Напад на дерево... або Як «скажені гроші» «покусали» парки

Що може вдіяти громада, аби вберегти зелені зони?

Якщо ввести у пошукову систему простий запит «забудова парку», отримаємо десятки повідомлень з різних регіонів про «гарячі» інциденти. «У Дніпрі на вулиці Робочій поблизу будинку №164 розгорівся конфлікт між забудовником багатофункціонального центру та місцевими мешканцями», — місцева громада не хоче будівництва на території парку, повідомляють місцеві ЗМІ. В Ужгороді містянам доводилось відстоювати парк «Підзамок», який мерія хотіла передати у приватну власність. Кілька років тому тривогу підняли природоохоронці, коли у Кам’янці-Подільському почали реконструкцію місцевого парку із забудовою. Зокрема, йшлося про появу ресторану у зеленій зоні.

Гортаємо стрічку новин за нашим запитом далі — в Ірпені забудовують парк «Центральний» і заплаву, а в Тернополі частина депутатів просить мерію скасувати попереднє рішення міськради про проєкт організації території регіонального ландшафтного парку «Загребелля», котре узаконює дерибан землі на його території. Частину парку зумисно позбавили статусу рекреаційної зони, змінивши її на господарську. Усе для того, щоб забудувати землю багатоповерхівками.

Практично в кожному населеному пункті є свої локальні конфлікти місцевих мешканців із забудовниками саме через зелені зони. Схеми та способи «заходу» на зелені території — дуже схожі. Це можна розцінювати як експансію всього, що росте, цвіте, захищає та має статус зелених насаджень. І більшість не розуміє, що зрізаючи дерева у місті, позбавляємо себе комфорту. Для когось тимчасове збагачення, розвиток свого будівельного бізнесу чи архітектурного проєкту важливіші, ніж благополуччя громади. А з іншого боку, якщо так хочеться збудувати щось у парку чи в лісі, то чому б не створити десь на незайманому пустирі цей самий парк чи сад, а там уже — гуляй фантазія.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Як можна протидіяти такому «зеленому» захопленню, кандидатка географічних наук, екологиня МБО «Екологія-Право-Людина» Катерина ПОЛЯНСЬКА радить починати з об’єднання громади, котра хоче вберегти певний парк. «Далі треба з’ясувати, чия це земельна ділянка, підняти картографічні матеріали, генеральний план, подивитися, який статус ділянки, чи це зелена зона, чи заповідна територія, і від цього відштовхуватися та готувати план захисту, — зазначає вона. — Якщо є водний об’єкт з охоронною зоною, то за Водним кодексом заборонені певні види діяльності на такій території. Це краще робити паралельно з юристами. Треба продивитися, чи земля в оренді в когось, чи законно це було зроблено, до якого року, чи виконуються умови договору оренди. І далі готувати офіційні звернення. Має бути офіційне листування, це не повинно бути на рівні зустрічей та обіцянок. Якщо зустріч — то під протокол, зі збором підписів. Краще звертатися не просто телефоном, а писати офіційно звернення та отримувати офіційні відповіді, що потім можна використати у своїй справі, у суді.

Також варто стежити за діями порушника, якщо ситуація загострюється, то залучати ширше коло громадян, залучати журналістів, поширювати інформацію у місцевих та національних виданнях, звертатися у вищі органи. Наприклад, писати в Генпрокуратуру, Кабмін, Міндовкілля. Треба відслідковувати ситуацію, чи не почали ще вирубувати дерева, якщо починають — викликати поліцію, екоінспекцію, та фіксувати обов’язково порушення, вести фото та відеозйомку, поліція та екоінспекція має це врахувати у протоколі. Іноді через суди та звернення це можна зупинити, бо ситуації та забудовники — різні».

У будь-якому разі не варто сидіти склавши руки. І готуватися до непростої боротьби.  Крім збору аргументів, варто пропонувати свою альтернативу, а що можна створити на місці цього цінного лісу — заказник, заповідне урочище? У цьому можуть допомогти науковці, котрі обстежать територію та підготують наукове обґрунтування, чому її варто зберегти як об’єкт природно-заповідного фонду.

