Вшанувати Василя Симиренка скульптурною композицією

Науковці і громадські діячі звернулися з пропозицією до Київського міського голови

До редакції «Дня» надійшло відкрите звернення симиренкознавців, діячів культури і науки, адресоване Київському міському голові Віталію Кличку та міській раді столиці. Автори пропонують вшанувати видатного українця Василя Симиренка монументом на бульварі Шевченка.

Подаємо текст звернення:

«Шановний Віталію Володимировичу! Шановні пані і панове депутати Київської міської ради!

Вносимо на ваш розгляд пропозицію про увічнення пам’яті Великого Українця, киянина Василя Федоровича Симиренка.

Василь Федорович Симиренко, представник славетної родини українських підприємців, промисловців, учених-садівників, що діяли на теренах України упродовж XVIII – XX століть, зробивши неоціненний внесок в економічний розвиток центру та півдня України включно з Кримом.

Практично весь період функціонування торгового дому і промислової фірми «Брати Яхненки і Симиренко» є історією боротьби із російською імперською експансією, засиллям корупції та неприкритим шовінізмом з боку насадженої царизмом адміністрації та наближеної до двору знаті, що заполонила центр і південь України через пожалувані їм тут маєтності і віддані на відкуп за особливі заслуги цілі губернії. Та, незважаючи на все це, український дух, українські традиції і звичаї в цій родині залишалися непорушним законом буття в приватному житті, ділових відносинах і громадських справах.

Одним із найвидатніших представників цієї непересічної родини був Василь Федорович Симиренко. Народився 7 (19) березня 1835 року, в с.Мліїв на Городищині, нині Черкаська область. Український промисловець, інженер-конструктор, технолог у галузі цукроваріння. Член Київського товариства старожитностей, визначний меценат української культури.

Впродовж 40 років свого життя Василь Симиренко, палкий патріот України, віддавав 1/10 частину своїх прибутків на розвиток української культури. Він фінансував такі журнали та альманахи, як «Киевская старина», «Україна», «Громадська думка», «Рада», «Літературно-науковий вісник».

Коштом Василя Симиренка, але без розголосу, вийшло кілька видань «Кобзаря» Т. Шевченка. Він допомагав також окремим письменникам, українським громадським і політичним діячам, наприклад, Михайлу Коцюбинському, Іллі Шрагу, Олександру Кістяківському, Павлові Чубинському, автору перекладу «Іліади», виданої у Львові, Петрові Ніщинському і багатьом іншим.

Василь Федорович опікувався громадським зібранням «Родина», «Товариством допомоги культурі і науці» і «Науковим товариством», подарував 100 тисяч карбованців золотом на будинок для Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові, що функціонує дотепер. Усі тогочасні національні заходи так чи інакше відбувалися за підтримки Василя Симиренка.

Якщо ми вважаємо новітнім відліком української державності проголошення УНР в 1919 році, то можна з певністю сказати, що це відбулося і завдяки Василеві Симиренку, бо практично всі діячі Центральної ради, включно з Михайлом Грушевським, були виховані і підтримані його проєктами. Помер Василь Федорович Симиренко 7 грудня 1915 року, похований у Києві на Аскольдовій могилі.

Не маючи власних дітей, всі свої статки він заповів дружині Софії Іванівні, а та, своєю чергою, продовжила щедро видавати кошти на українські справи. Та навіть після смерті дружини меценатська діяльність не припинилась. Українські справи продовжували фінансуватись спадком Василя Федоровича, для чого був утворений спеціальний комітет. Членами комітету були Володимир Антонович, Микола Лисенко, Володимир Науменко, Левко Симиренко, Леонід Смоленський та Ілля Шраг. Пізніше до комітету залучили Володимира Леонтовича, Михайла Грушевського, Петра Стебницького та Євгена Чикаленка.

Маєток у селі Сидорівка на Корсунщині (тоді Київської губернії) дружина заповіла на заснування сільськогосподарської садівничої школи імені Василя Симиренка. Решту коштів — на народний університет його ж імені в Києві, з умовою викладання всіх предметів українською мовою, а свій особняк — Українському науковому товариству. Сьогодні в цьому приміщенні на вул. Десятинній, 9 розміщене Посольство Великої Британії.

Усім своїм життям, непохитною відданістю справі підтримки і розвитку національної свідомості українців, захисту від мороку імперської русифікації Василь Федорович Симиренко ще за життя став особистістю загальнонаціонального масштабу.

Сучасники називали його Великим Хорсом. Хорс – друга назва бога Сонця в Древній Русі, джерело благодійства у східних слов’ян. Біля палацу Володимира Великого в Києві йому було споруджено пам’ятник.

Вважаємо, що якраз тепер, у час вирішальної битви України і українців за право на свободу і життя, утвердження нації як повноправного суб’єкта світового суспільного процесу, що у свій час було також суттю і змістом життя Великого Хорса, Василь Федорович Симиренко заслуговує загальнонаціонального пошанування.

Пропонуємо увічнити його образ у монументальній скульптурній споруді в серці України, її столиці Києві на бульварі Тараса Шевченка на місці пам’ятника Миколі Щорсу.

ПЕТРО ВОЛЬВАЧ, симиренкознавець, лауреат премії імені Л. П. Симиренка НАН України, академік УЕАН, член НСПУ, член спілки журналістів України, дійсний члена НТШ, довічний стипендіат Президента України

МИКОЛА КОВАЛЬЧУК, симиренкознавець, заслужений працівник культури України, м.Городище Черкаської області

ВАСИЛЬ МЕЛЬНИЧЕНКО, канд. істор. наук, професор, заслужений працівник культури України, м.Черкаси

ВОЛОДИМИР ПОЛІЩУК, доктор філол. наук, професор, голова обласної організації Національної спілки письменників України, м. Черкаси

ВАЛЕРІЙ ЧЕПУРНИЙ, директор ВСП «Городищенський фаховий коледж Уманського національного університету садівництва», канд. с/г наук, м. Городище Черкаської області

ОЛЕКСАНДР ЩЕПАК, громадський активіст, м. Городище Черкаської області»