Шість критеріїв якості

У ІV Всеукраїнському театральному Фестивалі-Премії «ГРА» («GRA» («GreatRealArt»)) змагаються 89 творчих колективів із 23 міст

Нагадаємо, засновником та організатором фестивалю-премії є Національна спілка театральних діячів України. «ГРА» проводиться на конкурсній основі за підсумками минулого календарного року (цього року розглядаються прем’єри, які вийшли у період з 1 січня по 31 грудня 2020 р.)  Члени експертної ради IV Всеукраїнського фестивалю-премії «ГРА» /»GRA» («Great Real Art») продовжують (див. початок  у  №№58-59 і 60 ) ділитися з «Днем» своїми думками  про особливості проєкту.

ЗА НАЙКРАЩУ ДРАМАТИЧНУ ВИСТАВУ

Юлія СУЩЕНКО (Одеса),  культуролог, журналіст, pr-менеджер, організатор культурних проектів, медіа-куратор мистецьких акцій та фестивалів, культурний оглядач видання «Одесская жизнь»:

— Із 89 заявок до цієї номінації подано 15. Це дещо менше, ніж минулого року, але більше, ніж ми очікували. Нікому не потрібно нагадувати про ті проблеми, з якими зіштовхнулися наші театри у зв’язку з епідемією. Але режисери все одно ставили, намагаючись встигнути між «краплями».

До лонгліста потрапили п’ять вистав із чотирьох міст, але хочеться відзначити і подякувати всім — ви вже перемогли всі обставини, якими б вони не були. Ці вистави — репрезентативний зріз сучасного театру в Україні, де є місце для всіх: від якісної антрепризи — до авторського театру, де кожний раз по-новому прочитують Шекспіра та Гоголя та відкривають глядачу сучасну українську драму.

Не вперше драматичні вистави «для дорослих» презентують також і театри, які традиційно вважаються дитячими — Одеський ТЮГ «Будьте нам щасливі» та Полтавський академічний театр ляльок «Лавандова леді».

Географія поданих вистав простягається від Берегова до Маріуполя. Збільшується і різноманіття мов — українська, англійська, російська, угорська. З року в рік, ми бачимо як розвивається Pro English Theatre, де вистави йдуть винятково англійською і тішить, що коло шанувальників цього театру розширюється. До речі, з огляду на це, хочеться, щоби з’явилися конкурентоспроможні вистави французькою, болгарською, грецькою чи кримсько-татарською мовами.

ЗА НАЙКРАЩУ ВИСТАВУ КАМЕРНОЇ СЦЕНИ

Юлій ШВЕЦЬ (Харків),  театрознавець, журналіст, спеціаліст навчально-культурологічної лабораторії у Національному Університеті «Києво-Могилянська академія», журналіст у друкованому виданні «Кіно-Театр»:

— Об’єктивні чинники минулого року вплинули на те, аби  театри приділили увагу саме «малим» формам. Тому, власне, аж двадцять вісім (!) вистав були  представлені для камерної сцени.

Якщо коротко охарактеризувати загал робіт, вразило, насамперед, різноманіття: від відверто комерційних вистав колективів, які зовсім не уловлюють сучасні культурні тренди, через «агітпроп» (різнобарвні спекуляції на «актуальні» теми) до  глибокої «чесної драми» і високої трагедії. Все як завжди: навіть у несприятливих умовах хтось прагне творити, а хтось просто вижити.

У лонглисті, на превеликий жаль, залишилася лише невелика кількість вистав.  «На жаль» — у даному випадку — не риторична фігура, бо конкуренція — у першу чергу якісна — саме у цій «невеличкій» номінації була найвищою.

