Як відповісти Кремлю?

«Україні потрібен єдиний штаб і масований юридичний наступ по всіх можливих лініях на державу агресора»— експерт

Президент України Володимир Зеленський в четвер приїхав на Донбас підтримати бойовий дух українських воїнів. Глава держави відвідав передові позиції, де останнім часом систематично порушується режим всеосяжного та сталого припинення вогню і де внаслідок ворожих обстрілів загинули та були поранені українські захисники (president.gov.ua).

Події, новини, реакції і коментарі, пов’язані із ситуацією на сході України, можна спостерігати буквально щодня. Це сталося після того, як Москва вирішила підняти ставки, стягуючи війська до українських кордонів і проводячи відповідні навчання. Але у відповідь отримала жорсткий фідбек від Україні та Заходу.

По-перше, українські військові проводять свої навчання і маневри, відпрацьовуючи оборону під час можливого наступу агресора. По-друге, за останній тиждень президент України Володимир Зеленський мав телефонні розмови з президентом США Джо Байденом, прем’єром Великої Британії Борисом Джонсоном, прем’єром Канади Джастіном Трюдо, генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом, не кажучи вже про контакти на рівні міністрів оборони, начальників генштабів, міністрів закордонних справ різних країн з українськими колегами. Контакти і переговори із канцлером Німеччини Ангелою Меркель та президентом Франції Емманюелем Макроном наразі також готуються.

Але і це не все. Буквально вчора міністр закордонних справ Польщі Збіґнєв Рау здійснив терміновий візит до Києва через виникнення загрози нової російської агресії на кордонах України. А члени загального комітету з політичних питань та безпеки ПА ОБСЄ закликали РФ до деескалації, відведення військ та підтвердили свою повну підтримку суверенітету та територіальної цілісності України (ukrinform.ua).

Більш того, міністр закордонних справ Литви Габріеліус Ландсбергіс заявив, що його країна запропонує союзникам по НАТО надати Україні план дій щодо членства (ПДЧ), який дозволить країні стати членом Північноатлантичного альянсу (bns.lt). Цю ідею також підтримав міністр закордонних справ Латвії Едгарс Ринкевичс, який в інтерв’ю LTV Zinu Dienests сказав: Рига вважає, що вже настав час дати Києву цей план.

Росія ж, тим часом, відмовилась підписувати спільну заяву під час екстреного засідання Трьохсторонньої контактної групи (ТКГ), яке ініціювала українська делегація. Проте «сторони підтвердили готовність та необхідність дотримання режиму припинення вогню та виконання домовленостей від 22 липня 2020 року». Наскільки це реально? Знаючи ціну обіцянкам Кремля та підконтрольних йому маріонеток на окупованій частині Донбасу обстріли, скоріше, будуть продовжуватися.

Раніше віцепрем’єр-міністр— міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков заявив, що українська делегація у ТКГ не відвідуватиме Мінськ для безпосередніх перемовин та зустрічей після скасування карантинних обмежень. За його словами, наразі Білорусь знаходиться під впливом Російської Федерації, а тому довіри до цієї країни немає, відповідно необхідно шукати іншу країну і інше місто для проведення зустрічей.

Заява Резнікова дуже важлива, адже Білорусь не просто знаходиться під впливом Росії, особливо після масових протестів в цій країні, коли режим Лукашенка фактично залишилася без союзників, окрім Москви, а існує в рамках союзної держави з РФ. Більш того, останні сигнали свідчать, що військова небезпека для України може походити не тільки від Росії, а й від її сателіта Білорусі. В таких умовах Мінськ в ніякому разі не може розглядатися як майданчик для переговорів.  

