінь та укріплювати береги. Це абсолютно зрозуміло: людям треба будувати хати, потрібен камінь для будівництва, економіка має працювати. Для цього й існують спеціальні способи видобування каменю. А ми руйнуємо річку, самі стимулюємо повінь.

Або інший фактор заплав річок, які сповільнюють швидкість течії та є резервуарами для води під час паводків. Якщо річка має широку заплаву, то фактично у 95% усіх паводків вода затримується у її межах. Проте люди обділили заплаву, будують дамби, звужуючи її простір, також засмічують, забудовують заплаву і т.п. 

«НАЙГІРШИМ Є, ВЛАСНЕ, НЕ ФАКТ ВИРУБКИ , А СПОСІБ РУБКИ ТА ВИВОЗУ ДЕРЕВИНИ»

— Наскільки насправді вирубки лісів, про які всі зараз так багато говорять, можуть мати наслідки, пов’язані саме з виникненням отаких масштабних потопів?

— Вода та земля мають зв’язок. Земля вбирає воду до певного ступеня насичення, а також протягом певного часу. Коли триває посушливий період, на поверхні землі часто утворюється своєрідна плівка, що значно сповільнює всмоктування води ґрунтом. Наприклад, ви дуже довго не поливали квітів на підвіконні. Земля зробилася твердою. Коли ви починаєте їх підливати, знадобиться певний час для всмоктування води до ґрунту.

Аналогічне відбувається й у природі. Коли йдуть значні та раптові опади, пересушений ґрунт не встигає їх всмоктати. Вода ллє, біжить зверху вниз. Мчить по схилах з верхньої частини Карпат до нижньої. Вода сходить швидко і, власне, спричинює такі руйнівні наслідки.

Руйнівні паводки — це збіг багатьох факторів. При катастрофічних опадах гідрологічна ситуація на територіях, які зазнали значних вирубок, є слабкою. Вона не спроможна пом’якшувати опади. 

Отже, багато залежить від конкретного випадку, від кількості опадів, від способу вивозу деревини під час рубок та виду рубок, від кута нахилу схилів річкового басейну і т. ін. І там, і там рубали ліс. Але в одному випадку — біда, в іншому випадку — все обійшлося. Тому вирубка лісу — це лише один із кількох факторів, які стимулюють такі паводки.

Звичайно, найгіршим є, власне, не факт вирубки , а спосіб рубки та вивозу деревини. Часом ліс спускають по струмках. Або при лісозаготівельних роботах використовують важку техніку, яка по суті руйнує схил, перетворюючи його у «місячний ландшафт», що дає можливість воді у цьому місці швидко проходити схил, уникаючи розпорошення по цьому схилу.

«ПРИХІД КОЖНОЇ ВЛАДИ СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ ВТРАТОЮ ДОСВІДУ ПОПЕРЕДНИКІВ»

— Знаю, що є в Україні так звана карта повеней...

— Для великих басейнів річок, які беруть початок у Карпатських горах, складено карти територій паводкового ризику. Проте, оскільки катастрофічні паводки трапляються не кожного року, а уряд та влада на місцях змінюється частіше, ніж трапляються паводки, то рідко на яких територіях присутня системна протипаводкова робота. Прихід кожної влади супроводжується втратою досвіду попередників. Окремі ідеї починають розвивати до другому чи третьому повторах, не створюючи нового та якісного продукту.

Технічно ми досить відстала країна порівняно із західними сусідами, особливо у будівництві об’єктів інфраструктури. Чи це стосується протипаводкових укріплень, чи відновлення річкових мостів. Крім цього, лісове господарство не реформувалося з часів Радянського Союзу. За ті роки з технічної точки зору лісове господарство себе також вичерпало. Вся та радянська техніка — це вже минуле. Залишилися останні важкі та неефективні машини, які, власне, й руйнують схили. А карпатські ґрунти абсолютно не підходять для використання важкої техніки.

За кордоном розроблені так звані червоні зони, де не можна ставити будинків. Чи є такі документи в нас?

— У нас заборонено проводити будівництво у межах заплавних територій, проте це ніхто не контролює. Закон оберігає в Україні заплави, проте більшість людей не дотримуються його виконання, а рівень правозастосування в країні є надзвичайно слабким щодо й більш важливих питань. Поки не прийде руйнівний паводок, про заплави, причини паводків не згадують. Думаю, зараз буде те ж, пройдуть дощі, спаде вода — питання паводків знову зникне з порядку денного.

«МИ ПОВИННІ БУТИ ГОТОВІ, ЩО У НАС БУДЕ ЕКСТРЕМАЛЬНА КІЛЬКІСТЬ ОПАДІВ, МІЖ ДУЖЕ СУХИМИ ПЕРІОДАМИ»

— На долання наслідків стихії з держбюджету завжди виділяються значні кошти. То що робиться не так? Бо, кажуть, оця негода, 2020-го, заподіяла найбільшого лиха. Тобто чи означає це, що стаємо на одні й ті ж граблі?

