Вибір Попелюшки...

Останнім часом спектакль «Кармен» у Національній опері України став особливо принадним для поціновувачів класики та користується популярністю й серед українських оперних зірок, які вже давно «осіли» на європейських театральних підмостках Відня, Парижа, Лондона, Ліона, Гамбурга тощо, але які не забувають про Батьківщину і радують своїм мистецтвом нашу столицю. Нещодавно меломани аплодували двом іменитим гастролерам — тенору Дмитру Попову (в партії Хосе) та баритону Віталію Білому (Ескамільйо). І ось ще один подарунок симпатикам відомої співачки з Відня Олени Бєлкіної, яка тріумфально виконала партію Кармен. Київським театралам пам’ятний приголомшливий дебют цієї молодої артистки в карколомній за технікою партії Попелюшки в однойменній опері Дж.Россіні. Розкішне колоратурне мецо-сопрано, яскрава зовнішність, вражаюча пластика і розкутість сценічної поведінки — весь комплекс артистичних якостей ідеально спрацював на відтворення однієї з найвіртуозніших у світовому оперному репертуарі партії Попелюшки. І ось несподівано — Кармен! Чимало меломанів із цікавістю і певним сумнівом поставилися до вибору співачки, оскільки образ Кармен за усіма історичними канонами — це фатальна жінка, і солістка має володіти густим, грудним, потужним мецо-сопрано. Наперед зазначимо: спектакль спричинив справжній фурор у глядачів, довго не вщухаючу хвилю фінальних оплесків, яку перекривали вигуки «браво». Достойними партнерами Олени Бєлкіної виступили: Ольга Нагорна, яка в ролі Мікаели підкорила обертоновою насиченістю свого кришталевого сопрано, відточеним фразуванням, новими барвами у створенні образу нареченої Хозе (Сергій Пащук), який не шкодував потужного енергетичного потенціалу свого голосу і підніс свого героя на спільний драматургічний п’єдестал із центральною героїнею вистави. Заслужені оплески дісталися й маестро Аллі Кульбабі, яка вкотре продемонструвала високий рівень «диригентського імперативу», міцно тримаючи в руках складне, пульсуюче енергіями вищого порядку синтетичне дійство під назвою «оперний спектакль».

Глядацький зал не встояв перед харизмою Бєлкіної-Кармен. І її успішний виступ ще раз довів, що цей безсмертний образ напрочуд живий та динамічний. На початку вистави в її Кармен відсутня звична настирливість та показна пристрасність, радше вона сповнена грайливості й кокетства, природної жіночності. Навіть по-котячому м’яка пластика її рухів підкреслює, що в ній любов дорівнює грі. З таким образом коригується й темброво-динамічна палітра голосу співачки: якщо спочатку він звучав дещо камерно, ніби намацуючи відповідний рівень динаміки й тембрової насиченості, то поступово, в процесі розгортання сценічної дії, розкриття справжнього, вибухового характеру Кармен та виникнення драматичних колізій, голос співачки поступово употужнювався, набував експресії й у фінальній розв’язці драми сягав піку пристрасті й інтонацій гнівного виклику самій долі.

ФОТО ОЛЕКСАНДРА ПУТРОВА

Наша розмова з Оленою Бєлкіною розкрила цікаві моменти як з історії народження її Кармен так і висвітлила деякі яскраві сторінки з стрімкої 10-річної професійної співацької кар’єри в Європі.

«УСІХ ПРОСИЛА — ПРОСЛУХАЙТЕ МЕНЕ, БУДЬ ЛАСКА, ТАК ХОТІЛОСЯ СПІВАТИ»

— Кожний артист має свій секрет досягнення вершин творчої майстерності та слави. І все ж, одна з передумов оволодіння усіма тонкощами техніки академічного співу залишається незмінною і полягає вона в приналежності співака до певної вокальної школи. Напевно, вам пощастило в цьому плані з вашим педагогом — легендарною українською співачкою Євгенією Мірошниченко, ученицею знаменитої Марії Донець-Тессейр, яка свого часу навчалася у відомого фінського співака Філіппа Форстена — учня славнозвісного міланського професора Франческо Ламперті — вихователя цілої плеяди видатних співаків, автора класичної праці «Мистецтво співу» (1892), що не втратила свого значення й дотепер. Крім того, Донець-Тессейр навчалася і в українського, світової слави лірико-драматичного тенора Олександра Мишуги. А сам Мишуга вчився співу в професора Валерія Висоцького (педагога Соломії Крушельницької), теж представника школи Ламперті. Отже, вірогідно, саме фундаментальні настанови італійського співу бельканто, передані вам Євгенією Семенівною — спадкоємицею так званої ново-італійської школи, або школи Дж. Россіні, — й допомогли вам значною мірою так швидко адаптуватися в західноєвропейському музичному середовищі й стрімко зійти на «подіум» популярності?

