Еволюція позиції НАТО, або Що може зупинити Путіна

Днями у Брюсселі відбулося засідання Комісії Україна — НАТО, на якому вперше за участю української сторони міністри оборони країн-членів Організації Північноатлантичного договору обговорювали ситуацію в нашій країні. В офіційній заяві за підсумками цього засідання традиційно Росію закликали «повернутися до дотримання міжнародного права і своїх міжнародних зобов’язань і обов’язків і перейти до справжнього діалогу, спрямованого на політико-дипломатичне рішення, яке поважає міжнародне право та міжнародно визнані кордони України». А з іншого боку, НАТО й Україна «домовилися про реалізацію негайних і довгострокових заходів, спрямованих на зміцнення спроможності України забезпечити власну безпеку».

«День» звернувся з проханням до доктора політичних наук, конфліктолога, професора Київського національного університету ім. Шевченка Григорія ПЕРЕПЕЛИЦІ з проханням прокоментувати результати засідання Комісії Україна — НАТО, що відбулося 1 квітня у Брюсселі, й загалом розповісти про роль НАТО у стриманні російської агресії проти України.

«НАТО ВСЕ СЕРЙОЗНІШЕ ПОЧИНАЄ ПЕРЕОСМИСЛЮВАТИ РІВЕНЬ ЗАГРОЗ, ЯКІ ЙДУТЬ ІЗ БОКУ РОСІЇ»

— Можна сказати, що реакція НАТО на події в Україні й довкола неї стає дедалі адекватнішою й зазнає певної еволюції. Вона еволюціонує від абсолютного неприйняття воєнної допомоги Україні до посилення заходів, по-перше, щодо впливу на Росію й, по-друге, щодо надання допомоги Україні. А по-третє, ми бачимо, що НАТО все серйозніше починає переосмислювати рівень загроз, які йдуть із боку Росії, не тільки щодо України, а й щодо самих членів НАТО. І сьогодні ми бачимо перегрупування сил НАТО у бік Сходу, посилення заходів безпеки на східному фланзі НАТО. Це стосується, перш за все, території Польщі та країн Балтії. Ми бачимо захід ще одного американського корабля в Чорне море. Тобто НАТО усвідомлює реальну загрозу, яка насувається на країни-члени Альянсу. Тому невипадково пан Расмуссен ще раз підтвердив, що НАТО гарантує безпеку своїм членам. Очевидно, в цьому напрямку буде посилюватися система оборони НАТО для союзників. Я не виключаю перекидання певних модулів Сил швидкого реагування НАТО на території Румунії, Угорщини, Словаччини, Польщі та країни Балтії. Очевидно, буде створена система передового базування НАТО в цій ситуації, й будуть переглянуті відносини з Росією.

Учорашнє засідання міністрів країн НАТО показало, що буде вжито заходів щодо Росії. По-перше, припинення співпраці з Росією. По-друге, Росію будуть все більше сприймати не як партнера, а як вірогідного противника, як загрозу. І тому хоче цього чи не хоче НАТО, воно буде переходити від відносин стратегічного партнерства з Росією до відносин регіонального стримування російської агресії, воєнної інтервенції, метою яких є повалення державного суверенітету України. Потім, звісно, на черзі стане Молдова і країни Балтії. Адже фактично Росія ставить завдання зруйнувати світовий порядок, який склався із закінченням холодної війни, і переглянути результати холодної війни заради того, щоб Росія знову відновила статус-кво світової держави і мала такий вплив на світові процеси, принаймні, як мав Радянський Союз. Це — реальна загроза, що йде від Росії, й НАТО, й Євросоюзу, а також світовому порядку.

— На яку конкретну допомогу з боку НАТО ми можемо сподіватися?

— Щодо України позиція НАТО поки що остаточно не вироблена. Якщо місяць тому ми бачили відмову НАТО від будь-яких навчань з Україною, від військово-технічної допомоги, від більш тісної співпраці з Україною, то тепер штаб-квартира НАТО усвідомлює, що така позиція на сьогодні вже не відповідає реальності. Але НАТО поки не готово нам дати перспективу членства. Коли міністр закордонних справ Німеччини Штайнмаєр говорить, що для України неможливе членство в НАТО, він забуває, що ті ж члени НАТО, включаючи канцлера Німеччини Меркель, дали політичне зобов’язання на Бухарестському саміті, що Україна буде членом НАТО, якщо вона буде до цього готова й побажає мати членство.

