«Живий» театр і голос

Протягом кількамісячних акцій протесту на київському Майдані гурт молодих драматургів, які називають себе «українська нова драма», не тільки брав активну участь у всіх подіях, а й фіксував історію на камери й диктофони. В польових умовах працювали учасники і переможці фестивалів «Тиждень актуальної п’єси» і «Драма. UA» драматурги Дан Воронов, Ден і Яна Гуменні, Тетяна Киценко, Марися Нікітюк, Дмитро Левицький, кінодокументалісти Катерина Горностай та Андрій Литвиненко, київські режисери театру Андрій Май, Тамара Трунова, Олена Шумейко-Роман, актори Римма Зюбіна, Аліна Скорик та ще з десяток інших активістів-фахівців. Драматург Наталя Ворожбит упорядкувала зібраний матеріал в документальну п’єсу «Щоденники Майдану».

У вихорі пристрастей та емоцій, які й досі вирують навколо Революції гідності, важко переоцінити розсудливу безсторонність документального театру. Адже, за нормами цього виду мистецтва, тут важить лиш факт, свідчення, «живий голос», які мають пролунати без цензурних обмежень та ідеологічних спотворень. «Щоденники Майдану» дають унікальну можливість познайомитися з різними позиціями, полярними міркуваннями щодо болючих для кожного українця подій останніх місяців. За словами Наталі Ворожбит, автори, збираючи матеріал, спілкувалися й зі студентами, жорстоко побитими «Беркутом» під час мирного протесту в ніч на 30 листопада, і з козаками з лав Самооборони Майдану, які живуть за воєнними уставами Запорозької Січі, і з тими хлопцями, які будували катапульту на вул. Грушевського і відчайдушно кидали «коктейлі Молотова» в озброєних військових, і з їхніми дівчатами, які підносили пляшки із запалювальною сумішшю, і з волонтерами кухонь та медпунктів Майдану, які працювали не за годинником, а доки вистачало фізичних сил. Також розмовляли з людьми, які ненавидять Євромайдан, а учасників революції називають «майданутими». Наталя зізнається: «У авторів проекту один недолік — ми всіма силами душі підтримуємо Майдан і є безпосередніми учасниками подій. Основним завданнями були фіксація реальності та миттєва рефлексія. У п’єси немає фіналу, як не має фіналу боротьба українців за незалежність та справедливість».

Вельми важливий той факт, що відкриті читання тексту в Києві стали вже четвертою публічною репрезентацією «Щоденників Майдану». Нагадаємо, наприкінці лютого текст був прочитаний жителям Херсона на фестивалі «Лютий/Февраль», а на початку березня (в рамках проекту «Нова п’єса» фестивалю «Золота Маска») в московському «Театр. doc» Андрій Май і Наталя Ворожбит влаштували читання й обговорення п’єси. Наприкінці місяця в польському місті Гданськ з ініціативи місцевих культурних активістів, Європейського центру солідарності та міської влади відбулися театральні читання «Щоденників Майдану» Наталі Ворожбит та документальної п’єси «Синій бус» Дмитра Левицького, також присвяченої боротьбі українців проти корупції й свавілля влади...

Ці подорожі документального театру не менш важливі, аніж дипломатичні місії найвищих рівнів. Адже такі мистецькі акції створюють унікальну ситуацію діалогу з глядачами, коли є можливість наприкінці спектаклю-читання поставити до авторів запитання, висловити свою думку з приводу почутого, поділитися сумнівами чи роздумами, провести паралелі з власним досвідом і власною історією. Драматург Тетяна Киценко, яка разом з іншими брала безпосередню участь у сценічних читаннях в Гданську, розповідає саме про тривалі дискусії-обговорення у фіналі. Показово, що поляки зацікавилися не лише п’єсою, а й поточними подіями в Україні, нинішнім станом Майдану, прогнозами й перспективами на майбутнє. І цей невдаваний, щирий інтерес до життя українців як із боку поляків, так і з боку москвичів, красномовніший за риторику політиків. Переконана, що з часом «Щоденники Майдану», як і решта мистецьких проектів, ініційованих революцією, лише набуватимуть нових важливих якостей та додаткової цінності. Адже нам доведеться ще багатьом оповідати про все, що сталося й досі розкочується луною по країні. А головне — самим осмислити і розібратися у принциповості тих змін, які відбулися передусім у свідомості громадян, чиї неповторні голоси зафіксовані у «Щоденниках Майдану».