—  Мені насправді пощастило в цьому сенсі. Звичайно, я обізнана і з відомими теоретичними працями Ламперті, і з книжкою Вайнштейна про уславленого педагога Камілло Еверарді, який теж був учнем Ламперті й сам виховав цілу армію знаменитих співаків, зокрема, працюючи наприкінці ХІХ століття в Київському музичному училищі. 

— Тож ваша перемога в Другому міжнародному конкурсі співаків ім.Бориса Гмирі 2008 року, в журі якого запросили європейських знаменитостей, ніби була заздалегідь «вмотивована» італійською вокальною школою, якою ви майстерно оволоділи. По суті, цей конкурс став трампліном для вашого наступного професійного злету вже на теренах Німеччини, згодом Австрії. Тоді на конкурсі ви опинилися в чисельній інтернаціональній компанії з 52 претендентів на лауреатську нагороду з 9-ти країн. Хто по суті відкрив перед вами двері до ЄС?

— Цей конкурс став насправді інтернаціональним. Приїхала унікальна співачка Манка ді Нісса, володарка фантастичного контральто — низького, густого тембру, причому надзвичайно рухливого. Сьогодні вона викладає на Сардинії. Тоді для мене це було зовсім нове ім’я. Прибув і мій майбутній менеджер Вольфганг Хартл, власник віденського агентства. Саме після моєї перемоги відбулося підписання зі мною контракту терміном на 10 років.

Я завжди мріяла працювати в оперному театрі. Скажу більше: я навіть не закінчила Київське музичне училище імені Р.Гліера, щоб скоріше стати студенткою консерваторії і брати участь у постановках Оперної студії. Лише це було причиною мого передчасного виходу з училища та вступу до консерваторії (нині Національна музична академія України). І майже одразу я стала брати участь у спектаклях Оперної студії. Я всіх просила — прослухайте мене, будь ласка, так хотілося співати.

— А ваш педагог не заперечувала проти такого раннього активного сценічного досвіду, адже голос, ще, можливо, не достатньо зміцнілий, навантажувати в ранньому віці досить ризиковано: може бути не на користь йому...

— У мене була на той час уже хороша база. Мій голос розкрився доволі рано і вже звучав зріло і хотілося шукати себе в різному репертуарі. Я усвідомила, що для самореалізації молодого мецо-сопрано в Києві існує не так уже й багато можливостей. Втім, коли виповнилося 19 років наважилася піти на прослуховування в Національній опері. Виконала сповнену відчайдушного трагізму пісню-сповідь Азучени з «Трубадуру» Дж.Верді. І отримала схвальний відгук, сказали, що голос хороший, але дівчинка  ще зовсім маленька... Після цього Євгенія Семенівна сказала: «Я тобі допоможу влаштуватися в нашу Оперу. Але що ж ти там будеш співати? Тобі ще рано співати, хай голос зміцніє»... А вже на третьому курсі Мірошниченко зауважила: «Ти обов’язково закінчуватимеш консерваторію арією Еболі «О don fatale»з опери «Дон Карлос»! Втім, як раз у цей час я вже виїхала до Німеччини...

«МІРОШНИЧЕНКО ПІДТРИМАЛА МЕНЕ В РІШЕННІ СПРОБУВАТИ СВОЇ СИЛИ В НІМЕЧЧИНІ»

— То вам так і не вдалося закінчити Київську консерваторію?

—  Ні, але я отримала диплом Лейпцизької консерваторії. На початку третього курсу, одразу після перемоги на Конкурсі Б.Гмирі в Києві, на виграні кошти зробила кілька записів європейської музики різних стилів — Баха, Моцарта. Зокрема, записала арію «Erвarme dich» із Пасіонів за Матвієм Й.Баха і надіслала своєму агенту, який одразу розповсюдив цей запис. І уявіть собі, миттєво посипалися запрошення, зокрема з Лейпцига, а це ж місто Баха! Вже скоро саме цю арію я й заспівала вже наживо на прослуховуванні в Лейпцизькому театрі й отримала запрошення на роботу від керівництва опери. Звичайно,порадилася з Євгенією Семенівною. Мірошниченко підтримала мене в рішенні спробувати свої сили в Німеччині. Втім, тоді в мої плани не входило полишати навчання в Києві, та, на жаль, невдовзі Євгенія Семенівна пішла з життя, і я позбулася її міцної підтримки. Моє звернення до завідувачки вокальної кафедри консерваторії не дало позитивного результату. І я зрозуміла, що відтепер не маю тилу, не маю тієї авторитетної людини, яка мене підтримувала б тут, у Києві, і я наважилася зробити крутий віраж у своїй долі.

