Між Путіним і... Макбетом

Складається враження, що практично всі зовнішньополітичні авантюри Росії для Заходу стають несподіванкою. Це і російсько-грузинська війна 2008 року, і анексія Криму та російська агресія на Донбасі, і російське втручання у Сирію. Виникає запитання: чому так сталося, що ніхто на Заході завчасно не помітив небезпечних тенденцій у Росії і буквально до анексії Криму та початку російської агресії на Донбасі багато хто сподівався на демократизацію Росії? За роз’ясненням цього феномену «День» звернувся до колишнього посла Великобританії в РФ Ендрю Вуда, який брав участь у Київському безпековому форумі.

«ПУТІН ЗРОБИВ ТРИ ПОМИЛКОВІ ВИБОРИ, ЯКІ ПЕРЕСЛІДУЮТЬ ЙОГО»

— Це дуже складне питання. Я завершив місію в Росії, коли відбулася передача влади від Єльцина Путіну. І тоді була, принаймні, можливість ліберальних змін як результат перетворень під час правління Єльцина. Я бачив, що була можливість кращих відносин між Думою та виконавчою владою і створення в країні кращої регіональної структури. Але дуже швидко стало зрозуміло, що цього не станеться.

Перше, що вчинив Путін, окрім ведення брутальної війни в Чечні, він почав придушення преси, мас-медіа. А після цього — контроль за федеральними регіонами і, зрештою, заборона прямих виборів губернаторів. Також з його боку посилився контроль за економікою. Втім, це не означає, що такий шлях президента не можна було змінити.

Але абсолютно визначальний момент настав, коли Путін повернуся в Кремль 2012 року. Я разом із Лілією Шевцовою написав, що він обрав шлях, з якого немає вороття. Путін здійснив три помилкові вибори, які переслідують його. Одна помилка полягає в тому, що він вдався до змін, які не допускалися за президента Медвєдєва, а саме, Путін обрав контроль і придушення. Це краще назвати вертикальною тиранією, ніж ефективним урядом. Це джерело корупції, яке не сумісне з верховенством права. Це один вибір Путіна. Другий вибір полягав у тому, що він зробив економічні зміни неможливими. Потім Путін став робити зусилля, щоб зрештою компенсувати результат цих двох виборів закордонними авантюрами у пошуку легітимності.

Але тут проблема полягає в тому, що, незалежно від будь-якої кількості жертв таких авантюр, цей вибір вимагає все більшої дози, якої ви не можете собі дозволити. Тому така ситуація є дуже крихкою. Я не вірю, що російський народ буде вічно задоволений такою політикою. Я не знаю, як заради особистих міркувань Путін може її проводити. Тому я разом із багатьма росіянами дуже песимістично дивлюся на майбутнє, допоки не піде Путін.

«УСІ КРАЇНИ ПОВИННІ ВИЗНАВАТИ ТЕ, ЩО ВОНИ РОБИЛИ В МИНУЛОМУ»

— Можливо це в природі росіян, які бачать у державі покровителя і тому обожнюють Путіна, а українці зовсім інші, вони намагаються покладатися лише на себе...

— Ви любите дискутувати. І це чудово, бо саме так розвивається суспільство, а в Росії інша тенденція. Україна отримала незалежність завдяки колапсу Радянського Союзу і стала вільною державою. Росія відчуває, що її позбавили чогось, і не вважає, що вона стала незалежною чи не відчувала тривалий час, що її було звільнено. Тому ми отримали відмінну традицію. І результат полягає в тому, що замість переоцінки минулого в Росії відбувається створення дуже отруйного міфу. Я провів багато часу в Югославії, і Сербія та Хорватія до певної міри стали в’язнями власних ідей своєї історії. І одним із найбільш тривожних невеликих сигналів недавнього минулого було рішення слідчого комітату РФ із вимогою до бібліотеки Української літератури в Москві надати імена людей, які брали читати книжки про Голодомор та інші схожі теми за останні сім — десять років.

По-перше, це заборона свободи думки, а по-друге — неймовірна обмеженість. Це ще одна, серед інших, ознака придушення свободи слова. Росіяни не заслуговують на це, воно не принесе нам процвітання, а навпаки, зруйнує культурну спадщину, яку країна має. І це зовсім не зробить корисною їхню минулу історію. Я маю на увазі те, що всі країни повинні визнавати те, що вони робили в минулому. Для багатьох країн це складно зробити, але це необхідно.

«РФ ПОТРІБНО ЧЕСНО ПОДИВИТИСЯ НА ТЕ, ЩО СКОЇВ ІЗ СОБОЮ РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ»

— Чи не вважаєте ви за необхідне здійснити в Росії десталінізацію, подібно до того, як у Німеччині було проведено денацифікацію?

