Без доказів Росію не покараєш

Вибухи від боєприпасів, пожежі, будівництво оборонних споруд, руйнування дамб, знищення лісів – це лише невеликий перелік злочинів, які робить зараз Росія з нашою природою. Влада та суспільство вірять, що країна-агресор відповість за все, що коїть на території України. Та щоб притягувати винуватця до відповідальності, докази його шкідництва треба збирати вже зараз.

Ще у квітні при Офісі президента була створена Національна рада з відновлення України від наслідків війни. Однак досі у нас немає єдиної методики, як рахувати збитки, які щодня Росія завдає довкіллю. Досі ми не визначились, як саме будемо вимагати від неї компенсації. Зі свого боку громадськість традиційно підставляє державі плече та аналізує досвід інших військових конфліктів, коли так само страждали і люди, і природа.

Нещодавно МБО «Екологія-Право-Людина» провела триденну міжнародну конференцію, присвячену аналізу впливу війни на довкілля. Серед запрошених спікерів було чимало міжнародних фахівців, які мають величезний досвід, як збирати докази воєнних злочинів проти природи, як говорити про це у судах та як змушувати країну-агресора платити за завдану шкоду.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

Чи не єдиний успішний випадок у міжнародній практиці, коли одна країна платить іншій за знищення природи під час військового конфлікту, це кейс Кувейту. Він постраждав від війни з Іраком.

Так, резолюція №687 Ради Безпеки стверджує, що «Ірак … несе відповідальність згідно з міжнародним правом за будь-які прямі збитки, включаючи шкоду навколишньому середовищу та виснаження природних ресурсів, або шкоду іноземним урядам, громадянам і корпораціям, як результат незаконного вторгнення Іраку та окупації Кувейту». Комісія ООН з компенсацій отримала понад два мільйони претензій від Кувейту на суму приблизно 352,5 мільярда доларів, з яких 1,5 мільйона було задоволено на загальну суму 52,4 мільярда доларів.

Від етапу збору доказів, висування претензій та отримання грошової компенсації минають роки. Єдиного рецепту, як діяти країнам, що зазнають агресії від інших держав, у світі нема.

Член парламенту Фінляндії та партії зелених Саймон Гольстром рекомендував Україні під час конференції документувати факти екоциду, розробити механізм розслідування таких злочинів. Це стане гарантією покарання винних у завданні серйозної шкоди довкіллю.

Як оцінити збитки, завдані довкіллю? На думку експерта Ваутера Джастіса Вінінга, методика має дозволяти обраховувати суму коштів, що буде об’єктивно відображати розмір компенсацій, необхідний для регенерації довкілля. Разом з тим Даг Веір розповів про труднощі зі збором інформації щодо впливу воєнних дій на довкілля в Україні. І наголосив: якщо ми будемо знати, навіщо дані збираємо, то будемо розуміти, як саме це треба робити.

Ще один варіант – віддати Україні заморожені російські активи за кордоном. Відомо, що Канада заморозила 123 мільйони доларів російських активів, ще 289 мільйонів доларів заблоковано. Канадський професор права Марк Хеддок розповів учасникам заходу, що законодавство його країни дозволяє використати ці заарештовані російські активи на відбудову іншої держави. Зокрема, якщо вона зазнала шкоди від незаконних дій, які порушують міжнародний мир та безпеку. Кошти можуть піти на компенсацію жертвам таких порушень, жертвам систематичних порушень прав людини тощо. Тобто Україна може розраховувати на таку фінансову компенсацію.

Учасники погодилися, що питання компенсації шкоди довкіллю, джерел та механізмів такої компенсації дотепер чітко не визначені. Україна та світова спільнота разом шукають правові механізми, які дозволять притягнути Росію до відповідальності за збройну агресію в Україні та нищення довкілля (докладніше із думками міжнародних фахівців можна ознайомитися на сайті ЕПЛ).

УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ

Як пояснюють в ЕПЛ, зараз на державному рівні та в юридичній спільноті обговорюється шість варіантів стягнення з РФ збитків. Це компенсація збитків Міжнародною комісією з розгляду претензій фізичних, юридичних осіб та держав щодо збитків, завданих війною; компенсація збитків спеціально створеною комісією на національному рівні; стягнення збитків в судовому порядку в національному суді; стягнення збитків за рішенням іноземного суду; звернення до Європейського суду з прав людини; звернення до міжнародного інвестиційного арбітражу.

«Механізм репарації може бути різним. Він залежить від того, який шлях вибере держава – компенсаційна комісія, трибунал чи міжнародний кримінальний суд. Ми це бачимо як компенсаційну комісію, яка може бути створена G-7 чи G-20, але до цих об’єднань входить РФ. Точно не варто цього робити через Раду безпеки ООН, тому що компенсаційна комісія при Радбезі буде блокуватися Росією, яка є її членом, а тут рішення приймається абсолютним консенсусом. Над цим мають думати уряд та Офіс президента. І робити це треба було з першого дня повномасштабної війни. Україна запізнилася з ініціюванням та створенням органу фіксації злочинів проти довкілля», - пояснює виконавча директорка МБО «Екологія-Право-Людина» Олена Кравченко.

Та перший крок, який має робити Україна, збирати докази кожного екологічного злочину, зробленого окупантами. Фіксувати їх треба з різних джерел. «Це можуть бути космознімки, знімки безпосередньо із місця події. Є навіть вимоги, з яких ракурсів треба робити світлини. Фото повинне мати автора та дату зйомки. Якщо це горіння лісу чи нафтобази, дуже помічним буде виїзд на місце. Не завжди це можливо, але з нафтобазами це якраз можна робити. На такі виїзди треба залучати міжнародних експертів. Та в нашому законодавстві відсутня процедура залучення міжнародних експертів і їхня участь у досудових слідчих діях. Тобто за неповних п’ять місяців війни не внесені зміни в законодавство, щоб офіційно мати чітку процедуру залучення таких експертів», - додає Олена Кравченко.

Зібрати докази – це пів справи. Далі треба овести, що саме трапилося – звідки стріляли, коли та чим саме. За словами пані Олени, третій крок – це аналіз, що трапилося після обстрілу із ґрунтом, водними об’єктами чи атмосферним повітрям. Лише так можна прогнозувати, як саме відновлювати пошкоджену екосистему.

«Уявімо, ми все порахували, зафіксували, нам нарахували кошти. Щоб їх правильно використати, треба мати базові реформи – державного екологічного контролю, моніторингу стану довкілля, розділення функцій між формуванням та реалізацією екополітики, щоб не було конфлікту інтересів. Треба розуміти, куди будуть ці кошти йти – у загальний бюджет, фонд навколишнього середовища чи в окремий фонд відновлення довкілля», - описує екологиня.

Доки ми не розкладемо все це на полички, говорити про суми, які нам знадобляться на відновлення довкілля, і зарано, і беззмістовно.

Інна ЛИХОВИД
Фото з сайту ЕПЛ