Незважаючи на цей непростий алгоритм, люди все одно на це наважуються, розуміючи, що це їхнє життя. «Зараз Київ забудовується дуже сильно, вулиці перетворюються на бетонні джунглі, — продовжує Катерина Полянська. — А ще вихлопні гази, ніде вийти, пройтися та прогулятися. Через зміни клімату постійно влітку спостерігається температура повітря понад 30 градусів, у місті вижити дуже складно. Якщо заходите з такого пекла на асфальті у ліс або ж у паркову зону, відчуваєте, як вам легше. Люди цінують ці території. Для мешканців це порятунок — піти у парку, посидіти біля озера чи фонтану і подихати свіжим повітрям. А в час пік у місті нічим дихати. І від цього прямо залежить наше здоров’я, саме від стану навколишнього середовища. Чим більше зелених зон — тим краще. Важливо зберегти не лише парки, а й поодинокі дерева на прибудинковій території чи вздовж доріг. Зараз навіть іде тенденція, щоб засаджувати у містах газони лучними рослинами, природними для цієї території. А загалом у наших планах, програмах, документах наскрізною повинна стати екополітика».

Далі розкажемо про два різні приклади, як треба діяти і рятувати парки, і навпаки — як міській владі та великому бізнесу не варто було б клеймити сумнівними проєктами власну репутацію. А наостанок — про хороший досвід, який однозначно варто переймати кожному українському місту-мегаполісу.

У Парижі за два роки розпочнеться грандіозна реконструкція Єлисейських полів (це спільний проєкт громадськості та місцевого бізнесу). Поля мають перетворитися на незвичайний сад. У районі суттєво зменшать транспортне навантаження (із восьми смуг проїжджої частини залишать лише чотири), частину автодоріг зроблять пішохідною зоною і значно збільшать кількість зелених насаджень. Та так, що з дерев постануть зелені коридори, котрі вестимуть до найближчих парків і скверів, такий собі мегазелений лабіринт. Бюджет — 250 мільйонів євро. Французи готові витрачати колосальні суми на краще повітря, додаткові зелені оази, поглинання вуглецю та міську естетику. А ми?

Напад на дерево... або Як «скажені гроші» «покусали» парки

Напад на дерево... або Як «скажені гроші» «покусали» парки

Що може вдіяти громада, аби вберегти зелені зони?

Якщо ввести у пошукову систему простий запит «забудова парку», отримаємо десятки повідомлень з різних регіонів про «гарячі» інциденти. «У Дніпрі на вулиці Робочій поблизу будинку №164 розгорівся конфлікт між забудовником багатофункціонального центру та місцевими мешканцями», — місцева громада не хоче будівництва на території парку, повідомляють місцеві ЗМІ. В Ужгороді містянам доводилось відстоювати парк «Підзамок», який мерія хотіла передати у приватну власність. Кілька років тому тривогу підняли природоохоронці, коли у Кам’янці-Подільському почали реконструкцію місцевого парку із забудовою. Зокрема, йшлося про появу ресторану у зеленій зоні.

Гортаємо стрічку новин за нашим запитом далі — в Ірпені забудовують парк «Центральний» і заплаву, а в Тернополі частина депутатів просить мерію скасувати попереднє рішення міськради про проєкт організації території регіонального ландшафтного парку «Загребелля», котре узаконює дерибан землі на його території. Частину парку зумисно позбавили статусу рекреаційної зони, змінивши її на господарську. Усе для того, щоб забудувати землю багатоповерхівками.