«ТЕПЕР УСІ УСВІДОМЛЮЮТЬ, ЩО ПОЗАБЛОКОВИЙ СТАТУС СПРИЯВ РОЗВ’ЯЗАННЮ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ»

— То нинішня влада погано просить, як сказав один український дипломат, коментуючи заяву одного високопосадового урядовця, який сказав у приватній розмові, що НАТО не дає ПДЧ?

— У нас поки не видно чіткої позиції щодо того, чи наше керівництво, чи нові кандидати в президенти мають намір приєднати Україну до НАТО.  Тому що це єдина організація, яка може дати чіткі гарантії нашої безпеки і збереження нашого державного суверенітету. Ясності не внесла заява головнокомандувача Олександра Турчинова, який, перебуваючи на навчаннях національної гвардії, заявив, що система колективної оборони це — найнадійніший шлях гарантування нашої безпеки, і ми маємо переглянути наше ставлення до позаблокового статусу.  Після цього міністр Дещиця на прес-конференції в Брюсселі заявив, що ми не будемо ставити питання про перспективу членства в НАТО. За його словами, це має вирішити парламент, змінивши закон про засади внутрішньої та зовнішньої політики. Отже, можна констатувати, що теперішня влада не має наміру чітко ставити питання про перспективу членства в НАТО. Більше того, ми не бачимо цього і в програмах кандидатів. Навіть учора, коли на прес-конференції журналісти запитали пані Тимошенко, чи виступає вона за членство в НАТО чи ЄС, вона так і не відповіла, а сказала, що ми — за приєднання до системи колективної європейської безпеки й оборони. А за яку конкретно систему, яку структуру, вона так і не відповіла. Адже європейської системи колективної безпеки й оборони реально не існує.  Це така словесна еквілібристика, яка не говорить про чітку позицію теперішнього і майбутнього керівництва щодо приєднання до НАТО.

Звісно, це обумовлено побоюванням, що якщо ми тільки заявимо, то Росія розпочне широкомасштабну агресію, щоб не допустити членства в НАТО. Адже ця агресія пов’язана саме з побоюванням Росії, що Україна у перспективі приєднається до Європейського Союзу. Тобто агресія була викликана не євроатлантичною, а європейською інтеграцією. Більше того, самими намірами євроінтеграції й підписання Угоди про асоціацію, хоча вона не дає ніякої перспективи, зобов’язань і обіцянок ЄС щодо членства.

НОВЕ МІЖ ВАШИНГТОНОМ І БРЮССЕЛЕМ, ЯКИХ ОБ’ЄДНАЛА УКРАЇНА... ШЕФИ АМЕРИКАНСЬКОЇ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ ДЖОН КЕРРІ Й КЕТРІН ЕШТОН ПЕРЕД ЗАСІДАННЯМ П’ЯТОЇ РАДИ ЄС ТА США З ПИТАНЬ ЕНЕРГЕТИКИ У ШТАБ-КВАРТИРІ ЄВРОСОЮЗУ В БРЮССЕЛІ. ОДНІЄЮ З ТЕМ ЦІЄЇ ЗУСТРІЧІ БУЛА Й ЕНЕРГЕТИЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ / ФОТО РЕЙТЕР

Я думаю, що тепер усі усвідомлюють, що позаблоковий статус сприяв розв’язанню російської агресії. Тому що в Кремлі зрозуміли, що якщо Україна має позаблоковий статус, то в неї немає ніяких гарантій. Більше того, вона не може приєднатися до будь-якої системи колективної оборони, оскільки сама від цього відмовилась. І це означає, що вона відмовилася від зовнішньої військової допомоги в разі агресії. Бо жодна країна самостійно не буде наражатися на війну з ядерною державою, якою є Росія. Таку відповідальність може взяти на себе тільки Альянс. І ми самі собі закрили дорогу до військово-політичної організації своїм позаблоковим статусом. І третє, це побоювання посилення сепаратизму, перш за все, в Донецькій та Луганській областях, для яких НАТО залишається такою імперіалістичною страшилкою, якої бояться більше, ніж корупції, бандитизму, що останнім часом процвітає в цих регіонах та у країні в цілому.

Якби у нас була національно консолідована еліта, то, безумовно, перше, що треба було би зробити, негайно подавати заявку на членство в НАТО. Тим більше, що планом розширення Альянсу, який був прийнятий 1999 року, передбачалося три варіанти розширення.

Перший варіант передбачав еволюційний шлях, коли країни підтягуються економічно до стандартів євроатлантичної спільноти й стають членами ЄС, і потім безпекові аспекти вони закривають парасолькою НАТО, ставши членами цієї організації.

