Перейти к основному содержанию
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Потрібен інформаційний імунітет

Як змінилася російська дезінформація та які є методи протидії
30 апреля, 13:32

Нещодавно Українські студії та українська спільнота Кембриджського університету разом з Інститутом інформаційної безпеки, Українською фундацією безпекових студій, StopFake і Texty.org.ua організували онлайн-дискусію «Фейкові новини & реальна війна», аби обговорити, як змінилися інструменти російської дезінформації та як можна їм протидіяти. Подія викликала неабиякий інтерес, і не тільки з боку українців: до неї доєдналися слухачі з Португалії, Люксембургу, Німеччини, Сербії, Швеції, США, Індії, Пакистану, Японії, Індонезії, Бразилії... Тож досвід українських фахівців, які й були запрошеними спікерами цієї події, цікавив багатьох. Зупинимося на кількох ключових тезах обговорення.

ПОТРЕБА АВТОМАТИЗАЦІЇ БОРОТЬБИ З ПРОПАГАНДОЮ

«У 2018 році ми зрозуміли, що природа російської пропаганди змінилася, — розповідає голова правління Інституту інформаційної безпеки, заступник міністра інформполітики у 2015-2017 роках Артем БІДЕНКО. — І ця зміна надзвичайно важлива: світ зіштовхнувся не тільки з наративами для медіа, а й із зростанням штучно створеної інформації для соцмереж». Ідеться про перехід до, як це називає Оксфордський інститут інтернету, діджитальної пропаганди, тобто такої, що відбувається із застосуванням спеціальних алгоритмів. Одним із найяскравіших її прикладів є боти, які, вдаючи реальних людей, з величезною швидкістю генерують повідомлення, взаємодіють з контентом користувачів і впливають на алгоритми трендів у соцмережах. Так, зокрема, просувалася ідея про «українців-нацистів». Оскільки логічно переконати в цьому неможливо, мережу почали заповнювати сфабриковані картинки, короткі відео, мільйони коментарів на цю тему, згенеровані штучним інтелектом. Чи не головна небезпека такого формату пропаганди — її складно відслідкувати й, відповідно, забанити, бо для цього потрібні нові інструменти. На думку Артема Біденка, ними мають стати алгоритми, які будуть аналізувати не так тексти, як поведінку користувачів мереж: боти діють більш шаблонно. «Якщо ми автоматизуємо нашу битву з дезінформацією, то матимемо кращі результати, ніж коли робитимемо все вручну», — стверджує експерт.

І потреба в цьому справді гостра. Виглядає на те, що ми в Україні та й загалом Європі, часто ще не усвідомлюємо масштабів, яких набула російська дезінформація. Артем Біденко навів твіт дослідника Карла Міллера, який 18 березня написав: «Коли ми говоримо, що Київ виграє інформаційну війну, то доволі часто маємо на увазі тільки ті території, на яких  проживаємо». Статистика засвідчує, що нині основним фокусом уваги російської пропаганди є не Європа, а Азія, Африка та Латинська Америка. Це, до слова, було підтверджено й слухачами події, які написали, зокрема, про підтримку росії в Латинській Америці, що спричинена, вочевидь, пропагандою; те, що російські «медіа» у Таїланді співпрацюють з ультраправими ЗМІ тощо. І це тільки кілька прикладів російського інформаційного впливу по всьому світу.

Водночас це не значить, що на Заході російської пропаганди немає або вона нерезультативна. Як зазначає Артем Біденко: «У деяких країнах пропаганда досягає значних успіхів — Угорщина, Іспанія, Франція; так само ефективною вона є в низці цільових аудиторій — молодь з лівими поглядами, літні люди, меншини». Зокрема, було наведено дані, що Russia Today – третій найбільш поширюваний сайт (щодо теми війни в Україні) в іспаномовному сегменті Твіттера. 

КОНСПІРОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ ДЛЯ ПІДРИВУ ДЕМОКРАТІЇ

Твіттер — не єдина соцмережа, яку активно використовують для дезінформації, зокрема й тому, що, як наголосив директор Могилянської школи журналістики, співзасновник StopFake.org Євген ФЕДЧЕНКО, багато соцмереж взагалі не реагують на загрозу фейків. Тоді як дезінформація упевнено просочується і у відносно нові соцмережі — TikTok, Twitch, Discord та ін. Окремо варто згадати про Телеграм. Як пояснила Ксенія ІЛЮК, провідна аналітикиня «Детектор медіа», у цій соцмережі створено чимало анонімних каналів, які особливо ефективні для поширення конспірологічних теорій. Як пояснила аналітикиня, автори цих каналів вдають із себе Робін Гудів, які доносять людям інформацію, яку від них приховує влада й інші інституції. Прикметно, зауважила Ксенія Ілюк, що найчастіше у таких дописах трапляються слова «чутки» та «інсайт», тобто автори навіть не беруть на себе відповідальність за те, що пишуть.