Продовжать шлях у конкурсі: об’ємно загострений «етнохорор» про бездуховно-індивідуалістичне виживання як «батьків» так і «дітей» за п’єсою обдарованої української драматургині Віри Маковій «Буна» Національного театру ім. Марії Заньковецької; драма соціальної нетерпимості зворушливих, загалом вразливих, чуттєвих людей «Маклена Граса» Миколи Куліша, осмислена крізь призму детективу-нуару Українським малим драматичним театром;  донині травматична тема Холокосту, яка переходить етнічні межі й сягає універсуму у виставі «Діти Ноя» Львівського театру «І люди, і ляльки»; тема «прощеного воскресіння» Софокла-Мюллера, «Філоктет. Античний рейв»,  продемонстрована у жорсткій формі «античної  дискотеки» Львівським театром імені Лесі Українки; «незвична» по смислу і жанру «сага»  Павла Ар’є та Олени Апчел «про жінку, яка хотіла полетіти в космос, а полетів її син» під назвою «Родина патологоанатома Людмили» у виконанні Київського театру «Золоті ворота»; сюрреалістична подорож Аліси в задзеркалля україно-російського культурного Хаосу у виставі «Сни Аліси» театру-лабораторії «Афини» (мікросцени Київської майстерні театрального мистецтва «Сузір’я»).

В результаті, місця в лонглисті розділили ці шість вистав зі Львова та Києва, які вирізняються широтою погляду, актуальністю та виконавчою майстерністю.

НАЙКРАЩА ВИСТАВА ДЛЯ ДІТЕЙ

Олена ЛИБО (Харків),  театрознавиця, старша викладачка кафедри театрознавства Харківського національного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського:

— Говорячи про цю номінацію, хочеться відзначити поступове опанування театрами нових форм, видів і жанрів, що дає привід вести розмови про спроможність театрами вже сьогодні шукати шляхи до створення нового культурного продукту для дітей, запровадження інклюзивних і соціально-мистецьких практик та освоєння нових технологій.

З тринадцяти вистав, поданих цьогоріч на розгляд експертної ради, майже половина поставлена за творами сучасних українських та зарубіжних драматургів і письменників. Після перегляду відео до лонгліста увійшло 5 різножанрових вистав, поставлених режисерами Ярославом Грушецьким у Кіровоградському академічному обласному театрі ляльок, Ніко Лапуновим у Тернопільському академічному обласному театрі актора і ляльки, Катериною Лук’яненко у Київському академічному театрі ляльок, Русланом Неупокоєвим у Київському муніципальному академічному театрі ляльок на лівому березі Дніпра, та Розою Саркісян в Івано-Франківському національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка.

Режисери у своїх виставах звертаються до різних жанрів серед яких мюзикли, готична казка, зубна комедія жахів та комедія про сенс життя. Сюжети вистав всіх п’яти номінантів лонгліста будуть цікавими не тільки дітям та підліткам, а й дорослим, які, переглядаючи виставу разом переживатимуть спільний досвід, який стане важливою подією для будь-якої родини. Цікавим фактом є те, що п’єса «Зубата втрата» була написана молодою режисеркою Катериною Лук’яненко в рамках лабораторії драматургії НСТДУ.

ЗА НАЙКРАЩУ ПОШУКОВО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНУ ВИСТАВУ

Анастасія ГАЙШЕНЕЦЬ (Київ),  театрознавиця, театральна критикиня і менеджерка, керівниця напряму «Перформативні мистецтва» Українського інституту:

— Номінація експериментально-пошукових вистав виявилася цього року надзвичайно строкатою та популярною серед подавачів. Адже  життя зі своїми новими побутовими ритуалами та зміною моделей соціальних взаємодій, що виникли в умовах пандемії вже саме по собі перестало вписуватися у звичні рамки, а театр — і поготів.  Власне тому,  експериментували у 2020 році завзято та винахідливо, адже нові обмеження у соціальному співбутті найбільше вдарили саме по театру, мистецтву,  в основі якого лежить досвід колективного співпереживання перформативного досвіду.   Але ця, безумовно непроста, ситуація стала рушієм  до пошуку нових каналів взаємодії з глядачем, та, відповідно, виникнення нових форм існування театру. Саме тому особливістю цьогорічної  номінації експериментально-пошукових вистав  є  наявність проєктів створених виключно під формат онлайн-перегляду, відео-вистав чи то навіть інтерактивних театральних онлайн квестів.