Практично в кожному населеному пункті є свої локальні конфлікти місцевих мешканців із забудовниками саме через зелені зони. Схеми та способи «заходу» на зелені території — дуже схожі. Це можна розцінювати як експансію всього, що росте, цвіте, захищає та має статус зелених насаджень. І більшість не розуміє, що зрізаючи дерева у місті, позбавляємо себе комфорту. Для когось тимчасове збагачення, розвиток свого будівельного бізнесу чи архітектурного проєкту важливіші, ніж благополуччя громади. А з іншого боку, якщо так хочеться збудувати щось у парку чи в лісі, то чому б не створити десь на незайманому пустирі цей самий парк чи сад, а там уже — гуляй фантазія.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Як можна протидіяти такому «зеленому» захопленню, кандидатка географічних наук, екологиня МБО «Екологія-Право-Людина» Катерина ПОЛЯНСЬКА радить починати з об’єднання громади, котра хоче вберегти певний парк. «Далі треба з’ясувати, чия це земельна ділянка, підняти картографічні матеріали, генеральний план, подивитися, який статус ділянки, чи це зелена зона, чи заповідна територія, і від цього відштовхуватися та готувати план захисту, — зазначає вона. — Якщо є водний об’єкт з охоронною зоною, то за Водним кодексом заборонені певні види діяльності на такій території. Це краще робити паралельно з юристами. Треба продивитися, чи земля в оренді в когось, чи законно це було зроблено, до якого року, чи виконуються умови договору оренди. І далі готувати офіційні звернення. Має бути офіційне листування, це не повинно бути на рівні зустрічей та обіцянок. Якщо зустріч — то під протокол, зі збором підписів. Краще звертатися не просто телефоном, а писати офіційно звернення та отримувати офіційні відповіді, що потім можна використати у своїй справі, у суді.

Також варто стежити за діями порушника, якщо ситуація загострюється, то залучати ширше коло громадян, залучати журналістів, поширювати інформацію у місцевих та національних виданнях, звертатися у вищі органи. Наприклад, писати в Генпрокуратуру, Кабмін, Міндовкілля. Треба відслідковувати ситуацію, чи не почали ще вирубувати дерева, якщо починають — викликати поліцію, екоінспекцію, та фіксувати обов’язково порушення, вести фото та відеозйомку, поліція та екоінспекція має це врахувати у протоколі. Іноді через суди та звернення це можна зупинити, бо ситуації та забудовники — різні».

У будь-якому разі не варто сидіти склавши руки. І готуватися до непростої боротьби.  Крім збору аргументів, варто пропонувати свою альтернативу, а що можна створити на місці цього цінного лісу — заказник, заповідне урочище? У цьому можуть допомогти науковці, котрі обстежать територію та підготують наукове обґрунтування, чому її варто зберегти як об’єкт природно-заповідного фонду.

Незважаючи на цей непростий алгоритм, люди все одно на це наважуються, розуміючи, що це їхнє життя. «Зараз Київ забудовується дуже сильно, вулиці перетворюються на бетонні джунглі, — продовжує Катерина Полянська. — А ще вихлопні гази, ніде вийти, пройтися та прогулятися. Через зміни клімату постійно влітку спостерігається температура повітря понад 30 градусів, у місті вижити дуже складно. Якщо заходите з такого пекла на асфальті у ліс або ж у паркову зону, відчуваєте, як вам легше. Люди цінують ці території. Для мешканців це порятунок — піти у парку, посидіти біля озера чи фонтану і подихати свіжим повітрям. А в час пік у місті нічим дихати. І від цього прямо залежить наше здоров’я, саме від стану навколишнього середовища. Чим більше зелених зон — тим краще. Важливо зберегти не лише парки, а й поодинокі дерева на прибудинковій території чи вздовж доріг. Зараз навіть іде тенденція, щоб засаджувати у містах газони лучними рослинами, природними для цієї території. А загалом у наших планах, програмах, документах наскрізною повинна стати екополітика».

Далі розкажемо про два різні приклади, як треба діяти і рятувати парки, і навпаки — як міській владі та великому бізнесу не варто було б клеймити сумнівними проєктами власну репутацію. А наостанок — про хороший досвід, який однозначно варто переймати кожному українському місту-мегаполісу.

У Парижі за два роки розпочнеться грандіозна реконструкція Єлисейських полів (це спільний проєкт громадськості та місцевого бізнесу). Поля мають перетворитися на незвичайний сад. У районі суттєво зменшать транспортне навантаження (із восьми смуг проїжджої частини залишать лише чотири), частину автодоріг зроблять пішохідною зоною і значно збільшать кількість зелених насаджень. Та так, що з дерев постануть зелені коридори, котрі вестимуть до найближчих парків і скверів, такий собі мегазелений лабіринт. Бюджет — 250 мільйонів євро. Французи готові витрачати колосальні суми на краще повітря, додаткові зелені оази, поглинання вуглецю та міську естетику. А ми?