Особливістю цих Телеграм-каналів є те, що вони, поширюючи дописи одне одного, формують цілу мережу, фактично створюючи для користувача «бульбашку» дезінформації. А оскільки ця соцмережа набуває популярності, то такі канали з’являються і в інших спільнотах, зокрема, Японії, Бразилії, поширюючи конспірологічні теорії, аби підірвати довіру громадян до влади та демократії в цілому. В українських каналах, наприклад, намагаються просувати переважно наратив про зовнішнє управління країною (оскільки, як засвідчують дослідження, це досі один з дієвих меседжів), а під «парасолькою» цієї теми наводять й інші давно відомі тези пропаганди. Після 24 лютого, витримавши паузу для перевірки реакції українців на згуртованість, ці канали стали поширювати антидемократичні меседжі, намагаючись налаштувати українців проти країн Заходу. Приклади цих антизахідних наративів навів Віталій РИБАК, аналітик і журналіст UkraineWorld та ГО «Інтерньюз-Україна»: «Вони вказують, що «так, Росія погана, але Захід так само поганий. Він тільки хоче фінансової вигоди від України — її землю, природні ресурси. Україна не має союзників. Їй краще лишатися нейтральною». А нейтралітет завжди був пасткою для України».

Натомість аналіз новин у самій рф доводить, що санкції таки ефективні, як і політика наших союзників. Як розповіла Юлія ДУКАЧ, аналітикиня проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua, кожна третя з новин, які присвячені війні, містить інформацію про санкції. І тема, яка в тамтешніх ЗМІ набуває усе більшої популярності, — це протистояння російської дипломатії загрозі Заходу (так вони трактують допомогу Україні, висловлювання західних лідерів). А прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон — один із найбільш згадуваних у російських медіа політиків.

Утім, попри поширення брехливих новин і наративів, рідко коли пропагандисти здобувають хоч якесь покарання за власні вчинки. Як наголошує Віталій Рибак, санкції вводять тільки проти кількох осіб, але ж насправді тих, хто створюють ці неправдиві повідомлення, координують канали, набагато більше, і вони теж мають понести відповідальність. Юлія КАЗДОБІНА, голова Української фундації безпекових студій, вкотре нагадала іноземцям: ЗМІ в недемократичній системі — це не вияв свободи слова, а інструмент контролю суспільства.

(НЕ)ВИДИМА ЗАХОДОМ ДЕЗІНФОРМАЦІЯ, ЩО ТРИВАЄ ДЕСЯТИЛІТТЯМИ

Генеральний директор Українського інституту Володимир ШЕЙКО під час своєї доповіді порушив надзвичайно важливе питання. «Я сказав би, що часто дезінформацію розглядають у дуже короткій часовій перспективі... Та росія використовує значно більш довгострокові та складніші інструменти для дезінформації у сфері культури, історії, освіти, наприклад, щоб підірвати українську ідентичність, державність, історію, культуру. Ці зусилля тривають десятиліттями і вкорінені в імперську та колонізаційну природу російської державності, — наголошує Володимир Шейко. — Існує безліч таких інструментів: фальсифікація історії, ідеологічні маніпуляції історичних фактів, позиціонування російськоцентричної парадигми в міжнародних академіях та гуманітаристиці, апропріація мистецтва та культурних діячів сусідніх країн, називання їх російськими й промоція їх як таких за кордоном... І, звісно, російські телеканали — RT чи Sputnik, які не дуже багато розповідають власне про Росію, але використовують існуючі соціальні, культурні й економічні розділення в інших країнах, аби дестабілізувати ці спільноти або втрутитися у вибори тощо. Тобто існує великий арсенал інструментів, які інколи не називають дезінформацією, але, думаю, які мають бути аналізовані як такі». Бо завдяки цьому непрямому впливу потрібні рф ідеї про Україну потрапляють навіть у експертні середовища, академії, а згодом відповідно і до тих, хто приймає рішення щодо нашої держави: від дослідницьких проєктів і редакційних політик до підручників для шкіл та університетів.

Однак європейці не завжди сповна усвідомлюють, що «рф може перетворити у зброю будь-що», як влучно зазначив український журналіст і громадсько-політичний діяч Віктор ТРЕГУБОВ. Тож переконати світ, що не всі наміри таких довгострокових інструментів є суто науковими чи культурними буде складно. Та й не всі українці до 24 лютого уявляли рівень жорстокості свого сусіда. Як слушно вказала міжнародна експертка з комунікацій, співзасновниця Українського кризового медіацентру (УКМЦ) та засновниця One Philosophy Group of Companies Наталія ПОПОВИЧ: «До цього українці були занадто толерантні до тих, хто заперечував наше право на існування».

Вочевидь, протидія цьому довгостроковому впливу пропаганди вимагатиме потужної постколоніальної оптики, яка б показала, як цими проєктами росія не просто популяризує свою культуру чи науку, а заперечує саме існування української ідентичності й продукує викривлене сприйняття нашої країни. Водночас дієвим буде також аналіз джерел фінансування таких довгострокових ініціатив. Наприклад, як розповіла Ксенія Ілюк, в одному з престижних університетів цілий поверх бібліотеки модернізовано коштами фонду «Русский мир»...

На завершення потрібно наголосити, що дезінформація — це не тільки про меседжі чи інструменти поширення. Як пояснює Наталія Попович: «Дезінформація тільки тоді ефективна, коли знаходить ґрунт, на якому можна жити». Це може бути ослаблена історична пам’ять (як в Україні, бо колонізатори систематично працювали над знищенням спогадів про минувшину), почуття вищості власної культури та багато інших. І цей аспект «сприятливого підґрунтя» теж потрібно брати до уваги, аби зміцнювати «колективний імунітет» проти неправдивих наративів.

Delimiter 468x90 ad place

Подписывайтесь на свежие новости:

Газета "День"
читать