Без дому і без опіки

Як правильно допомагати безхатькам і чи завжди така поміч потрібна?

Більшість із нас їх воліє не бачити, ігнорувати, зневажати, боятися, оминати стороною, загалом вважати, що це не частина суспільства, а зайвий тягар. Разом з тим бездомні люди є. Історії в них різні і схожі водночас. Розкажемо дві, що мають подібні долі, подібне бажання сторонніх допомогти і схожі причини, чому ця допомога не завжди успішна.

ІСТОРІЯ ПЕРША – ЗІ ЩАСЛИВИМ КІНЦЕМ

Мешканка Відрадного днями просила допомоги в користувачів Фейсбуку, як сприяти з відновленням документів, а пізніше з житлом чоловікову, який живе поряд із її будинком під… вербою. Як описувала Євгенія, Олександр – чоловік середнього віку, спокійний та адекватний. Облаштував собі помешкання між деревами ще з весни. Жінці розповідав, що вночі працює в магазині, а «додому» повертається вранці, де й спить до вечора. Вочевидь, на зарплату не в змозі орендувати повноцінне житло. А на поміч соціальних служб Олександр не особливо розраховував, бо й не знав, що так узагалі можна.

Тож Євгенія просила помочі в небайдужих, передусім консультаційної, куди і до кого звернутися, щоб Олександрові було, де ночувати. На щастя, допис помітили в Солом’янській районній державній адміністрації. Перевірили на місці, чи справді за вказаною адресою посеред вулиці мешкає чоловік. Також працівники РДА з’ясували, що справді Олександр працює охоронцем у торговому центрі. Тепер районна адміністрація допоможе йому відновити паспорт для тимчасової реєстрації в Центрі обліку бездомних громадян, а ще сприятиме з поселенням у готель при Будинку соціального піклування на Суздальській, 4/6.

Як не часто буває, історія Олександра матиме хоч якийсь хороший фінал, якщо не зважати на те, чому чоловік узагалі опинився на вулиці.

ВІДСТУП ПРО «БОМЖАТНИК»

Щоб читач зрозумів, чому часто згадуватимемо соціальний будинок на Суздальській, розкажемо трішки про нього. Це єдиний на все місто соціальний заклад, де можуть переночувати безхатьки (приватні та волонтерські ініціативи зараз не беремо до уваги). До карантину вартість ночівлі тут коштувала 10 гривень (у соціальному готелі – 18). На час епідемії тарифи скасували. Але крім грошей, людина повинна мати документи, що посвідчують особу, щеплення та протитуберкульозну обробку. Як пише сайт Київської міської державної адміністрації, тут ще й надаються соціально-психологічні послуги. Але найбільша привабливість цього місця, звісно ж, можливість заночувати. Однак вмістити будівля може 130 осіб, врахуйте, що це приміщення колишнього кінотеатру, і не всі кімнати облаштовані під нічліг. Є ще адміністрація, бухгалтерія, кухня, де готують обіди для безхатьків (їжу взимку соціальні автівки розвозять містом).

Про будинок знають усі місцеві мешканці Відрадного й звуть не інакше, як «бомжатник». Ті, хто ночував у будинку, вранці з клунками виходять за паркан будівлі і розходяться на день хто куди. Перебувати в будинку дозволяється з 18.00 до 8 ранку. І це приблизно одні й ті самі обличчя. Про одну з постійних мешканок соціального закладу навіть писали столичні видання. Але впізнаваність навряд чи полегшує життя цій пані.

