Після поразки. Пора реакції
Країна, яка змінює свій Основний закон під диктування іноземної держави, не може вважатися незалежноюПодії, що відбуваються в Україні, викликають дедалі більше занепокоєння. Триває процес ліквідації того позитиву, якого досягли за попередні п’ять років. Це відчувається й у економіці: 7% падіння промислового виробництва (таке було лише 2014 року під час втрати Криму й частини Донбасу), величезна діра в бюджеті, внутрішній дефолт. Природні наслідки неуцтва й популізму. Це відчувається у зовнішній політиці: розвал антикремлівської проукраїнської коаліції у світі.
Відчувається у здачі позицій на фронті: відступ українських військ із територій, відвойованих кров’ю. Зате з боку Росії жодних поступок, навіть на рівні припинення обстрілів. Стабільно гинуть наші бійці — ось такого «миру» досягла Зе-команда, що постійно спекулює на пацифізмі, на дезертирстві, капітулянтстві та боязкості не найкращих представників нашого народу, і на дурості теж.
Але особливо яскраво й болісно загальна капітуляція, відкочування демонструють себе в духовно-ідеологічній сфері, де, здавалося б, уже звільнилися від принизливого диктату Москви. Але ні, поступово все знехтуване нацією повертають і вперто нав’язують. Сформована дуже важка, гнітюча моральна атмосфера, що тисне на кожного українського патріота. Як сказали на телеканалі «Еспресо-TV» відомі письменники брати Капранови, нинішній влада-ляпас громадянському суспільству України й сьогодні ми оговтуємося після поразки. Дійсно, після невдачі, провалу майже завжди виникає депресія.
А ось у переможців, за словами Бонапарта, рани гояться швидше. Головне, щоб депресія не затяглася й не заважала виправляти помилки. Сумно, але Україна, гідно б’ючись на фронті, програла всередині держави. Вибори 2019 р. — стратегічна поразка України й успіх Кремля. І так звана більшість виборців має це усвідомити. Дзеркалом того, що відбувається, стало новорічне привітання президента Зеленського, точніше, замаскований під поздоровлення ідеологічний маніфест нинішньої влади.
Усе, що дуже важливе для українських патріотів, для пана Зеленського, виявилося абсолютно неістотним. Мова — не важливо, національна ідентичність — не важливо, патріотизм або антипатріотизм — не важливо. Яка різниця, чиї імена носять вулиці і й площі й кому встановлюють пам’ятники? За Зеленським, цілком можуть уживатися пам’ятники, наприклад, гетьманові Сагайдачному й організаторам Голодомору. І яка різниця, який прапор над тобою майорить — український, пакистанський чи австрійський. Головне, щоб асфальт був хороший та освітлення. До речі, до Освенциму вели чудові під’їзні шляхи й бездоганно заасфальтовані дороги. А якщо в інших країнах захочуть використовувати ідеологію пана Зеленського, в тому ж Ізраїлі, наприклад, то там доведеться називати вулиці в Хайфі, Ейлаті, Тель-Авіві не лише ім’ям, скажімо, Теодора Герцля, який присвятив своє життя реалізації багатовікової мрії єврейського народу про відтворення держави на історичних землях, а й іменами польових командирів «ФАТХ», «Хезболла», «ХАМАС», які вели й ведуть боротьбу проти цієї держави. А яка різниця? Аби вулиця була чистенька, прибрана, вимита.
А закінчив Президент свій виступ закликом усім об’єднатися з усіма. Тобто і тих, хто любить Україну, і тих, хто ненавидить і мріє про її швидку загибель. Політолог Олег Саакян, проаналізувавши цей новорічний спіч, назвав пана Зеленського «утопістом». Так, але у нас і 73%, що з’явилися на вибори, виявилися переконаними й послідовними утопістами. Вони проголосували за те, чого немає й бути не може. Щоправда, вони не голосували за те, що обов’язково тепер буде, але їх не обрадує. А інший політолог, Валерій Димов, сказав: «У нас ще ніколи не було такого совкового Президента».
Дійсно, здається, Президент як особа повністю сформувався в СРСР, а незалежна Україна на нього ніяк не вплинула.
Він ніби зійшов з телеекрану з культового радянського фільму «Іронія долі, або З легкою парою». Горілка, салат олів’є, кремлівські зірки.
На каналі «Прямий» теж обговорювали виступ «під ялиночку».
