«Зміни спонукають рухатися вперед»

Вінничани про маленькі особисті радощі і велике занепокоєння від поширення коронавірусу

Тетяна ВЕНГЕР, лікар медицини невідкладних станів, інструктор «Агенції екстреної медичної допомоги»:

— Осінь — це вже добре. Адже вона найулюбленіша моя пора року. Та цьогорічна осінь по-особливому добра, бо вона ввійшла в історію. 7 вересня у Вінниці стартував проєкт «АЗД рятує життя», в якому я маю за честь брати участь як інструктор з домедичної допомоги. Цей проєкт змінив моє життя, моїх колег та жителів нашого міста. Кожного дня я прокидалася з думкою, що нам вдалось! У Вінниці є 6 автоматичних зовнішніх дефібриляторів (АЗД), які розміщені у громадських місцях як великі публічні аптечки — з усім необхідним. Маю надію, що це лише перші шість, лише початок і далі буде. Гріє душу також те, що на тренінги з домедичної допомоги пройшли більше 200 вінничан. Вірю усім серцем, що вони під час навчання відчули в собі готовність і силу врятувати життя. Окремий вид любові — це дитячі групи. Дітки також навчалися і у них виходило не гірше, ніж у дорослих. Їхня наполегливість правильно виконати те чи інше завдання часом розчулювала і водночас надихала, давала віру в те, що вони не будуть стояти осторонь у випадку, коли людина потребує допомоги.

Мене, як лікаря, досить часто дивує, як можна пройти повз постраждалої особи і не зателефонувати у швидку, або ще гірше — взяти телефон і почати знімати замість того, щоб допомогти. Ми живемо в час епідемії, коли власне здоров’я і оточуючих має бути на першому місці. Але якісь особисті інтереси залишаються на першому місці. Мертвим гроші не потрібні, а гарний вчинок (чи кілька) може залишити пам’ять про людину на довгі роки. Маю надію, що наш проєкт хоч трохи розставив акценти і точно приніс користь мешканцям Вінниці.

Олексій ЛIТВIНОВ, директор пресцентру Донецького національного університету імені Василя Стуса:

— З хорошого це, без сумніву, те, що я дещо змінив профіль діяльності і занурився в абсолютно нову для мене царину вищої освіти та науки: став аспірантом докторської школи ДонНУ імені Василя Стуса. Зміни у наш бурхливий і мінливий час — це данина, бо людині потрібно змінюватися протягом свого життя і в тому числі змінювати вектор свого розвитку чи сферу діяльності. Я вважаю, що це йде на користь, бо зміни спонукають рухатися вперед. На регіональному телебаченні я зробив все, що міг зробити. Те, що я хотів, було не потрібно, а те що було потрібно — мені було не цікаво. Я пропрацював на всіх телеканалах у Вінниці і час рухатися далі, шукати нову нішу для розвитку. Журналістика — це така штука, що залишатися у ній варто тоді, коли щодня ти дізнається щось нове. І коли ти розумієш, що нового більше немає, то варто шукати іншу інформаційну площину, яку я, власне, і знайшов. Тепер потроху опановую і маю надію реалізувати таким чином свої можливості і здобути нові навички.

Непокоїть ситуація з поширенням коронавірусу, обмеження, внутрішня невпевненість у завтрашньому дні. Тільки ти починаєш щось планувати, як дійсність повертає тебе на землю. Розумієш, що плани закінчилися і коли їх вдасться реалізувати, не відомо. Дратує щотижневий ріст цін і зниження загального рівня спроможності середнього споживача. Це головний подразник і лакмусовий папірець щодо рівня життя в країні. Динаміка н втішна, українці не стали заробляти більше, а витрачають у рази більше — це дратує. З покоління в покоління чуємо, що наші діти мають жити краще, ніж ми. Але ситуація не змінюється і впевненості у тому, що наші діти житимуть краще — у мене поки що немає.

