Небо синє, листя зелене, сніг білий. Передати синій, зелений, білий як таке, як абсолют, що уособлює тисячі явищ, думок і досвідів, спробував художник Микола Малишко. Його виставка «Колір» нині триває у Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара». В експозиції понад 20 робіт, а загалом протягом 2015 — 2016 років митець створив їх близько 100. Проект спільний з резиденцією «Великий Перевіз», його партнером виступив арт-центр «Я Галерея», який не один раз представляв скульптурні роботи митця.

«Колір. Мова. Думання. Його виказати в кольоровій стихії... Діалог із кольором. З кольором спілкуюсь і маю з того емоційне та інтелектуальне задоволення, врівноваження...», — пише Микола Малишко у тексті до виставки.

Художник провів велику теоретичну підготовку: читав праці про колір та його історію, про фізичні властивості світла. Також він досліджував зміни кольору при різному освітленні. «Це ми на півдорозі, це ще не те звучання, якого я хотів. У першому залі показані пейзажі — у дусі, в якому малювали раніше. Там колір використаний, щоб щось сказати. А у роботах з другої зали при допомозі кольору передається те, що на душі. Це звернення до самої душі людини, до її внутрішнього світу, — розповідає «Дню» Микола Малишко. — Все життєве, психологію людини, весь її світ, всі знання і досвід, якими вона оперує, можна висловити через колір».

У творчості Миколи Олексійовича лунає потужна філософська нота. До речі, художник знав філософа Сергія Кримського, колись брав участь у проекті «Софійні символи буття», що мав через мистецтво передати ідею софійності, сформульовану мислителем. «Коли художники виставили свої роботи, моя була по центру. Тоді Сергій Борисович сказав: «Ви думаєте, що ви будуєте цю конструкцію. Помиляєтесь — вона будує вас». Це була добра людина. Також він говорив про дух над Софією. Так він змінював своєю думкою нашу банальну нібито виставку», — згадує митець.

Власне, нові роботи Миколи Малишка теж змінили і змінюють його. «У моїй майстерні маса малювань, але після цих робіт вони стали якимись сірими, невиразними, неприємними, — ділиться художник. — Коли відбуваються такі зміни, треба легко прощатися з минулим — воно стає простим банальним минулим. Але все одно воно мене будує і духовно піднімає вище. А ці роботи не тільки мене стосуються, а й тих, хто прийшов, глипнув на них оком. Може, ця людина нічого і не запам’ятає, але все одно це змінює. Тому моя робота має якийсь сенс».

Микола Малишко загалу більше відомий як скульптор. При тому в одному інтерв’ю кілька років тому він казав, що є малярем і у малярстві його найбільше приваблює колір. Куратор виставки Валерій Сахарук, який працював з Миколою Малишком і як зі скульптором, зауважує: «З подивом усвідомив, що Микола працює у малярстві впродовж 55 років. Перші його роботи створені на початку 1960-х. Середовище, з яким він спілкувався, унікальне. Це Іван Марчук, Федір Тетянич, інші автори. І Микола Малишко ніколи не був серед художників, яких сприймала влада, фактично, був серед них персоною нон ґрата. І проніс свою чистоту через все життя, до сьогодні. Це відчувається у кожному його полотні, у кожному слові».

Полотна Миколи Малишка важко та й не треба описувати словами — їх варто відчути. «Зголосився на цю виставку, не аналізуючи, на підсвідомості. Зрозумів, що це наше, — зізнається Петро Гончар, генеральний директор «Музею Івана Гончара». — Потім задумався, чому одразу погодився. Гадаю, за цими творами і предметами традиційної культури є справжність. У цих роботах Миколи Малишка навіть найтемніші кольори випромінюють світло. Так само на мене діють предмети народного мистецтва. Микола Олексійович хотів показати колір як такий, він сакралізує його. Коли він це творить, фактично, молиться до кольорів».

Виставка «Микола Малишко. Колір» триває у «Музеї Івана Гончара» до 19 березня.