Отже, Росія знову активно і наступально погрожує нашим кордонам. Окрім стягування військових і техніки та проведення навчань, триває масована інформаційна атака. Варто лише увімкнути центральні пропагандистські телеканали Кремля, щоб переконатися в цьому. Той же Володимир Жириновський, до якого можна ставитися по різному, не стримуючись у висловлюваннях відкрито заявляє: «Зараз у Росії є блискуча можливість повністю знищити Збройні сили України, тому що НАТО не буде за них воювати. З півдня наші війська мають окупувати Одесу, Миколаїв і дійти до Тирасполя, рухаючись в напрямку Києва, зі сходу потрібно рухатися через Суми, Чернігів, Харків, Луганську та Донецьку області, а також наступати з півночі— там має зайти білоруська армія. І тоді Україна практично перестане існувати».  

Нагадаємо колись так само Жириновський кричав про російські Севастополь і Крим, потім туди прийшли російські війська і окупували українську територію. Тому, не дивлячись на те, що до подібних заяв Жириновського начебто і звикли, на них потрібно реагувати. Подібні заяви мають бути частиною судових позивів України до міжнародних інстанцій як доказ агресивних намірів агресора. 

«ПОТРІБНО ВИЗНАЧИТИСЬ— ТОПТАТИСЯ В МІНСЬКОМУ ТУПИКУ, ЧИ ФОРМУВАННЯМ ФОРМАТУ, В ЯКОМУ НЕ БУДЕ ПУТІНА»

Андрій СЕНЧЕНКО, глава всеукраїнського громадського руху «Сила права»:

— Абсолютно очевидно, що продовжувати будь-якого роду переговори в Білорусі означає демонструвати підтримку режиму Лукашенка.  Після так званих виборів президента в Білорусі, придушення протестів, продовження таких переговорів в Мінську є просто непристойним. Але питання стоїть ширше— скільки ще років ми будемо топтатись в переговорному форматі, який немає сенсу? Те, що Російська Федерація однозначно жорстко висловилась проти участі США в «нормандському форматі» говорить про те, що Росія і далі буде займатись тим, чим займалась останні сім років в Мінську— знущатись над Україною, зображати з себе миротворця, сторону над конфліктом і все це при мовчазній згоді наших європейських партнерів. Треба, все ж таки, визначитись в чому полягає політико-дипломатичний шлях— і далі топтатися в мінському тупику, чи зайнятись формуванням формату, в якому не буде Путіна. В цьому форматі разом з нашими партнерами мають відпрацьовуватись заходи по примусу путінського режиму для звільнення Криму і Донбасу.

Треба завжди готуватись нехай до малоймовірного, але найгіршого сценарію. В цьому сенсі брязкання зброєю Росією з боку Криму, сходу України і навіть Білорусі— це серйозна ситуація в плані тиску на нас. Агресивні заяви Жириновського показові, але перед тим як розцінювати їх з юридичної точки зору, треба спочатку самому Жириновському пройти відповідне обстеження. 

В той же час вважаю, що у Путіна на сьогодні немає достатніх можливостей для широкомасштабного наступу, бо ціна такого наступу буде для нього дуже високою у всіх відношеннях, як з точки зору реакції населення РФ, так і з точки зору міжнародної реакції. Тим не менш, на Путіна треба вже зараз чинити превентивний тиск. Дуже важливим є те, що досить чіткі меседжі дають американські і європейські партнери. Але, знову ж таки, потрібні конструкції, які надовго зцементували б ситуацію з точки зору безпеки України. Для цього, безумовно, треба дати Україні ПДЧ в НАТО не дивлячись на істерику в Кремлі з цього приводу.

Наша головне завдання— укріплення та розбудова професійної, високоорганізованої та добре озброєної української армії. В цьому сенсі нам треба ще багато працювати. Ми будемо почувати себе впевнено маючи сильну армію і входячи в єдину систему євроатлантичної безпеки.

Що стосується юридичної сторони питання, то тут потрібний масований наступ по всім можливим лініям на державу агресора— Росію. Але в країні відсутній штаб, який би планував цей наступ і організовував. В цьому плані українським громадянам допомагає громадський рух «Сила права», яким розроблена відповідна стратегія з подачі позовів проти держави агресора і ми маємо вже досить широку судову практику. Але це лише одна з ліній, адже фактично напризволяще залишається український бізнес, який постраждав внаслідок агресії Росії. Я не маю на увазі олігархічний бізнес, а той, який називають малим і середнім. Окрема тема— це збитки, які завдані самій державі.

