Завдяки чи всупереч?

Чому рано радіти із перемог на інформаційному фронті

Нещодавно «День» констатував: Україна дуже сильно збільшила потужності із захисту від інформаційних атак з боку Росії. В статті «Щит та перо» («День», №68-69 від 17 квітня 2021 року) наголошувалося: «Є сфера, в якій Україна за останні 7 років дуже сильно просунулася вперед, і де зміни найкраще відбулися не на папері чи в уявленні бюрократів, а в реальності. Це інформаційна безпека та готовність країни до гібридного протистояння саме в комунікаційної площині. Хоча і тут багато провалів та «недобудов», лінія оборони саме на інформаційному фронті виглядає як найбільш підготовлена до протистояння із кремлівськими гібридними військами».

В наступні дня цю думку підтвердили і спеціалісти, цим повсякденним завданням є протистояння російської агресії в інформпросторі.

Любов Цибульська, керівниця Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки в спеціальній колонці для «Європейської правди» «7 перемог України: головне про інформаційну війну проти Росії у світі» 28 квітня наголошує: «Україні вдається успішно протидіяти Росії інформаційно».

На підтвердження своєї тези вона наводить 7 основних аргументів. Перші шість такі:

1. Вже сім років США та ЄС утримують санкції проти Росії.

2. Наші міжнародні партнери не визнають Крим російським.

3. Україна протидіє російським агентам внутрішньо.

4. Україна гідно бореться в міжнародних судах.

5. Українські фактчекери співпрацюють з Facebook.

6. Увесь світ знає, що малазійський Boing MH17 збила Росія.

Щодо деяких досягнень можна посперечатися, але ось сьомий пункт цього переліку здається стовідсотково справедливим — і найголовнішим. Він звучить так:

7. Риторика щодо Росії тотально змінилася.

Як справедливо зазначає очільниця Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, «якщо в 2014-2015 роках на міжнародних конференціях та круглих столах називати Росію «агресором» вважалося чимось занадто радикальним, а фраза «українська війна» лунала так, ніби це щось зовсім нормальне, то сьогодні розмови — значно відвертіші та прямолінійніші».

На думку Цибульської, причина в тому, що західні країни за останні сім років отримали свій досвід російської агресії та втручання, проте і саме Україна увесь цей час постачає «унікальну експертизу», тобто обґрунтовані інформацію та аналітику, як про воєнну, так і про інформаційну діяльність Кремля. «Щодня велика кількість людей — як у державному, так і у громадському секторі — роблять усе можливе, аби агресор називався агресором, санкції зберігались, а російські агенти втрачали вплив на українську аудиторію. І якщо ви не помічаєте їхньої роботи щодня, то згадайте, що було сім років тому, і проаналізуйте, як усе змінилося. Так зміни стануть очевидними», — наголошує керівниця Центру страткому та інформбезпеки.

Можна погодитися з цим лише з одним доповненням: значна частина державних інституцій та громадянського сектору всі ці роки робила дуже багато і в «зворотному боці», просуваючи проросійські наративи чи взагалі працюючи в зв’язці із Кремлем.

Можна згадати незчисленні тренінги із подолання «мови ненависті» та із запровадження «стандартів Бі-Бі-Сі» (звісно, псевдостандартів) в навчальних закладах, в тому числі і державних, і в редакціях, на яких «зірки журналістики» вимагали від журналістів — діючих та майбутніх — не називати українських військових «нашими» та забороняли використовувати визначення «герої» по відношенню до бійців Збройних Сил та інших силових структур України.

Наприклад, у 2015 році у Школі журналістики Українського католицького університету відбувся майстер-клас відомої журналістки відомого «незалежного медіа», на якому вислови «терористичні війська» по відношенню до сепаратистських угрупувань та «наші герої» до українських військових вона назвала пропагандою, наголосивши на неприпустимості їх використання.

В 2016 році майбутніх журналістів в Маріупольському державному університеті вчили застосовувати термін «ополченці ДНР/ЛНР» замість «сепаратисти» та «терористи».

Або давайте ж згадаємо мегаодіозну програму «Дві країни — одна професія», яку реалізовувала за підтримки сумнозвісного «Россотрудничества» Національна спілка журналістів України. Варто нагадати, що НСЖУ є не тільки найбільшою, але єдиною професійною, творчою організацією, що об’єднує більшість українських журналістів, але і структурою, що отримує фінансування з державного бюджету України. Окрім участі в проекті «Дві країни — одна професія», Спілка приймала в свої ряди та нагороджувала відвертих пропагандистів Кремля, а нещодавно керівник цієї організації відверто виступив проти закриття пропагандистських каналів «кума Путіна».

Очільник іншої поважної медійної структури — Комісії з журналістської етики — у 2015 року брав участь у телемості «Донецьк-Київ» на проросійському пропагандистському каналі, поїхавши для цього... в окупований Донецьк. При чому він не обмежився участю в трансляції. Після повернення з «ДНР», цей справді дуже авторитетний для багатьох медіадіяч взявся агітувати за ведення прямих переговорів із терористами. «Я виступаю за те, щоб наше керівництво публічно і без посередників вело переговори з представниками невизнаних республік», — написав метр української журналістики в своєї колонці в виданні «Новое время» у вересні 2015 року. Точно за кремлівськими темниками, які з того часу не змінилися.

Ще один спогад — як, знов таки, «зірки журналістики», діючи в рамках кремлівської кампанії, накинулися на флагманський проект із протидії російської дезінформації, StopFake, звинувативши керівників авторитетної фактчекінкової структурі... ну звісно ж, у фашизмі.

Тому, насправді, успіхів в інформаційній сфері України вдалося досягти не стільки завдяки нашому «офіційному визнаному» «громадянському суспільству» чи сталої медіаспільноті, а відданості та патріотизму окремих інформаційних активістів, іноді не дуже публічних і часто взагалі не «з тусовки» київських зірок журналістики.

Чи можна чекати, що тепер, коли підходи щодо оцінки дій Росії в інформаційної сфері Української держави — і світу загалом — змінилися, ворога вже можна називати ворогом, а героя — героєм, зміниться і пріоритети та авторитети українського громадського сектору? Бо не дуже віриться в тотальні успіхі і стали перемоги на інформаційному фронті, коли люди, що закликали до переговорів із терористами, вимагали використовувати термін «ополченці» та відверто співпрацювали з Кремлем, і не відмовилися від своїх помилкових тверджень та дій, залишаються авторитетними та впливовими діячами української медійного середовища.