Загалом будинок працює, але він не може забезпечити потреби всього міста, де налічується від 5 до 30 тисяч бездомних. Дані від КМДА та волонтерських організацій суттєво різняться. До того ж це лише один зі спальних районів міста, до якого треба ще дістатися. Та й місцеве населення було б раде, щоби цю будівлю виселити десь за межі Києва взагалі…

ІСТОРІЯ ДРУГА – З ТРЬОМА КРАПКАМИ

Саме на Суздальську радили Владиславі Осьмак привезти безхатька, якого жінка помітила в сквері навпроти Києво-Могилянської академії. Вона працює в університеті викладачкою, крім цього, містяни знають пані Владиславу ще й як чудову києвознавицю. Як вона з’ясувала, Геннадій живе в сквері вже пів року. В нього частково ампутовані ступні, через що самостійно пересуватися не може. «Поки було тепло, сидів на тій лавці. Тепер лежить, у кращому разі перевертається з боку на бік. Піджак на голе тіло, а зверху – все, що добрі люди принесли, щоб не замерз на смерть. Я познайомилася з жінкою, яка його весь цей час годує. І з волонтером, який час від часу робив Геннадію перев'язки. Дізналася про ще одну жінку, яка також підгодовує цього нещасного. А також я дізналася, що єдине право, яке гарантує цій поки що живій людині наша держава, - це померти на вулиці», - описувала свій досвід Владислава Осьмак у Фейсбуці.

Райуправління поліції, соціальні служби, «швидка», КНП «Клінічна лікарня "Психіатрія», Червоний Хрест, славнозвісний Будинок соціального піклування, служба 1551, Дім Милосердя, християнський притулок – усі ці інстанції обдзвонила пані Владислава з надією прилаштувати Геннадія хоч кудись. Але скрізь висувають перелік вимог, на основі яких можуть допомогти людині. У випадку з Геннадієм то бракує документів, то потрібно доставити чоловіка фактично до дверей будівлі (міг би стати в нагоді соціальний транспорт, якого в міста немає) або ж потрібна згода людини на госпіталізацію, якої чомусь чоловік не надає.

НЕ ХОЧУТЬ ДОПОМОГИ ВІД МІСТА

Замкнене коло, коли одні хочуть допомогти, та не знають як, а інші звикли до свого способу життя, особливо допомоги від сторонніх і не чекаючи. Мабуть, золотою серединою став би якийсь алгоритм дій, підготовлений міськими службами, чи, як радила пані Владислава, створення відповідної гарячої лінії. Бо нам бракує інформації, коли і як допомогу бездомним слід надавати, а коли – впораються без нас.

Сьогодні в Києва є не досить багато інструментів допомоги бездомним особам. Крім згаданого будинку на Суздальській, працює Центр обліку бездомних осіб та філія Центру обліку, де можуть допомогти з відновленням документів та реєстрацією місця проживання (перебування).

У селі Ясногородка (Вишгородський район Київської області) діє Київський міський центр комплексного обслуговування бездомних осіб. Це соціально-адаптаційна установа, призначена для проживання осіб, що не мають постійного місця проживання. Потрапити сюди можна за путівкою від департаменту соціальної політики КМДА. А перед тим треба пройти повне медичне обстеження.

Іще одна ініціатива, на яку радили дочекатися Владиславі Осьмак із її підопічним, це старт соціального патрулювання, що розпочинається з 1 грудня і триває до 1 квітня. Щорічно в цей проміжок часу міська влада організовує доставку гарячих обідів, теплих речей та взуття, створює міський оперативний штаб допомоги бездомним особам та готує графік роботи соціального патруля.

Із іншого боку, не завжди всі ці послуги затребувані серед безхатьків. Як раніше коментувала в ЗМІ заступниця голови КМДА Марина ХОНДА, з невідомих причин безхатьки часто відмовляються приймати допомогу від міста: «В нас є Будинок соціального піклування, де безхатченки можуть переночувати, поїсти та скористатися душем. Ми маємо Центр соціальної адаптації, де безхатченки можуть проживати на постійній основі. Але ці заклади, зазвичай, заповнені лише наполовину. В зимовий період у місті розгортається мережа пунктів обігріву та банків одягу, а соціальні працівники розвозять гарячу їжу для бездомних осіб. Але чомусь безхатченки негативно реагують на пропозиції допомоги від соціальних служб. І тут ми сподіваємося, що громадські організації допоможуть нам достукатися до них».