Якщо поглянути  на номінації лонгліста, а це:  «Нові  шрами» Дикого театру, «Кострубізми. Кумановський» театру ГаРмИдЕр, «Камінний господар» Театру на Подолі,  H-Effect ГО «Арт-Діалог» та «Чорнобильдорф» від NOVA OPERA, PORTO FRANKO, — ми побачимо таке розмаїття форматів, яке унеможливлює порівняння проєктів між собою. З цією номінацією експертам буде особливо складно працювати оскільки знайти спільні критерії оцінки для  проєкту «Чорнобильдорф» та  Н-Effect  видається завданням вкрай складним.

Якщо ж поглянути на цю номінацію з перспективи статистичної, ми побачимо, що з п’яти позицій, — чотири  є проєктами недержавного театру, що створені за підтримки УКФ.  Цей баланс  дуже яскраво демонструє той факт, що саме недержавні театри зайняли  авангард експериментально-пошукового театру в Україні.

ЗА НАЙКРАЩУ МУЗИЧНУ ВИСТАВУ У ЖАНРІ ОПЕРИ/ОПЕРЕТИ/МЮЗИКЛУ

Юлія БЕНТЯ (Київ),  музикознавиця, архівістка, музична і театральна критикиня, відповідальна редакторка часопису «Критика»:

— У лонґлісті номінації «За найкращу музичну виставу у жанрі опери / оперети / мюзиклу» важко уявити менше схожі одна на одну вистави. По суті, це навіть цілком різні жанри, хоч всі вони — музичні. Тож, гадаю, вихід у другий тур вирішить той рівень майстерності, на якому кожен театр грає за власними правилами. Дві вистави, тобто половина зі всіх вистав номінації, — київські.

Етношоу «Животоки» Київського академічного театру українського фольклору «Берегиня» грає з обрядами календарного циклу. Тут все починається і закінчується веснянкою. Потрапляння в це музично «коло» гіпнотизує і дарує ілюзію нескінченного життя.

«Шинель» Київського національного академічного Молодого театру — чудернацька і в своєму роді вишукана спроба подати хрестоматійний сюжет у форматі телевізійного шоу, де чергуються масовка і великий план та по-новому трактовано психологічний комплекс людської ізольованості й самотності.

«Лис Микита» Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької — повноформатна опера, яку театр замовив сучасному українському композитору. Це частина проєкту «Український прорив», де назва відповідає сутності, і той тип класичної оперної вистави (не для дітей!), яка виглядає та звучить сучасно, актуально й підкреслено політично.

Четверта вистава лонґліста — «Ромео & Джульєтта» Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру. У грудні 2014 року театр переїхав з окупованого Луганська до Сєверодонецька, а у 2017 році нарешті одержав будівлю Сєверодонецького театру драми. Мюзикл-детектив, в основі якого переклад українською Юрія Андруховича, — це приклад життя на руїнах. Декорація — зламана колона. Музична драматургія, омаж на «Ромео і Джульєту» Прокоф’єва, натякає на минуле. І позатим тут все дуже просто і по-домашньому. Про що персонажі зможуть домовитися, те і матимуть. А, можливо, й ні.

Музика музикою, а кожен так чи так намагається знайти відповідь на те, що хвилює саме його і саме сьогодні. ГРАємо далі!

«ЗА НАЙКРАЩУ ХОРЕОГРАФІЧНУ/БАЛЕТНУ/ПЛАСТИЧНУ ВИСТАВУ»

Віктор РУБАН (Київ),  перформер, танцівник, хореограф-дослідник, куратор і засновник Ruban Production ITP Ltd.:

— Цього року, на відміну від минулого, ця номінація приємно здивувала. Ба більше, навіть викликала між нами (членами експертної ради) баталії за кількість місць для неї у лонглисті. Серед 12 заявок, які подалися, потрібно було обрати 5, хоча хотілося б більше через загальний рівень поданих робіт.