Марія ЮЗЬКОВА, громадська активістка:

— Зараз у всіх на слуху питання підвищення вартості блакитного палива. Усі бідкаються, як будемо зимувати. А якщо подумати, то від держави і від людей така ситуація вимагає потужніших кроків до розвитку альтернативних джерел енергії. Я нещодавно прочитала статтю про те, що підняття ціни на газ має підштовхнути і нарешті вказати на те, що у нас є під ногами, але досі залишається не популярним — альтернативні джерела енергії. Тобто в кожному поганому можна знайти щось хороше, на яке варто звернути увагу і почати його використовувати, бо саме так відбуваються зміни на краще, коли погану ситуацію змінює хороша. Ще добре, що є робота, яка вимагає пріоритетності. Бо це стимулює мене вирізняти головне і другорядне. Але інколи доводиться обирати між більш високооплачуваною роботою і цікавою. Мені шкода, що часто робота, яка приносить задоволення, не може принести бажаний прибуток. Це розчаровує. Мрію про те, щоб цікава робота, яку приємно робити, приносила очікуваний заробіток.

А дратують люди, які не бачать іншої думки і не толерантні. Це особливо мені не подобається, коли я гортаю Фейсбук чи інші мережі. Не хочу піднімати тему вакцинації, але важко комунікувати з людьми на цю тему. Вона, напевно, зараз найважча, бо люди, які не вакцинувалися, нападають на вакцинованих і навпаки. І це лякає, бо свідчить про те, що люди не вивчають інформацію, не досліджують її, а просто не хочуть нікого чути, крім себе. Не вистачає балансу і толерантності у спілкуванні, навіть віртуальному.

Михайло ЖИЛIН, учасник бойових дій:

— Мені подобається, що життя стає дедалі привабливішим і «турборежимним». До 2014-го року все було достатньо одноманітним і до нудьги передбачуваним. Після — стало весело й насичено різноманітними сюрпризами. Продовжую відкривати для себе Вінницю, що прихистила мою родину, та навколишні локації. Головне досягнення — понад п’ятдесят бичків-ротанів, спійманих за дві години в Південному Бузі у 2016-му. Головне розчарування — зменшення кількості спійманих бичків у наступні роки. Напевно, це старість. Взагалі, риболовля як індикатор змін може в декого викликати іронічну посмішку. Насправді ж, із цією формою людської діяльності пов’язані ключові явища загальнонаціонального плану. Вони бували позитивними й негативними, проте здебільшого траплялися змішані. Наприклад, пандемія Covid-19 і бичок-ротан. На початку пандемії, у березні-квітні 2020 року, задля того, щоб здобути омріяного бичка, доводилось оминати поліцейські патрулі та ховатися від правоохоронців у найглухіших чагарях. Дітей виставляли на варті, аби в разі чого вони тихенько сповіщали порушників (тобто рибалок) про небезпеку. Угледівши білу автівку з мигалками, діти здіймали страшенний вереск: «Поліція!», — чим, авжеж, відвертали від нас увагу й розлякували останніх бузьких бичків. Згодом усе змінилося знову ж таки неоднозначно. З одного боку, за несанкціоноване відвідування чагарів уже не штрафують, а з іншого — як уже зазначалося — бичок кудись зник.

Та дуже дражливе питання — мутації бичка. Очевидно, що ця риба мутує швидше за коронавірус. Відтак, поки біологи рідного Донецького національного університету імені Василя Стуса, що глибоко пустив коріння в родючий подільський ґрунт, з’ясують, який саме вид бичка (ротан, кнут, підкам’яний, піщаний), потрапляє мені на пательню, утвориться ще мільйон нових підвидів. Це створює нові виклики перед українською наукою. Зрештою, не тільки бичок креслить вектор мого життя в цей складний для всього суспільства період. Є ще й плітка, і окунь, інколи карась... Тобто поки буде, щось ловити в наших річках і ставках, доти не все буде втрачено.