Експеримент, дослідження і загадка

Музику написала сучасний український композитор Кармелла Цепколенко за романом Оскара Уайльда (лібрето Сергія Ступака). Вистава стала другою в проекті молодого режисера Антона Литвинова «Опера у валізі», що переслідує одразу кілька доволі важливих цілей.

По-перше, постановник ратує за мобільні вистави, які, на відміну від громіздких опусів Національної опери, можуть бути зіграні практично в будь-яких просторах. Це, звісно, підвищує шанси привернути увагу нового глядача, який без пієтету ставиться до оксамитових крісел і кришталевих люстр, але з цікавістю відкриває для себе нові театральні локації, як, скажімо, один із павільйонів Кіностудії ім. Довженка, де й квартирує DIYA.

По-друге, принциповий компонент «Опери у валізі» — це популяризація творчості українських композиторів, імена яких, за рідкісним винятком «живих класиків», рідко зустрінеш на афішах. Так, минулого року з’явилась опера-жарт «Ведмідь» Ірини Губаренко за однойменним водевілем Антона Чехова, а нинішнього — «Доля Доріана».

Прем’єра Антона Литвинова «Доля Доріана, або Синдром Доріана» — це перш за все спроба разом із художницею Олександрою Крмаджян вивчити і навчитися користуватися «іноземною» сценічною мовою.

Усе на сцені прагне здаватися стильним, епатажним, естетично бездоганним, словом, підігнаним під, скажімо, світові стандарти гучних оперних постановок, що славляться не лише музичною, але й візуальною вишуканістю. Наприклад, майстерня художника Безила (Руслан Кірш) тут влучно прирівняна до операційної, де виймаються на світло три демони, вони ж три альтер его Доріана (Іван Буткалюк). Сумній Сибіллі (Ганна Марич), нареченій і першій жертві Доріана, відведено місце на зеленому лужку із паростків соняшника. Там її й відвідає примара-смерть (Ольга Дядів), принісши із собою мертві штучні квіти. Герої з’являються і зникають із-за присмеркової завіси-задника, що шелестить і до початку дії чорною целофановою пеленою огортає всі предмети і покриває й саму сцену...

Приголомшлива емоційно-чуттєва музика Кармелли Цепколенко, що вимагала неабиякої копіткої роботи від диригента Вікторії Рацюк і шліфовки альтернативних технік видобування звуку і незвичайного артистизму від оркестру, трактує історію Доріана як, перш за все, подорож лабіринтами підсвідомості. По суті, й у виставі ми спостерігаємо не за пригодою героя, але за втіленням його темних бажань — три демони-танцюристи діють від імені Доріана і проживають його життя, здійснюючи ті вчинки, на які не наважувався він. Важливий компонент цієї постановки — хореографія Христини Шишкарьової, яка культивує в Україні сучасний танець. І навряд чи можна обійти увагою це принципове творче зусилля Антона Литвинова зібрати в одній виставі команду, що сповідує принципи авангардного актуального мистецтва.

На жаль, не завжди в «Долі Доріана» Антону Литвинову вдається продемонструвати майстерність не лише продюсера, а саме режисера, який об’єднує в цілісне полотно роботи колег і організовує дію на сцені. Але його чуттєвість до музичної природи опери і його послідовна робота над формальним оновленням жанру навряд чи залишаться без уваги. Тим паче, що подібний камерний музичний проект «Опера у валізі» поки що унікальний. Цим, власне, і цінний.