Але звернемо увагу, наприклад, на нещодавню полеміку між двома міністрами— Резніковим і Кулебою щодо денонсації Харківських угод. Сам по собі факт подібної публічної полеміки двох міністрів говорить про те, що немає єдиної стратегії в самій країні. Саме про це треба думати. Потрібен відповідний штаб. Де має бути такий штаб? Або в РНБО, або в Кабінеті міністрів, але він повинен бути, він має бути формалізованим з визначенням основних фігур і учасників, які будуть відпрацьовувати єдину стратегію. Тоді не буде згаданих публічних спорів високопосадовців. Питання денонсації тих саме Харківських угод має бути лише частиною стратегії. Треба думати про те, як зробити болючіше агресору. Для цього і потрібен згаданий єдиний штаб.

«НАМ ПОТРІБНА САМОСТІЙНА ПОЛІТИКА І СТРАТЕГІЯ»

Юрій БУТУСОВ, головний редактор інтернет-видання «Цензор.НЕТ»:

— Продовжувати переговори в Мінську після того, як він став символом порушення прав людини, а Білорусь, по суті, відкрито перетворилась на сателіта Російської Федерації та символом утиску демократії, немає сенсу. Сама ж влада Білорусі, в тому числі, сам президент Олександр Лукашенко, зробили низку антиукраїнських заяв, звинуватили Україну в постачанні зброї до Білорусі. Тому їздити до Мінську на офіційному рівні в цей час було б мазохізмом і порушенням азів дипломатії. Перенесення переговорів в інше місто конче необхідне, але Путін всіляко буде захищати переговори саме в Мінську. По суті, зараз основною проблемою є навіть не саме місто, а напрямок політичних шляхів.

Стратегія Росії очевидна, а у України своєї стратегії немає. Ми просто рефлексуємо на поведінку агресора, робимо тактичні кроки, які вписуються в поведінку оборони, але при цьому не мають загальної продуманої канви. Тому ми програємо, бо кожного разу стаємо заручниками поведінки Росії. Нам потрібна самостійна політика. Наша перевага на даний час полягає в тому, що на нашій стороні міжнародне право, політична підтримка більшості країн світу. Але її потрібно вміти використовувати. 

Треба також розуміти, що зараз ситуація в світі різко і радикально змінилась. В той час як Мінські угоди були укладені для зниження ескалації в серпні 2014-го року. З того часу минуло 7 років. Свою позицію щодо нашої ситуації визначило НАТО, ЄС, США. Трапилось багато політичних та військових подій— Росія розв’язала війну в Сирії, почала протистояти Заходу в Африці, російські спецслужби здійснили низку терактів на території європейських країн, Росія знищила у себе всі реальні демократичні опозиційні, рухи в тому, числі шляхом фізичної ліквідації. Все це призвело до потужних санкцій, які не можна порівняти з 2014-м роком.

Таким чином в світі політичний ландшафт змінився радикально, чим Україна мала б і має скористатись. Але Україна діє наче час зупинився і ми досі перебуваємо в ситуації серпня 2014-го року. Минула влада не діяла стратегічно, намагаючись вирішити питання в режимі ручного управління. Зараз за нової влади ця проблема погіршилась ще відсутністю адекватного сприйняття реальності керівництвом країни. Зеленський наполегливо продовжує обвинувачувати Порошенка та говорити про те, що саме останній розпочав мінські переговори. При цьому владою ігнорується нинішня реальність.

Я не вважаю, що Росія для нас уявляє якусь більшу загрозу, ніж це було раніше. Ці загрози протягом семи років залишались постійними. Якщо б Росія планувала повномасштабну атаку, то вона нічого б не демонструвала, а здійснила це неочікувано та замасковано. Але це не значить, що подібна загроза сама по собі зникла, адже зберігається вона всі сім років війни.