Нагадаю, минулого року ми навіть зняли цю номінацію за неможливості вибору як такого (з двох вистав які потрапили до лонгліста, одна робота «зійшла з дистанції» через травму виконавця).

Ще однією приємною тенденцією стало те, що цього року фізичні роботи подавались не тільки до «профільної» номінації, але й до кожної з інших наявних (у такій кількості, що написати навіть назви було б важко).

Варто зазначити, що минулий рік у зв’язку з пандемією був дуже важким особливо для мистецтва танцю і хореографії. Тому що танцівникам адаптація до онлайну постановчого і репетиційного процесу майже неможлива. Тим не менше, за 2020 рік відбулось чимало прем’єр цікавих хореографічних робіт.

Особливо від себе хотів би відмітити роботу «Вечір просторових поезій «Тиша» від режисерки Марії Бакало («Простір сучасного танцю», Львів), як одну з найскладніших вистав за своєю структурою загалом і майстерністю перформерів, які працюють не з поставленим вивченим рухом, а з імпровізаційними структурами. Ця робота не увійшла до лонгліста, але сподіваюсь, чим більше таких вистав буде створюватись, — тим більше театральна спільнота матиме шанс побачити новітність й актуальність подібних робіт.

Щодо критеріїв оцінювання, то, окрім «пластики» чи «технічності», враховуються цілісність режисерської структури, довершеність, актуальність, взаємодію виконавців з авторським баченням постановників-перформерів. З мого досвіду: лише режисери і хореографи, які критично ставляться до власної роботи, незалежно від тривалості своєї мистецької діяльності, продовжують розвиватись у своїй роботі та дивувати навіть самих себе. Тому конкурси і премії — гарний спосіб не тільки поділитись власним доробком, популяризувати та зафіксувати те, що така робота взагалі відбулась, але й отримати зворотній зв’язок від колег за межами власного професійного кола спілкування.

Шість критеріїв якості

Шість критеріїв якості

У ІV Всеукраїнському театральному Фестивалі-Премії «ГРА» («GRA» («GreatRealArt»)) змагаються 89 творчих колективів із 23 міст

Нагадаємо, засновником та організатором фестивалю-премії є Національна спілка театральних діячів України. «ГРА» проводиться на конкурсній основі за підсумками минулого календарного року (цього року розглядаються прем’єри, які вийшли у період з 1 січня по 31 грудня 2020 р.)  Члени експертної ради IV Всеукраїнського фестивалю-премії «ГРА» /»GRA» («Great Real Art») продовжують (див. початок  у  №№58-59 і 60 ) ділитися з «Днем» своїми думками  про особливості проєкту.

ЗА НАЙКРАЩУ ДРАМАТИЧНУ ВИСТАВУ

Юлія СУЩЕНКО (Одеса),  культуролог, журналіст, pr-менеджер, організатор культурних проектів, медіа-куратор мистецьких акцій та фестивалів, культурний оглядач видання «Одесская жизнь»:

— Із 89 заявок до цієї номінації подано 15. Це дещо менше, ніж минулого року, але більше, ніж ми очікували. Нікому не потрібно нагадувати про ті проблеми, з якими зіштовхнулися наші театри у зв’язку з епідемією. Але режисери все одно ставили, намагаючись встигнути між «краплями».

До лонгліста потрапили п’ять вистав із чотирьох міст, але хочеться відзначити і подякувати всім — ви вже перемогли всі обставини, якими б вони не були. Ці вистави — репрезентативний зріз сучасного театру в Україні, де є місце для всіх: від якісної антрепризи — до авторського театру, де кожний раз по-новому прочитують Шекспіра та Гоголя та відкривають глядачу сучасну українську драму.

Не вперше драматичні вистави «для дорослих» презентують також і театри, які традиційно вважаються дитячими — Одеський ТЮГ «Будьте нам щасливі» та Полтавський академічний театр ляльок «Лавандова леді».