 — В доволі юному віці ви просто увірвалися в оперний простір Європи партією Попелюшки, яка для багатьох навіть відомих колоратурних мецо залишається індикатором майстерності та маркером вокальної досконалості. А що ви з музичних дисциплін опановували в Лейпцигу і чи навчання було платним?

— Безоплатним. Звичайно, мені не хотілося починати все з нуля, тому зробила переклад усіх документів про дисципліни, яких навчалася в Києві, і здавала лише: гармонію, вокал, іноземну мову — предмети, що мені дуже потім допомогли. Сьогодні я пригадую, наскільки щільно, буквально по секундах, у мене було розписано кожний мій день. У мене була дуже зручно розташована квартира в центрі — між консерваторією і театром, і я весь час бігала туди-назад.

—  І все одна, без помічників...

—  Спочатку, так. Трохи згодом з’явилися пропозиції на виступи в інших містах. І я дуже вдячна керівництву Лейпцизького театру, яке не чинило мені перешкод у моїх гастрольних виїздах.

—  Чи відрізняється навчання в Лейпцигу від системи музичної освіти в Національній музичній академії України?

— Там працює зовсім інший принцип: два рази на рік готують нові постановки. І співаки знайомляться з абсолютно новими партитурами. Це не так, приміром, поставили 20 років тому «Євгенія Онєгіна» або «Цареву наречену» і щороку в ній беруть участь нові студенти. Режисер у Лейпцигу, який викладає акторську майстерність, сам же і ставить оперу. В наступному семестрі інший режисер ставить уже інший спектакль. Там теж є великий зал із хорошою акустикою, свій оркестр. Існує план щодо нових оперних постановок на наступне півріччя. Цей план вивішується для загалу і кожний студент, який хоче взяти участь, вписує своє ім’я та назву ролі, яку бажає виконати. Дуже серйозну увагу приділяють вимові, артикуляції. В мене був дуже кваліфікований викладач, і це дуже допомогло на тому етапі, коли ще не достатньо вільно я оперувала німецькою лексикою, та вже адекватно засвоїла розмовну фонетику.

ЕКСТРЕМАЛЬНА КАРМЕН НА... ОЗЕРІ Й ТРАДИЦІЙНО-МОДЕРНОВА

 — Розкажіть про вашу екстремальну «Кармен» на Бодензее у м.Брегенці (Австрії), коли вам довелося чимало часу провести ледь не з аквалангом під водою, зображаючи утоплену Кармен?

— Щорічно в середині липня невеличке містечко Брегенц, у Західній частині Австрії, що недалеко від кордону з Німеччиною та Швейцарією, стає фестивальним епіцентром Європи, презентуючи кожні два роки перед кількатисячною аудиторією на плавучій сцені на березі Боденського озера грандіозні видовищні постановки найпопулярніших класичних опер. Минулого року мені довелося заспівати Кармен у надзвичайно оригінальній режисерській версії опери Ж.Бізе. За задумом постановника, Хозе не вбиває Кармен кинджалом, а топить її на очах у присутніх на березі глядачів у озері, оскільки сцена влаштована на воді біля узбережжя й наприкінці вистави частково занурюється нижче рівня озера. Між іншим, музичний фест у Брегенці — єдиний оперний фестиваль, у штатному розписі якого є водолази...(!)

Звичайно, опинитися повністю в заключній сцені опери у воді, у повністю мокрому вбранні було не дуже приємно. Та я розуміла завдання організаторів фестивалю — влаштувати якісне, максимально видовищне шоу, щоб у фіналі опери у всіх глядачів перехоплювало подих і завмирало серце. Гадаю, це вдалося їм «на всі сто». Звичайно, публіці не було видно, як ми діставали маску, щоб потім кілька хвилин мені було зручно дихати під водою.

— А якою була температура води на той час у Бодензее, де відбувалася вистава, і чи вона хоч трохи підігрівалася поблизу сцени?

— Та де там! Я була у водолазному термокостюмі, як і мій партнер, тенор, який теж весь час пересувався по коліна у воді, тому що сцена на той момент опускалася під воду. А мене він повністю занурював у воду, обличчям униз...

— Чи під час цієї «адреналінової» сцени вами раптом не оволоділо внутрішнє тремтіння, власне, через певний момент ризику?

—  Знаєте, лише після «реанімації» Кармен прийшло усвідомлення того, наскільки ця сцена не просто була неприємною фізично, а й могла стати елементарно небезпечною. Але вона того вартувала! Вартувала того зашкалу емоцій, коли тисячі глядачів на березі Бодензее затамували подих і з нетерпінням очікували на появу «утопленої» Кармен, яка занадто довго перебувала під водою і яка нарешті з’являється перед публікою на поклон під шквал аплодисментів. І коли Хозе допомагає мені вибратися з води, оскільки вбрання моє реально важке від води, і сім тисяч глядачів нестямно аплодують і вигукують «браво», весь простір над Бодензее просто обвалюється неймовірною звуковою лавиною — це, повірте, вражає!

