Релігійна конкуренція по-українськи
У другій половині липня у Відні відбулося спеціальне засідання Організації з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), присвячене проблемам релігійної толерантності. Ця тема знову набула для Європи гострої актуальності після того, як Захід і Схід перестала розділяти Залізна завіса, — ситуація у країнах «молодої демократії» не завжди і не всюди відповідає західним стандартам релігійної свободи. На засіданні було ухвалено три настійливих рекомендації, які адресуються законодавчим та виконавчим структурам влади у країнах- членах ОБСЄ (головним чином — посткомуністичних).
Віденська зустріч рекомендує (1) не створювати спеціального законодавства для обмеження свободи совісті в країні — навіть заради національної безпеки (усунення загрози тероризму, державного перевороту) чи задля обмеження расистської пропаганди або міжрелігійної ворожнечі. Це не варто робити з тої простої причини, що всі необхідні обмеження прав і свобод громадян завжди передбачаються у загальних національних законодавствах. І у випадку, коли релігійна людина або громада так чи інакше порушують закони своєї держави, вони мають притягатися до суду згідно з Кримінальним чи іншими відповідними кодексами. Запровадження ж спеціальних релігійних обмежень є порушенням прав людини. Законодавці ОБСЄ рекомендують також (2) не зловживати поняттям «національна безпека» чи іншими ідеологічними мотивами заради обмеження діяльності тих чи інших релігійних груп, бо згідно з міжнародними правовими актами, ідеологічні аргументи не можуть бути підставою для обмеження релігійних свобод. Ще одна рекомендація ОБСЄ застерігає (3) проти впровадження правової «ієрархії церков» в країні, тобто проти надання різного законодавчого статусу різним релігійним спільнотам. Наприклад, надання особливих прав певним церквам, як «традиційним», «національним», «історичним», «домінуючим» тощо. Віденська зустріч виступила за скасування подібних законодавчих «ієрархічних» визначень там, де вони вже прийняті (йдеться, зокрема, про законодавство РФ).
Як бачимо, рекомендації ОБСЄ спрямовані на забезпечення свободи віросповідання будь- яким конфесіям і церквам, незалежно від їхнього «віку», походження, чисельності та віросповідних догматів. Незалежно навіть від того, подобаються ці церкви нам з вами, чи ні. Перефразувавши відомий шляхетний вислів Вольтера, це можна сформулювати так: «Ми не належимо до тієї або іншої деномінації і не визнаємо її догматів та обрядів, нас шокує емоційна нестриманість її богослужінь, ми не можемо збагнути, чому українці обрали собі духовного пастора в Африці. Але ми повинні робити все, аби адепти цієї релігійної групи — наші співгромадяни — могли спокійно сповідувати свою віру».
Саме пiсля рiшення ОБСЄ минулого тижня в Києві відбулася прес-конференція, яку провели впливові діячі іудейської спільноти в Україні разом із православними «захисниками віри і суспільства від тоталітарних сект» (під їхнє визначення «секта» потрапила добра третина зареєстрованих в країні релігій, конфесій та деномінацій). Журналістів зібрали на прес-конференцію не задля важливих новин, а ради того, щоб налаштувати українські ЗМІ проти «шкідливої протестантської секти» іудеохристиян. «Секти», яка обрала для своєї місіонерської діяльності «підступний кримінальний шлях» — проводить в містах України фестивалі єврейського мистецтва і використовує їх для залучення глядачів до релігійного руху «Слухай Ізраїль!».
Рух «Слухай Ізраїль!» намагається об’єднати юдаїзм та християнство, тобто переконати євреїв визнати Євангелія і, тим самим, — Ісуса Христа як Месію, про якого йдеться у Старому Завіті. Подібні спроби відомі давно, вже з перших століть нашої ери, але вони ніколи не мали помітного успіху (якщо, звичайно, не враховувати Християнство) і трактувалися, як єресі. Це одна з красивих утопій людства, до втілення якої не готова жодна iз сторін, ані юдеї, ані християни. Попри це, періодично виникають нові форми іудеохристиянства (Месіаністи, Євреї за Христа, Євреї- євангелісти та ін.); серед них — сучасний рух «Слухай Ізраїль!».
Але зараз йдеться не про євреїв-християн. Повернiмося до згаданої вище прес-конференції, яка об’єднала ортодоксальних юдеїв та православних борців із «тоталітарними сектами». В їхніх виступах лунали пристрасні звинувачення іудеохристиянських місіонерів: «Яке право мають вони проповідувати тут свою релігію?», «Чому міська влада дозволяє такі неподобства?», «Як сміють ці місіонери проводити музикальні фестивалі?», «Хто їм дозволив поширювати в Україні гуманітарну допомогу?», «Ми будемо судитися з ними!» та ін. Славетний вислів «канонічна територія», правда, не вживався, але йшлося саме про неї — про українську територію наших ортодоксальних юдеїв. Із ними в унісон співали православні антисектанти.
Все ж таки, яка дивна істота — людина! Ну, нехай православні «борці iз сектами» — то «наші» люди, ми до них звикли. Але юдеї! Здавалось би, що народ, релігія, які століттями жорстоко і невиправдано переслідувалися, виганялися за межі багатьох європейських країн, терпіли приниження, страждали від обмежень в правах та в сповідуванні своєї віри, мали би бути зразком терпимості, поблажливого ставлення до релігійних меншин. І, може, навіть допомагати їм, як сьогодні допомагають, скажімо, німецькі католики та протестанти нечисленним православним парафіям Німеччини. А насправді маємо — запеклість і непримиримість!
Всі релігії, зрозуміло, не люблять суперників, але ж є інші способи утримувати свою паству. Найвдаліший — працювати з цією паствою. А не вимагати від місцевої влади заборони фестивалів та богослужінь, погрожувати судовими переслідуваннями, намагатися скасувати оренду приміщень своїм «конкурентам». Є й інша сторона ситуації: шановним представникам українського юдаїзму варто було б трохи рахуватися із престижем нашої держави у світі. Бо що значить заборонити той чи інший релігійний захід без серйозних об’єктивних причин? Чи відповідає це нашій Конституції?
І ще одне. На прес-конференції були присутні відомі, шановані юдейські діячі. Дехто з них — американського походження, тобто народився, виховувався, навчався в атмосфері свободи совісті «по-американськи», тобто дійсної релігійної свободи. То ж цікаво знати, чи насмілилися б ці люди вимагати від якогось губернатора США заборони релігійного зібрання тої чи іншої «секти» тільки на тій підставі, що вона їм не подобається, бо є потенційним конкурентом? Чому це досі можливо в Україні? (І не тільки з боку юдейської громади, на жаль). А потім Конгрес США внесе Україну до щорічного «чорного» списку країн, у яких брутально порушується релігійна свобода.