Географія поданих вистав простягається від Берегова до Маріуполя. Збільшується і різноманіття мов — українська, англійська, російська, угорська. З року в рік, ми бачимо як розвивається Pro English Theatre, де вистави йдуть винятково англійською і тішить, що коло шанувальників цього театру розширюється. До речі, з огляду на це, хочеться, щоби з’явилися конкурентоспроможні вистави французькою, болгарською, грецькою чи кримсько-татарською мовами.

ЗА НАЙКРАЩУ ВИСТАВУ КАМЕРНОЇ СЦЕНИ

Юлій ШВЕЦЬ (Харків),  театрознавець, журналіст, спеціаліст навчально-культурологічної лабораторії у Національному Університеті «Києво-Могилянська академія», журналіст у друкованому виданні «Кіно-Театр»:

— Об’єктивні чинники минулого року вплинули на те, аби  театри приділили увагу саме «малим» формам. Тому, власне, аж двадцять вісім (!) вистав були  представлені для камерної сцени.

Якщо коротко охарактеризувати загал робіт, вразило, насамперед, різноманіття: від відверто комерційних вистав колективів, які зовсім не уловлюють сучасні культурні тренди, через «агітпроп» (різнобарвні спекуляції на «актуальні» теми) до  глибокої «чесної драми» і високої трагедії. Все як завжди: навіть у несприятливих умовах хтось прагне творити, а хтось просто вижити.

У лонглисті, на превеликий жаль, залишилася лише невелика кількість вистав.  «На жаль» — у даному випадку — не риторична фігура, бо конкуренція — у першу чергу якісна — саме у цій «невеличкій» номінації була найвищою.

Продовжать шлях у конкурсі: об’ємно загострений «етнохорор» про бездуховно-індивідуалістичне виживання як «батьків» так і «дітей» за п’єсою обдарованої української драматургині Віри Маковій «Буна» Національного театру ім. Марії Заньковецької; драма соціальної нетерпимості зворушливих, загалом вразливих, чуттєвих людей «Маклена Граса» Миколи Куліша, осмислена крізь призму детективу-нуару Українським малим драматичним театром;  донині травматична тема Холокосту, яка переходить етнічні межі й сягає універсуму у виставі «Діти Ноя» Львівського театру «І люди, і ляльки»; тема «прощеного воскресіння» Софокла-Мюллера, «Філоктет. Античний рейв»,  продемонстрована у жорсткій формі «античної  дискотеки» Львівським театром імені Лесі Українки; «незвична» по смислу і жанру «сага»  Павла Ар’є та Олени Апчел «про жінку, яка хотіла полетіти в космос, а полетів її син» під назвою «Родина патологоанатома Людмили» у виконанні Київського театру «Золоті ворота»; сюрреалістична подорож Аліси в задзеркалля україно-російського культурного Хаосу у виставі «Сни Аліси» театру-лабораторії «Афини» (мікросцени Київської майстерні театрального мистецтва «Сузір’я»).

В результаті, місця в лонглисті розділили ці шість вистав зі Львова та Києва, які вирізняються широтою погляду, актуальністю та виконавчою майстерністю.

НАЙКРАЩА ВИСТАВА ДЛЯ ДІТЕЙ

Олена ЛИБО (Харків),  театрознавиця, старша викладачка кафедри театрознавства Харківського національного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського:

— Говорячи про цю номінацію, хочеться відзначити поступове опанування театрами нових форм, видів і жанрів, що дає привід вести розмови про спроможність театрами вже сьогодні шукати шляхи до створення нового культурного продукту для дітей, запровадження інклюзивних і соціально-мистецьких практик та освоєння нових технологій.

