14 жовтня — не про свято, а про захист

Із 2014 року Україна офіційно відзначає День захисника, а з минулого року й захисниць, 14 жовтня. Також це свято Покрови та День українського козацтва. Доки цей день мав лише два приводи для святкувань, чомусь нікому не спадало на думку, що із Покровою чи Днем козацтва треба вітати школярів. Тепер напередодні 14 жовтня батьківські чати у соцмережах присвячені темі — чи вітаємо хлопчиків у класі і як? На щастя, дехто з учителів такі ініціативи не підтримує і пропонує натомість виховні бесіди з нагоди Дня захисників та захисниць, а хтось запрошує до учнів на розмову ветеранів та ветеранок. І це, на нашу думку, чи не найкращий варіант.

Олександр Морозов брав участь у бойових діях у 2014-2015 роках, його дружина — у 2015-2016. На прохання своїх знайомих напередодні 14 жовтня написав у Facebook таке: «14 жовтня. День захисників та захисниць України. І це взагалі не про свято. Це про честь тих людей, які захищали та відстоювали Вашу країну. Це про пам’ять тих, кого немає. Це про повагу тих, хто і зараз в ООС... Це про захист країни. Якби цілком логічно. Бо свято так і називається. А тепер велике прохання! Припиніть той бісів танець з бубнами навколо військових свят у школах... Хочете робити подарунки? Скиньтесь грошима, відправте допомогу на фронт. Це буде в рази краще, ніж Ваше: «Што ми мальчікам падарім на 14 жовтня?!»

Можливо, такі аргументи нарешті розставлять крапки над «і» та дадуть розуміння, що не все, що називається святом на державному рівні, треба дублювати та відзначати у школі. На думку докторки психологічних наук Олени ЛЕЩИНСЬКОЇ, таке бажання святкувати навіть те, що швидше можна назвати днем пам’яті чи проявом поваги, нагадує піар. «У нас закріпилася незнищенна ідея, навіть на західній Україні, що є день, коли треба вітати чоловіків та жінок. От виник День святого Валентина, прийшов пізніше і до нас. А перед цим у нас були радянські свята з жіночим днем та 23 лютого. З одного боку, може, мало людям позитиву, вони шукають якісь позитивні приводи, щоб вийти з буденного. З іншого — вся освіта спустилась на рівень піар-акцій. Вимоги до вчителів, викладачів вишів такі, що все, що відбувається, має бути відображене у соцмережах. Тобто це конкуренція, але і гра на поверхові ефекти. Також варто пам’ятати про інфляцію почуттів та сенсів. Звичайно, ось такі поверхові речі толеруються у нашому суспільстві, ба більше, вони вимагаються. Бо що простіше вчителю зробити — підтримати ідею з вітанням хлопчиків та дівчат, які не мають до цього ніякого відношення, чи організувати нібито патріотичне виховання. Можливо, довга війна та довгі переживання дали певні захисні механізми та пониження морального рівня, тому люди намагаються шукати прості вирішення складних питань. Бо проблема ж не в дітях, а в дорослих, які це ініціюють».