— Так, німці реалізували денацифікацію, яка виявилася дуже успішною, тому Німеччина сьогодні є видатною країною. Для японців це було значно складніше. Навіть французам тривалий час було складно усвідомити те, що сталося з ними під час війни, та й італійцям. Але всі вони не намагались заперечувати чи заглушити минуле. Ось чому заперечення його шкідливо для Росії.

РФ потрібно чесно подивитися на те, що скоїв із собою Радянський Союз. Подивіться фільм «Левіафан». Це гарний фільм, і я не знаю, чи міністерство культури зараз шкодує, що фінансувало його зйомки. Але картина показує, що багато росіян розуміють, що відбувається в їхній країні. Але вони не можуть впоратися з цим, тому що режим ґрунтується на запереченні.

Я вірю в російський народ і в те, що так не буде постійно. Я не бачу можливості зміни режиму зверху. Саме це  основна причина, чому було створено нацгварію. В Росії було багато розмов про кольорові революції. І на самому верху також бояться російського народу.

«НЕОБХІДНО ЗБЕРІГАТИ САНКЦІЇ»

— Що, на вашу думку, має робити ЄС, США, Канада, Японія, аби змусити Росію виконати свою частину Мінських домовленостей?

— Необхідно зберігати санкції й також потрібно давати зрозуміти: якщо росіяни зроблять щось гірше, на що вони спроможні, то за цим настануть нові, більш жорсткі санкції. Я особисто мало вірю в те, що Мінські домовленості щось змінять. Ми, британці, прямо не причетні до цього. Я чув заяви, що угоду треба скасувати, але її суть полягає в закритті кордону. Я не знаю, що на практиці означатиме федералізація. На окупованому Донбасі влада не має легітимності, а Мінські домовленості передбачають, що її треба якось визнати, але я не бачу, як це може працювати на практиці.

Окрім цього, особистий інтерес так званої влади на Донбасі полягає у збереженні насильства і розширенні зони контролю. Перш за все, це пастка для Путіна, тому що анархія розширюється, а його згода на фактичний вихід Росії буде сприйматись як поразка.

Я не спеціаліст із психології Путіна, але авторитет його та оточення упродовж тривалого часу були дуже потужними. А це завдає шкоди будь-кому. Якщо, наприклад, посол залишається на посаді надто довго, він стає менш представницьким, ніж його повноваження, і менш відчуває політичний процес. А враховуючи те, якою ізольованою є російська верхівка, яка отримує інформацію, що підтверджує не лише те, у що вона вірить, а й те, що люди, які надають їй інформацію, хочуть, щоб вона вірила, це небезпечний процес. Особисто я порівнюю Путіна з Макбетом.

«ІДЕЯ РОСІЇ ЯК СЕРЦЯ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ — ЦЕ БОЖЕВІЛЛЯ, І ЦЕ НЕ СПРАЦЮЄ»

— Британія є одним із підписантів Будапештського меморандуму, який гарантував Україні територіальну цілісність та суверенітет. Чи не вважаєте ви, що зараз потрібно підготувати якусь нову угоду з надання нашій країні зобов’язуючих гарантій безпеки?

— Думаю, це не має значення, оскільки Росія не визнає жодного ухваленого документа. Безперечно, ми підтримуємо незалежність та територіальну цілісність України. Якщо ви хочете це зробити, ми повинні так і чинити. Для мене, звісно, проблема України є важливою. Але справжньою проблемою, яка постала перед нами, це розвиток Росії. Росіяни люблять представляти проблему України як боротьбу між ними та Заходом. А це не так. Це налаштованість і рішучість України вирішувати самій, чим вона хоче стати і як вона хоче розвиватися.

І для нас дивним виглядає те, як Росія намагається представити цю проблему. Росія позиціонує себе як легітимного спадкоємця Радянського Союзу, наділеного сферою контролю. Мені здається, що це дуже шкідливо для російського народу. Якщо ви переслідуєте російські національні інтереси і хочете добрих і конструктивних відносин зі своїми сусідами, то треба поводити себе зовсім по-іншому, ніж намагатися чинити тиск на народ, щоб бути друзями. Примус до дружби не працює. Тому така політика Росії є зовсім неправильною. Якщо їй і вдасться силою забезпечити контроль над Україною чи Білоруссю, то це лише створить велику проблему, яку не можна буде стримати. Ідея Росії як серця слов’янської цивілізації може бути в серцях росіян, але це божевілля, і це не спрацює. Колись Франція також належала британському королю.