З тринадцяти вистав, поданих цьогоріч на розгляд експертної ради, майже половина поставлена за творами сучасних українських та зарубіжних драматургів і письменників. Після перегляду відео до лонгліста увійшло 5 різножанрових вистав, поставлених режисерами Ярославом Грушецьким у Кіровоградському академічному обласному театрі ляльок, Ніко Лапуновим у Тернопільському академічному обласному театрі актора і ляльки, Катериною Лук’яненко у Київському академічному театрі ляльок, Русланом Неупокоєвим у Київському муніципальному академічному театрі ляльок на лівому березі Дніпра, та Розою Саркісян в Івано-Франківському національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка.

Режисери у своїх виставах звертаються до різних жанрів серед яких мюзикли, готична казка, зубна комедія жахів та комедія про сенс життя. Сюжети вистав всіх п’яти номінантів лонгліста будуть цікавими не тільки дітям та підліткам, а й дорослим, які, переглядаючи виставу разом переживатимуть спільний досвід, який стане важливою подією для будь-якої родини. Цікавим фактом є те, що п’єса «Зубата втрата» була написана молодою режисеркою Катериною Лук’яненко в рамках лабораторії драматургії НСТДУ.

ЗА НАЙКРАЩУ ПОШУКОВО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНУ ВИСТАВУ

Анастасія ГАЙШЕНЕЦЬ (Київ),  театрознавиця, театральна критикиня і менеджерка, керівниця напряму «Перформативні мистецтва» Українського інституту:

— Номінація експериментально-пошукових вистав виявилася цього року надзвичайно строкатою та популярною серед подавачів. Адже  життя зі своїми новими побутовими ритуалами та зміною моделей соціальних взаємодій, що виникли в умовах пандемії вже саме по собі перестало вписуватися у звичні рамки, а театр — і поготів.  Власне тому,  експериментували у 2020 році завзято та винахідливо, адже нові обмеження у соціальному співбутті найбільше вдарили саме по театру, мистецтву,  в основі якого лежить досвід колективного співпереживання перформативного досвіду.   Але ця, безумовно непроста, ситуація стала рушієм  до пошуку нових каналів взаємодії з глядачем, та, відповідно, виникнення нових форм існування театру. Саме тому особливістю цьогорічної  номінації експериментально-пошукових вистав  є  наявність проєктів створених виключно під формат онлайн-перегляду, відео-вистав чи то навіть інтерактивних театральних онлайн квестів.

Якщо поглянути  на номінації лонгліста, а це:  «Нові  шрами» Дикого театру, «Кострубізми. Кумановський» театру ГаРмИдЕр, «Камінний господар» Театру на Подолі,  H-Effect ГО «Арт-Діалог» та «Чорнобильдорф» від NOVA OPERA, PORTO FRANKO, — ми побачимо таке розмаїття форматів, яке унеможливлює порівняння проєктів між собою. З цією номінацією експертам буде особливо складно працювати оскільки знайти спільні критерії оцінки для  проєкту «Чорнобильдорф» та  Н-Effect  видається завданням вкрай складним.

Якщо ж поглянути на цю номінацію з перспективи статистичної, ми побачимо, що з п’яти позицій, — чотири  є проєктами недержавного театру, що створені за підтримки УКФ.  Цей баланс  дуже яскраво демонструє той факт, що саме недержавні театри зайняли  авангард експериментально-пошукового театру в Україні.

ЗА НАЙКРАЩУ МУЗИЧНУ ВИСТАВУ У ЖАНРІ ОПЕРИ/ОПЕРЕТИ/МЮЗИКЛУ

Юлія БЕНТЯ (Київ),  музикознавиця, архівістка, музична і театральна критикиня, відповідальна редакторка часопису «Критика»:

— У лонґлісті номінації «За найкращу музичну виставу у жанрі опери / оперети / мюзиклу» важко уявити менше схожі одна на одну вистави. По суті, це навіть цілком різні жанри, хоч всі вони — музичні. Тож, гадаю, вихід у другий тур вирішить той рівень майстерності, на якому кожен театр грає за власними правилами. Дві вистави, тобто половина зі всіх вистав номінації, — київські.