— Кожна співачка завжди шукає «свою» Кармен, адже вже сам по собі цей яскравий та магічний образ завжди гарантія грандіозного сценічного успіху. Звичайно, київська «Кармен» у вашому прочитанні постає набагато традиційнішою...

— У більшості глядачів за багато поколінь склалося своє бачення характеру Кармен. Мені зрозуміло, наскільки складно переключити традиційне, навіть шаблонне сприйняття образу Кармен зрілим глядачам «зі стажем». Тому я щаслива тим, що головний режисер Національної опери Анатолій Солов’яненко схвалив мою трактовку цієї партії, до якої я свідомо додала кілька модернових штрихів. Насамперед я змінила вбрання героїні: у фінальній сцені відмовилася від традиційних аксесуарів святкового іспанського вбрання — пейнети (високого гребеня) та мантільї, не відстукую ритм кастаньєтами. Гадаю, що і звичне віяло в руках циганки теж не такий вже й необхідний ситуаційний атрибут, і мені є що робити в цей час зі своїми руками. Хочеться бути абсолютно вільною на сцені у вияві своїх емоцій та почуттів, без будь-яких додаткових прикрас...

—  То яким же чином образ вашої модернової femme fatale вписується у загальну традиційну ретроестетику постановки «Кармен», здійснену на київській сцені ще 2001 р. режисером Миколою Кузнєцовим і диригентом Володимиром Кожухарем?

—  Тут є певна проблема. Я, звичайно, намагаюсь внести своє бачення Кармен у загальний драматургічний розвиток цього образу.І мені це буде зробити легше, аніж тому ж Ескамільйо, якого по суті характеризують лише одні його куплети і образ якого позбавлений драматургічного розвитку. Достатньо емоційно забарвити кожне слово власною інтонацією, адже я відчуваю єство Кармен не як затятого стерва, з епатажним, часом вульгарним поводженням із оточуючими її персонажами, а як молоде, дике дівчисько, яке саме у собі й у своїх почуттях ще до кінця не розібралося. Можливо, вона й любить Хосе, втім, моя Кармен — це клубок протиріч, це і пристрасть, і ревнощі, і безтурботність, і острах смерті. Вона мінлива у своїх настроях. Вона вільна й відверта у виборі своєї долі. Це її вибір — смерть, не поступившись свободою. Відомо, що співачки, які зіграли роль Кармен, завжди здобували гучну славу. Тож моя мрія — виконати цю партію в Парижі.

«ПІД ЧАС ВИСТУПУ НЕ ЗАМИСЛЮЮСЯ НАД ТИМ, ЯК ВЗЯТИ НАЙВИЩУ АБО НАЙНИЖЧУ НОТУ»

— Ви маєте надзвичайно напружений і щільний графік ваших виступів на сцені. Коли встигаєте готувати нові партії?

— В моїй віденській квартирі скрізь на столі та на піаніно розкладені ноти. І кожного ранку, коли прокидаюся, на чому мій погляд зупиниться — те я й починаю вчити. Дістаю спеціальні клавіри, інколи купляю їх, викладаю на видному місці, щоб у будь-який момент на цій музиці зупинитися. Так складається, що я постійно перебуваю у процесі розучування нової музики. 

— Останнім часом ви виконуєте багато німецької камерної музики...

— Наразі моє серце віддане творам Брамса. Його музика зачаровує своїм розмахом, романтичною схвильованістю, широкою амплітудою закладених в ній емоцій. Вокальні твори Брамса містять величезний потенціал для розкриття усієї тембрової та емоційної палітри голосу. Моя натура резонує саме широті його мелодичного мазка, масштабності розгортання музичного образу. Зрозуміла й близька мені також музика Малера, багато творів якого я вже виконувала з оркестром: це і «Пісні про померлих дітей» («Kindertotenlieder») і «Пісня про Землю» («Das Lied von der Erde»), яку я співала з Єрусалимським симфонічним оркестром. Це був незабутній досвід!

— Які миттєвості у вашому творчому житті ви вважаєте найважливішими, як для артистки?

— Знаєте, під час виступу не замислююся над тим, як взяти найвищу або найнижчу ноту. На сцені я переймаюся лише однією думкою: зробити якомога більше людей щасливими. І ще. Я використовую щонайменшу паузу у своєму насиченому графіку виступів, щоби заспівати в Києві, навіть за символічний гонорар...