«ЛЮДИ НА ВУЛИЦІ МАЮТЬ БАГАТО ПІДСТАВ, ЩОБ НЕ ДОВІРЯТИ ІНШИМ»

Своєю чергою громадські організації і так беруть на себе багато ініціатив, щоби допомогти бездомним. Приміром, рух «Молодь за мир» у лютому минулого року відкрив нічліжку «Теплий дім». Тут можуть переночувати четверо осіб та черговий. Як розповіла «Дню» координаторка руху Ольга МАКАР, хотіли б мати значно більший прихисток, але ресурси обмежені. «Теплий дім» існує винятково на пожертви небайдужих людей. До того ж не так просто знайти приміщення під таку благородну мету – або мають погані умови, або ж орендодавці відмовляють у оренді, дізнаючись про соціальний аспект.

«Є ще Дім матері Терези, де приймають чоловіків, що не п’ють, є Дім милосердя, який приймає людей літнього віку чи людей з інвалідністю. Тут беруть їх на кілька місяців, влаштовують їхнє життя і далі переводять у наступне місце. Є ще нічліжка на Жилянській, 97 від фонду «Деполь» - це ті місця, куди можна піти ночувати, - описує Ольга Макар. – На Суздальській начебто багато місць, але вони незаповнені. І якраз цим аргументує мерія, що є ж вільні місця, значить немає потреби в чомусь іще. Але торік у морози наші знайомі привезли 30 бездомних людей, із них право перебувати на Суздальській мала лише одна людина. Бо, щоб тут ночувати, треба мати паспорт, але при цьому бути виписаним з місця реєстрації, і це місце реєстрації має бути в Києві. Тобто якщо ти трудовий мігрант із Хмельниччини, то не можеш туди потрапити. Тож є дуже звужене коло людей, для яких житло на Суздальській доступне. І лишається питання ставлення та умов».

Але все одно такі місця потрібні. Тим паче, коли на носі зима. Як додає Ольга, в місті не ведеться статистика, скільки людей замерзає щороку. І не лише в люті морози, а загалом за найменшого зниження температури. «Минулого року такі цифри були роздобуті як відповідь на депутатські звернення, - додає волонтерка. За даними КМДА, минулої зими від переохолодження померло 15 бездомних, у 2020 році – 51. – Дійсно, людей замерзає багато, кожного року ми фіксуємо такі історії особисто».

Та перш ніж братися за допомогу кожному, пані Ольга радить спочатку зрозуміти, чого хоче людина на вулиці, тобто просто з нею поспілкуватися. «Слід розуміти, що багато бездомних – це психічно хворі люди. Я так зрозуміла, що це головна проблема з цим Геннадієм, - продовжує вона. – Насамперед слід з’ясувати, чого людина хоче. Ми не можемо проти її волі кудись відвести. Бо нам часто пишуть, що десь у переході побачили якусь жінку. Треба поміч. Але треба познайомитися з людиною, зрозуміти, на що вона готова. Не всі погодяться відразу на вашу допомогу. Люди на вулиці мають багато підстав, щоб не довіряти іншим. І це слід розуміти. Якщо в людини є документи, тоді можна звертатися на ту ж Суздальську. Якщо документи є і це людина, яка може за собою доглядати, то її можна селити в недорогі хостели, як ми зараз практикуємо. Це коштує до двох тисяч гривень на місяць. Міська влада не вважає, наскільки я розумію, за потрібне робити більше. Відколи почалася пандемія, то в принципі всіх бездомних вигнали з таких місць, як вокзали. Інколи йдеться про те, щоб просто не чіпати людей, нехай поліція їх не б’є, не виганяє, не забирає їхні речі. Звичайно, в місті мало б бути більше таких ініціатив із влаштуванням житла для бездомних. Бо ті організації, що їм допомагають, а таких небагато, хотіли б робити ще більше. Але, на жаль, немає відгуку з боку влади».