— Ми не зможемо вирішити ці питання швидко. Це потребує років. Але, дивіться, от зараз знесло кілька мостів, поруйнувало дороги. Тепер знову оголосять тендери. На боротьбу з наслідками паводків дають величезну суму грошей, і ця сума завжди дуже швидко зникає, оскільки «освоювати кошти» у нас уміють. Ті гроші мають властивість швидко розходитися, але їхня ефективність дуже низька.

Знову напишуть технічне завдання на виконання робіт. Той міст знову побудують з мінімально можливою відповідністю закладеним характеристикам. А ми мали б іти до того, що в ДБНівські норми будівництва повинні включати додаткові кліматичні та екологічні вимоги. Підвищену стійкість матеріалів. Міст мусить мати ширшу площу: коли піде велика повінь, він не повинен створювати заторів, він не може ставати перепоною чи загрозою для людей та т.п.

Вимоги до робіт мають бути вищими. Не можна орієнтуватися на те, хто запропонує меншу оплату на ProZorro. Бо інакше і всі матеріали будуть найдешевшими, вся робота буде дешевою. Пройде повінь, і той міст знову знесе, адже якість матеріалів залишається тією ж, а сила паводків зростає.

Багато мостів недобудовано ще з повені 2008 року, тепер додалися нові руйнування. Дуже часто буває, що комусь вигідно, щоби була катастрофа. На ту катастрофу даються гроші і ті гроші «ефективно» освоюються... Ми стаємо на одні й ті ж граблі, оскільки не враховуємо минулого досвіду.

Також прикро чути від керівників держави вислови на кшталт — питання паводків у Карпатах треба вирішити «раз і назавжди»... Це непрофесійно і популістично. Ми мусимо розуміти, що кількість опадів буде зростати в майбутньому. Ми йдемо до кліматичних змін. Дуже серйозних кліматичних змін. Ми повинні бути готові, що у нас буде екстремальна кількість опадів, між дуже сухими періодами. Об’єми води зростатимуть. Мусимо з ними давати собі раду й адекватно на них реагувати. Ми повинні бути готові. Наша інфраструктура повинна бути готовою, повинна мати вищий запас міцності.

Чи вивчали ви досвід щодо повеней в інших країнах (нашого регіону)? І яка в них ситуація? Бо ТБ-картинок принаймні цього року із закордоння по повені майже нема. Але ж це не означає, що паводків у них нема.

— Як я бачу, досвід інших країн нам не потрібен нашим клеркам. Просто інші країни поступово вирішують свої проблеми «крок за кроком», адже це не є питання одного року. Багато протиповеневих програм у них тривають понад 25 і більше років. Тому за кордоном у країнах ЄС наслідки повеней вже не є такими катастрофічними. Я бачив післяпаводкові відновлювальні роботи в Австрії та Німеччині. Ми відстаємо навіть від підходів та розуміння процесу на 20—30 років, а технічно — на пів століття. У них усі річкові струмки відновлюють із врахуванням мікрорельєфу. Тобто немає більше прямих каналів, а є «змійка», водний канал, який вигинається змійкою та проходить через парк чи ліс між деревами. Тобто є відновлення струмка чи річки у її природних межах та формах.

«САМЕ ВИРІШЕННЯ ДРІБНИХ ЛОКАЛЬНИХ ПИТАНЬ ВЕДЕ ДО СТРАТЕГІЧНОГО РЕЗУЛЬТАТУ НА ВИЩОМУ РІВНІ»

— З природою не поборешся. Я зараз про те, що повені були, є і будуть. Що першочергово треба робити, щоби принаймні зменшити біду після них? І як швидко це треба робити?

— Про австрійські чи німецькі формати вирішення цього питання нам нема чого й чого й мріяти, але окремі речі ми можемо робити. Насамперед, готуватися до майбутніх паводків, проводити відповідні дослідження та протиповеневі заходи.

Ми можемо опиратися на міжнародний досвід. Проводилися дослідження для окремих річкових басейнів. Знаю, Євросоюз допомагав із проєктами для басейну Тиси. Була система рівнинних польдерів. Яка, з одного боку, відігравала роль збереження біорізноманіття. А з іншого боку, функціонувала як захист у екстремальних ситуаціях. Величезні міждамбові простори мали наповнюватися водою в критичний період. Але вони не використовуються ефективно. У багатьох місцях потрібно будувати нові дамби. Ну от дуже багато аспектів! Як правило, всі ті аспекти є локальними. Але, ви ж розумієте, саме вирішення дрібних локальних питань веде до стратегічного результату на вищому рівні.

Потрібно продовжувати багато протипаводкових програм, проте під наглядом громадськості та місцевих громад, адже ці роботи мають потенційну «корупційну складову». Керувати тими напрямами мають люди, які в тому розуміються, які навчалися, мають досвід і можуть це робити. А не люди, які вчилися однієї спеціальності, а зараз в нас керують державними чи іншими структурами.