Етношоу «Животоки» Київського академічного театру українського фольклору «Берегиня» грає з обрядами календарного циклу. Тут все починається і закінчується веснянкою. Потрапляння в це музично «коло» гіпнотизує і дарує ілюзію нескінченного життя.

«Шинель» Київського національного академічного Молодого театру — чудернацька і в своєму роді вишукана спроба подати хрестоматійний сюжет у форматі телевізійного шоу, де чергуються масовка і великий план та по-новому трактовано психологічний комплекс людської ізольованості й самотності.

«Лис Микита» Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької — повноформатна опера, яку театр замовив сучасному українському композитору. Це частина проєкту «Український прорив», де назва відповідає сутності, і той тип класичної оперної вистави (не для дітей!), яка виглядає та звучить сучасно, актуально й підкреслено політично.

Четверта вистава лонґліста — «Ромео & Джульєтта» Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру. У грудні 2014 року театр переїхав з окупованого Луганська до Сєверодонецька, а у 2017 році нарешті одержав будівлю Сєверодонецького театру драми. Мюзикл-детектив, в основі якого переклад українською Юрія Андруховича, — це приклад життя на руїнах. Декорація — зламана колона. Музична драматургія, омаж на «Ромео і Джульєту» Прокоф’єва, натякає на минуле. І позатим тут все дуже просто і по-домашньому. Про що персонажі зможуть домовитися, те і матимуть. А, можливо, й ні.

Музика музикою, а кожен так чи так намагається знайти відповідь на те, що хвилює саме його і саме сьогодні. ГРАємо далі!

«ЗА НАЙКРАЩУ ХОРЕОГРАФІЧНУ/БАЛЕТНУ/ПЛАСТИЧНУ ВИСТАВУ»

Віктор РУБАН (Київ),  перформер, танцівник, хореограф-дослідник, куратор і засновник Ruban Production ITP Ltd.:

— Цього року, на відміну від минулого, ця номінація приємно здивувала. Ба більше, навіть викликала між нами (членами експертної ради) баталії за кількість місць для неї у лонглисті. Серед 12 заявок, які подалися, потрібно було обрати 5, хоча хотілося б більше через загальний рівень поданих робіт.

Нагадаю, минулого року ми навіть зняли цю номінацію за неможливості вибору як такого (з двох вистав які потрапили до лонгліста, одна робота «зійшла з дистанції» через травму виконавця).

Ще однією приємною тенденцією стало те, що цього року фізичні роботи подавались не тільки до «профільної» номінації, але й до кожної з інших наявних (у такій кількості, що написати навіть назви було б важко).

Варто зазначити, що минулий рік у зв’язку з пандемією був дуже важким особливо для мистецтва танцю і хореографії. Тому що танцівникам адаптація до онлайну постановчого і репетиційного процесу майже неможлива. Тим не менше, за 2020 рік відбулось чимало прем’єр цікавих хореографічних робіт.

Особливо від себе хотів би відмітити роботу «Вечір просторових поезій «Тиша» від режисерки Марії Бакало («Простір сучасного танцю», Львів), як одну з найскладніших вистав за своєю структурою загалом і майстерністю перформерів, які працюють не з поставленим вивченим рухом, а з імпровізаційними структурами. Ця робота не увійшла до лонгліста, але сподіваюсь, чим більше таких вистав буде створюватись, — тим більше театральна спільнота матиме шанс побачити новітність й актуальність подібних робіт.

Щодо критеріїв оцінювання, то, окрім «пластики» чи «технічності», враховуються цілісність режисерської структури, довершеність, актуальність, взаємодію виконавців з авторським баченням постановників-перформерів. З мого досвіду: лише режисери і хореографи, які критично ставляться до власної роботи, незалежно від тривалості своєї мистецької діяльності, продовжують розвиватись у своїй роботі та дивувати навіть самих себе. Тому конкурси і премії — гарний спосіб не тільки поділитись власним доробком, популяризувати та зафіксувати те, що така робота взагалі відбулась, але й отримати зворотній зв’язок від колег за межами власного професійного кола спілкування.