Як відповісти Кремлю?

Як відповісти Кремлю?

«Україні потрібен єдиний штаб і масований юридичний наступ по всіх можливих лініях на державу агресора»— експерт

Президент України Володимир Зеленський в четвер приїхав на Донбас підтримати бойовий дух українських воїнів. Глава держави відвідав передові позиції, де останнім часом систематично порушується режим всеосяжного та сталого припинення вогню і де внаслідок ворожих обстрілів загинули та були поранені українські захисники (president.gov.ua).

Події, новини, реакції і коментарі, пов’язані із ситуацією на сході України, можна спостерігати буквально щодня. Це сталося після того, як Москва вирішила підняти ставки, стягуючи війська до українських кордонів і проводячи відповідні навчання. Але у відповідь отримала жорсткий фідбек від Україні та Заходу.

По-перше, українські військові проводять свої навчання і маневри, відпрацьовуючи оборону під час можливого наступу агресора. По-друге, за останній тиждень президент України Володимир Зеленський мав телефонні розмови з президентом США Джо Байденом, прем’єром Великої Британії Борисом Джонсоном, прем’єром Канади Джастіном Трюдо, генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом, не кажучи вже про контакти на рівні міністрів оборони, начальників генштабів, міністрів закордонних справ різних країн з українськими колегами. Контакти і переговори із канцлером Німеччини Ангелою Меркель та президентом Франції Емманюелем Макроном наразі також готуються.

Але і це не все. Буквально вчора міністр закордонних справ Польщі Збіґнєв Рау здійснив терміновий візит до Києва через виникнення загрози нової російської агресії на кордонах України. А члени загального комітету з політичних питань та безпеки ПА ОБСЄ закликали РФ до деескалації, відведення військ та підтвердили свою повну підтримку суверенітету та територіальної цілісності України (ukrinform.ua).

Більш того, міністр закордонних справ Литви Габріеліус Ландсбергіс заявив, що його країна запропонує союзникам по НАТО надати Україні план дій щодо членства (ПДЧ), який дозволить країні стати членом Північноатлантичного альянсу (bns.lt). Цю ідею також підтримав міністр закордонних справ Латвії Едгарс Ринкевичс, який в інтерв’ю LTV Zinu Dienests сказав: Рига вважає, що вже настав час дати Києву цей план.

Росія ж, тим часом, відмовилась підписувати спільну заяву під час екстреного засідання Трьохсторонньої контактної групи (ТКГ), яке ініціювала українська делегація. Проте «сторони підтвердили готовність та необхідність дотримання режиму припинення вогню та виконання домовленостей від 22 липня 2020 року». Наскільки це реально? Знаючи ціну обіцянкам Кремля та підконтрольних йому маріонеток на окупованій частині Донбасу обстріли, скоріше, будуть продовжуватися.

Раніше віцепрем’єр-міністр— міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков заявив, що українська делегація у ТКГ не відвідуватиме Мінськ для безпосередніх перемовин та зустрічей після скасування карантинних обмежень. За його словами, наразі Білорусь знаходиться під впливом Російської Федерації, а тому довіри до цієї країни немає, відповідно необхідно шукати іншу країну і інше місто для проведення зустрічей.

Заява Резнікова дуже важлива, адже Білорусь не просто знаходиться під впливом Росії, особливо після масових протестів в цій країні, коли режим Лукашенка фактично залишилася без союзників, окрім Москви, а існує в рамках союзної держави з РФ. Більш того, останні сигнали свідчать, що військова небезпека для України може походити не тільки від Росії, а й від її сателіта Білорусі. В таких умовах Мінськ в ніякому разі не може розглядатися як майданчик для переговорів.  

