«Люди і місто будуть знищені»

Цивільне населення міста Ізюм (Харківська обл.) – на межі гуманітарної катастрофи через безжальні обстріли російських військ. Про це свідчать історії очевидців, які зібрала Amnesty International.

Жителі/ьки Ізюма перебувають в облозі з 28 лютого. Люди, що лишились у місті, ховаються у своїх підвалах і через скорочення запасів продовольства і води вони опинились у межовій ситуації.

У період з 9 по 12 березня Amnesty International опитала 26 жителів/ьок Ізюма відразу після їхньої евакуації до Святогірська (Донецька обл.), яке залишається під контролем України й потерпає від постійних обстрілів російськими військами.

«Десятки невеликих міст і сіл в Україні потерпають від безжальних нападів, а зневірені місцеві опиняються під перехресним вогнем або в облозі російських військ, що атакують», – зазначила Марі Стразерс, директорка Amnesty International у Східній Європі й Центральній Азії.

«Історії, які ми зібрали в Ізюмі, свідчать про той жах, який відчуває цивільне населення міста, замкнене у своїх підвалах під постійними нападами майже без їжі і води. Ізюму та іншим містам на лінії фронту зараз терміново необхідні гуманітарні коридори, щоб провести безпечну евакуацію цивільних осіб, які бажають виїхати, і доставку гуманітарних вантажів тим, хто залишаться».

Повідомлення про напади російських військових на Ізюм вперше з’явилися 28 лютого, а з 3 березня місто перебуває під постійними ракетними обстрілами. У результаті атак велика частина житлових районів міста відключена від електрики, газу, опалення та мобільного зв’язку. За даними Офісу Генерального прокурора України, у результаті ударів 3 березня загинуло вісім цивільних жителів, зокрема, двоє дітей. Ці атаки також завдали значної шкоди центральній лікарні міста. Відтоді надходили повідомлення про нові жертви.

«ВСЕ БУЛО ПІД ОБСТРІЛАМИ»

Співрозмовники/ці повідомили Amnesty International, що російські війська здійснили атаки, у результаті яких загинули й отримали поранення мирні жителі/ьки, а також були зруйновані або пошкоджені об’єкти цивільної інфраструктури, включно з житловими будинками, школами, дитячими садками, медичними установами та продовольчими магазинами. Деякі з ударів, швидше за все, були невибірковими, що порушує міжнародне законодавство.

Супутникові знімки від 12 березня, які дослідила Amnesty International, чітко засвідчують кратери й пошкодження поблизу місць, позначених на відкритих мапах вулиць як дитячі школи та лікарні.

Світлана, 72-річна вимушена переселенка, живе в Ізюмі з моменту переїзду з Донецька, який із 2014 року контролюється підтримуваними Росією збройними угрупованнями. Вона розповіла Amnesty International: «Коли вони почали бомбити нас, 3 або 4 [березня], ми більше не могли виходити на вулицю. Вдень і вночі стріляли з ракет… якщо це триватиме ще кілька днів, люди і місто будуть знищені».

Із того часу, коли почались обстріли, а кілька продуктових магазинів були зачинені або зруйновані, населення Ізюму повністю залежить від гуманітарної допомоги та особистих запасів продовольства. Доступ до електрики, газу, опалення та будь-яких форм зв’язку був перекритий, і вони також страждають через відсутність санітарії та брак води.

Тетяна, яка мешкала в міському притулку зі своєю п’ятимісячною дитиною, сказала: «коли ми їхали [евакуювалися], там залишалося три п’ятилітрові контейнери води на 55 осіб. Я не знаю, як вони збираються виживати».

Гуманітарна допомога і хліб доставлялися в місто епізодично. Однак через брак коштів і тривалу відсутність зв’язку ця інформація дійшла тільки до деяких цивільних, переважно до тих, хто ховався у великих бомбосховищах, які часто розташовані в школах.

Опитані повідомили Amnesty International, що люди, які жили в житлових кварталах в окремих сімейних будинках, мали труднощі з доступом до продовольства, оскільки їхні райони постраждали чи не найбільше, а в більшості будинків підвалів або не було, або ж вони були замаленькі як на безпечне місце.

Наталя, мешканка приватного будинку, розповіла: «Ми провели в підвалі шість днів. Він дуже маленький, у ньому доводиться стояти, лягти неможливо. Як тільки настала пауза [в атаках], ми швидко вибігали і брали кілька яєць у курей… Наша дитина була голодна, бо ми майже нічого не їли. Усе, що в нас було, – це залишки сухого хліба, яблука з льоху, консервовані солоні огірки і варення… ми ніде не могли дістати ніякої іншої їжі; ми не могли вийти з нашого будинку. Все було під обстрілами».

Двоє опитаних сказали, що потрапили під перехресний вогонь, коли в густонаселеній міській місцевості вирувала битва. Один чоловік сказав, що кілька українських бійців, які за правилами війни вважалися б законними цілями для нападу, перебували в одній із квартир у їхньому будинку, який потрапив під обстріл. Інші жителі Ізюму повідомили Amnesty International, що поблизу від їхніх розбомблених районів не було військових баз або інших військових об’єктів.

ГУМАНІТАРНІ КОРИДОРИ ПОТРІБНІ ТЕРМІНОВО

9 березня, згідно з місцевими джерелами, постійні удари й непрямий вогонь призвели до того, що місцева влада змогла евакуювати з Ізюма тільки 250 осіб замість запланованих 5000. 10 березня було евакуйовано ще 2000 осіб. Разом із владою місцеві волонтер(к)и та активіст(к)и використовували приватні автомобілі для евакуації цивільних. Багато людей, переважно літні люди та люди з інвалідністю, воліли залишитися або не змогли виїхати.

Міжнародне гуманітарне право забороняє навмисні напади на цивільних осіб і цивільні об’єкти, а також невибіркові й диспропорційні атаки. Російські війська повинні вжити всіх можливих запобіжних заходів, щоб пощадити цивільних осіб і цивільні об’єкти. Українські сили також повинні вжити всіх можливих запобіжних заходів для захисту цивільного населення й цивільних об’єктів, що знаходяться під їхнім контролем, від наслідків атак. Зокрема, їм слід уникати ударів із житлових кварталів, що може викликати вогонь у відповідь і завдати шкоди цивільним особам і цивільним об’єктам.

Amnesty International раніше закликала надати цивільним особам, чиї будинки були зруйновані, та іншим особам, які побоюються за своє життя через російські бомбардування, доступ до безпечних гуманітарних коридорів.

За матеріалами Amnesty International