Другий варіант — це  шлях розширення стабільності. У даному випадку інтеграція в євроспільноту здійснюється через двері НАТО, коли Альянс гарантує безпеку молодих демократій та її зміцнення. Після того, як у рамках цієї організації посткомуністичні країни підтягуються до політичних і безпекових стандартів, тоді вони приєднуються до ЄС. Так було здійснено приєднання всіх постсоціалістичних країн, навіть якщо вони не відповідали економічним вимогам членства в Євросоюзі. Це стосувалося Болгарії та Румунії.

Третій варіант — це шлях стратегічного реагування. У разі, коли країна-кандидат опиняється під загрозою воєнної агресії, то рішення приймається негайно членами НАТО без такої процедури, як інтенсифікований діалог, план дій щодо членства в НАТО, подачі заявки. Це вирішується одномоментним актом. Але поки що таким шляхом не йшла жодна країна.

І Україна постала зараз у ситуації, що НАТО має здійснювати стратегічне реагування в умовах явної загрози широкомасштабної інтервенції, яка вже почалася. Поки що ця інтервенція має локальний характер, поширена тільки на Крим. Але війська вже зосереджено по всіх східних кордонах України, укріплюється інфраструктура, формуються ударні угруповання для прориву оборони та широкомасштабного наступу. Оце саме та ситуація, коли б НАТО мало задіяти цей шлях стратегічного реагування. А якщо Україна не має визначеної позиції, то й НАТО також її не має. 

«РЕДАКЦІЯ ДОКТРИНИ ВІД 2012 РОКУ ЯКРАЗ Є ОДНІЄЮ З ПРИЧИН, ЧОМУ МИ ЗДАЛИ КРИМ»

—  То треба цю позицію визначити зараз, використавши цей момент агресії з боку Росії... 

— Парламент має відмовитися від доктрини, яку було ухвалено при Януковичу, і повернутися до доктрини червня 2004 року. Адже нова редакція доктрини від 2012 року якраз є однією з причин, чому ми здали Крим. Ми передали одне з найбільш потужних угруповань, яке було оснащено сучасною воєнною технікою, нашому ворогові. Флот здали фактично весь, за винятком «Сагайдачного». Ми не тільки втратили угруповання, а й посилили противника. Більше того, збройні сили фактично самоусунулися від свого основного призначення — захисту територіальної цілісності й державного суверенітету України.

— Після засідання Комісії Україна -НАТО було сказано, що нам буде надано допомогу, вже ухвалено рішення про відправку натовських експертів до України. Усього цього хіба досить, щоб зупинити Путіна?

— Безумовно, цього не досить. Путін зупиниться тільки  тоді, коли побачить: по-перше, серйозність намірів НАТО захищати Україну   і,  по-друге, коли він побачить на території України потужне авіаційне чи сухопутне угруповання військ НАТО. А ці пропозиції щодо надання допомоги, відправка експертів — це тільки смішить його.

Тим часом бездіяльність чи боязнь провокувати Путіна, навпаки, його провокує. Бо Росія розглядає це як слабкість Заходу, його бездіяльність чи неспроможність. І це розв’язує йому руки для подальшого розширення агресії.

Путін і виставляє ультиматум, бо він діє з позиції сили. Ніхто йому не може протиставити контрсилу. І поки Україні не буде надана реальна воєнна допомога, то всі інші посередницькі місії будуть ні до чого. Путіна це не зупинить.

— І що, українцям залишається тепер здаватися, чи є інший вихід із цієї ситуації, якщо не нададуть нам реальної допомоги?

— Ні, не треба здаватися. Нам треба формувати багатоешелонну оборону. Ми захопилися виборчою кампанією, що, звісно, важливо, але її Путін може зірвати в будь-який момент. Потім буде вже не до виборів. Зрозуміло, нам потрібна легітимність усіх гілок влади, але треба пам’ятати —  поки ми не будемо здатні дати російському агресорові належної відсічі, ми завжди будемо під загрозою втрати не тільки Криму, а й усієї України. Тому нам треба проводити мобілізацію, формувати основні сили оборони, ставку Верховного головнокомандувача і, зрештою, усвідомити, що ми перебуваємо у стані війни. На воєнний стан має бути переведено економіку, ОПК і частково — життя. І коли в нас буде багатоешелонна оборона на деяких напрямках, відмобілізовані всі резерви, вся техніка Збройних сил буде відремонтована і поставлена; коли буде посилена боєздатність Збройних сил, а не національної гвардії, тільки тоді ми можемо розраховувати, що Путін зважатиме на наші контрсилові заходи.