Отже, Росія знову активно і наступально погрожує нашим кордонам. Окрім стягування військових і техніки та проведення навчань, триває масована інформаційна атака. Варто лише увімкнути центральні пропагандистські телеканали Кремля, щоб переконатися в цьому. Той же Володимир Жириновський, до якого можна ставитися по різному, не стримуючись у висловлюваннях відкрито заявляє: «Зараз у Росії є блискуча можливість повністю знищити Збройні сили України, тому що НАТО не буде за них воювати. З півдня наші війська мають окупувати Одесу, Миколаїв і дійти до Тирасполя, рухаючись в напрямку Києва, зі сходу потрібно рухатися через Суми, Чернігів, Харків, Луганську та Донецьку області, а також наступати з півночі— там має зайти білоруська армія. І тоді Україна практично перестане існувати».  

Нагадаємо колись так само Жириновський кричав про російські Севастополь і Крим, потім туди прийшли російські війська і окупували українську територію. Тому, не дивлячись на те, що до подібних заяв Жириновського начебто і звикли, на них потрібно реагувати. Подібні заяви мають бути частиною судових позивів України до міжнародних інстанцій як доказ агресивних намірів агресора. 

«ПОТРІБНО ВИЗНАЧИТИСЬ— ТОПТАТИСЯ В МІНСЬКОМУ ТУПИКУ, ЧИ ФОРМУВАННЯМ ФОРМАТУ, В ЯКОМУ НЕ БУДЕ ПУТІНА»

Андрій СЕНЧЕНКО, глава всеукраїнського громадського руху «Сила права»:

— Абсолютно очевидно, що продовжувати будь-якого роду переговори в Білорусі означає демонструвати підтримку режиму Лукашенка.  Після так званих виборів президента в Білорусі, придушення протестів, продовження таких переговорів в Мінську є просто непристойним. Але питання стоїть ширше— скільки ще років ми будемо топтатись в переговорному форматі, який немає сенсу? Те, що Російська Федерація однозначно жорстко висловилась проти участі США в «нормандському форматі» говорить про те, що Росія і далі буде займатись тим, чим займалась останні сім років в Мінську— знущатись над Україною, зображати з себе миротворця, сторону над конфліктом і все це при мовчазній згоді наших європейських партнерів. Треба, все ж таки, визначитись в чому полягає політико-дипломатичний шлях— і далі топтатися в мінському тупику, чи зайнятись формуванням формату, в якому не буде Путіна. В цьому форматі разом з нашими партнерами мають відпрацьовуватись заходи по примусу путінського режиму для звільнення Криму і Донбасу.

Треба завжди готуватись нехай до малоймовірного, але найгіршого сценарію. В цьому сенсі брязкання зброєю Росією з боку Криму, сходу України і навіть Білорусі— це серйозна ситуація в плані тиску на нас. Агресивні заяви Жириновського показові, але перед тим як розцінювати їх з юридичної точки зору, треба спочатку самому Жириновському пройти відповідне обстеження. 

В той же час вважаю, що у Путіна на сьогодні немає достатніх можливостей для широкомасштабного наступу, бо ціна такого наступу буде для нього дуже високою у всіх відношеннях, як з точки зору реакції населення РФ, так і з точки зору міжнародної реакції. Тим не менш, на Путіна треба вже зараз чинити превентивний тиск. Дуже важливим є те, що досить чіткі меседжі дають американські і європейські партнери. Але, знову ж таки, потрібні конструкції, які надовго зцементували б ситуацію з точки зору безпеки України. Для цього, безумовно, треба дати Україні ПДЧ в НАТО не дивлячись на істерику в Кремлі з цього приводу.

Наша головне завдання— укріплення та розбудова професійної, високоорганізованої та добре озброєної української армії. В цьому сенсі нам треба ще багато працювати. Ми будемо почувати себе впевнено маючи сильну армію і входячи в єдину систему євроатлантичної безпеки.

Що стосується юридичної сторони питання, то тут потрібний масований наступ по всім можливим лініям на державу агресора— Росію. Але в країні відсутній штаб, який би планував цей наступ і організовував. В цьому плані українським громадянам допомагає громадський рух «Сила права», яким розроблена відповідна стратегія з подачі позовів проти держави агресора і ми маємо вже досить широку судову практику. Але це лише одна з ліній, адже фактично напризволяще залишається український бізнес, який постраждав внаслідок агресії Росії. Я не маю на увазі олігархічний бізнес, а той, який називають малим і середнім. Окрема тема— це збитки, які завдані самій державі.