Екснардеп Андрій Іллєнко висловив думку, що Зеленський хоче прибрати все національне й патріотичне, зробити Україну чимось абстрактним, чимось ніяким. Так, це рівно те, чим довгі роки займалася царська влада в Малоросії, а радянська — в УРСР.
До речі, людей в Україні часто лякали «страшним» гаслом: «Україна для українців!» Тут, щоправда, виникало єхидне питання: «А якщо не для українців, то для кого?» Самі глашатаї радянського інтернаціоналізму на практиці здійснювали (а агітатори за «русский мир» і нині здійснюють) гасло: «Україна без українців!» Абсолютно радянський за стилістикою виступ Зеленського чомусь нагадав мені вислів сталінських часів — «безрідний космополіт». Він застосовувався офіційною пропагандою СРСР як один з «мемів» державного антисемітизму. Хоча по відношенню до єврейських громадян тієї країни був підлим і несправедливим, оскільки їх переважна більшість була щирими патріотами Радянського Союзу, а значно менша частина — патріотами Ізраїлю, за що деякі й постраждали. Зокрема, дружина В’ячеслава Молотова Поліна (Перл) Жемчужина, яка на зустрічі з першим ізраїльським послом в Москві Голдою Меєр сказала їй мовою ідиш: «Я єврейська дочка!» Цього прояву національних почуттів їй не пробачили, й вона була відправлена до концтабору. Дуже хочеться сподівається, що наш Президент все-таки буде патріотом, а не космополітом.
Спіч Зеленського абсолютно не справляв враження звернення до народу лідера воюючої країни. Було взагалі важко зрозуміти, яку саме країну він очолює. Дедалі більш явним стає в зовнішній політиці курс на примирення з агресором (на тяжких, капітуляційних умовах Кремля), а у внутрішній прагнення замінити Україну Малоросією радянського зразка.
На «Еспресо-TV» ветеран АТО й екснардеп Ігор Лапін заявив, що ковпак ФСБ довкола Зеленського в особі його найближчого оточення вже сформований. Зеленський рухається в політичному коридорі, який підготував Путін.
Російський аналітик і дисидент Андрій Піонтковський сказав, що у квітні 2020 року Зеленський має буде показати Путіну зміни в Конституції України. Від себе додам: країна, яка змінює свій Основний закон під диктування іноземної держави, не може вважатися незалежною.
Уся «миротворчість» Зе-команди є абсолютно однобічною, не викликаючи жодних кроків у відповідь з боку Москви, це вулиця з однобічним рухом нашої капітуляції. А Путін, за словами ексміністра закордонних справ Клімкіна, «не відмовився від планів поділити Україну на «Новоросію» й «Малоросію».
Президент України принципово не реагує на заяви спікера Російської Держдуми Володіна про «вихід ще декількох областей із складу України» й Путіна про те, що нібито південні землі України — це «споконвічні російські території». Мовчання Зеленського — це знак згоди?
У студії «Прямого» генерал-лейтенант СБУ в запасі Григорій Омельченко з жалем констатував: «СБУ перетворюється на філію ФСБ». Ну, цей процес ми спостерігали за Януковича. А політолог Семен Кабакаєв звернув увагу на те, що Зеленський абсолютно лояльний до країни-агресора.
Таких фактів безліч. Аби якось скрасити загальне гнітюче враження, політтехнологи Зе-команди топлять українське суспільство в каскаді скандалів. Якщо у Путіна це для політики сукупність спецоперацій, то у Зеленського — сукупність шоу та скандалів.
Нині в результаті діяльності Зе-команди Україна перебуває в такому «розібраному» стані, що буде просто дивно, якщо Путін не спробує, скориставшись внутрішньоукраїнською ситуацією, вирішити все одним потужним ударом. Україна провокує покарання на себе своєю слабкістю й нікчемним пацифізмом, своєю антипатріотичною владою, яку обрав 2019 року «мудрий» український народ. І обрав для себе велику біду, національну катастрофу. 2020 рік буде дуже важким, він визначить, бути чи не бути Україні. Але ліміт помилок у українців уже вичерпано.
P.S. Уразило безпрецедентне привітання Зеленським Путіна. Як це розуміти? Адже Путін веде війну проти України, відторгає наші території, вбиває тисячі наших громадян, а Зеленський бажає йому здоров’я й усілякого процвітання.