Але звернемо увагу, наприклад, на нещодавню полеміку між двома міністрами— Резніковим і Кулебою щодо денонсації Харківських угод. Сам по собі факт подібної публічної полеміки двох міністрів говорить про те, що немає єдиної стратегії в самій країні. Саме про це треба думати. Потрібен відповідний штаб. Де має бути такий штаб? Або в РНБО, або в Кабінеті міністрів, але він повинен бути, він має бути формалізованим з визначенням основних фігур і учасників, які будуть відпрацьовувати єдину стратегію. Тоді не буде згаданих публічних спорів високопосадовців. Питання денонсації тих саме Харківських угод має бути лише частиною стратегії. Треба думати про те, як зробити болючіше агресору. Для цього і потрібен згаданий єдиний штаб.

«НАМ ПОТРІБНА САМОСТІЙНА ПОЛІТИКА І СТРАТЕГІЯ»

Юрій БУТУСОВ, головний редактор інтернет-видання «Цензор.НЕТ»:

— Продовжувати переговори в Мінську після того, як він став символом порушення прав людини, а Білорусь, по суті, відкрито перетворилась на сателіта Російської Федерації та символом утиску демократії, немає сенсу. Сама ж влада Білорусі, в тому числі, сам президент Олександр Лукашенко, зробили низку антиукраїнських заяв, звинуватили Україну в постачанні зброї до Білорусі. Тому їздити до Мінську на офіційному рівні в цей час було б мазохізмом і порушенням азів дипломатії. Перенесення переговорів в інше місто конче необхідне, але Путін всіляко буде захищати переговори саме в Мінську. По суті, зараз основною проблемою є навіть не саме місто, а напрямок політичних шляхів.

Стратегія Росії очевидна, а у України своєї стратегії немає. Ми просто рефлексуємо на поведінку агресора, робимо тактичні кроки, які вписуються в поведінку оборони, але при цьому не мають загальної продуманої канви. Тому ми програємо, бо кожного разу стаємо заручниками поведінки Росії. Нам потрібна самостійна політика. Наша перевага на даний час полягає в тому, що на нашій стороні міжнародне право, політична підтримка більшості країн світу. Але її потрібно вміти використовувати. 

Треба також розуміти, що зараз ситуація в світі різко і радикально змінилась. В той час як Мінські угоди були укладені для зниження ескалації в серпні 2014-го року. З того часу минуло 7 років. Свою позицію щодо нашої ситуації визначило НАТО, ЄС, США. Трапилось багато політичних та військових подій— Росія розв’язала війну в Сирії, почала протистояти Заходу в Африці, російські спецслужби здійснили низку терактів на території європейських країн, Росія знищила у себе всі реальні демократичні опозиційні, рухи в тому, числі шляхом фізичної ліквідації. Все це призвело до потужних санкцій, які не можна порівняти з 2014-м роком.

Таким чином в світі політичний ландшафт змінився радикально, чим Україна мала б і має скористатись. Але Україна діє наче час зупинився і ми досі перебуваємо в ситуації серпня 2014-го року. Минула влада не діяла стратегічно, намагаючись вирішити питання в режимі ручного управління. Зараз за нової влади ця проблема погіршилась ще відсутністю адекватного сприйняття реальності керівництвом країни. Зеленський наполегливо продовжує обвинувачувати Порошенка та говорити про те, що саме останній розпочав мінські переговори. При цьому владою ігнорується нинішня реальність.

Я не вважаю, що Росія для нас уявляє якусь більшу загрозу, ніж це було раніше. Ці загрози протягом семи років залишались постійними. Якщо б Росія планувала повномасштабну атаку, то вона нічого б не демонструвала, а здійснила це неочікувано та замасковано. Але це не значить, що подібна загроза сама по собі зникла, адже зберігається вона всі сім років війни.