Весна кавказького Парижа

ГЕНЕРАТОР ЯК ДЗЕРКАЛО ПРОГРЕСУ

Мешканці Грузії, які котрий уже рік переживають найжорстокішу енергетичну кризу, чекають настання весни, як ніхто інший. Передусім тому, що температура в охололих за довгу зиму квартирах і за вікном - однакова. Та й у житлі видно, лише коли день на вулиці, бо світла-немає.

Спартанські умови, в яких вимушено перебуває місцеве населення, яке дедалі рідшає, породили кілька років тому похмурий жарт, що закликає тих, хто переживе чергову зиму, знятися на колективну фотографію. Кажуть, що жарт цей був популярним і в сусідній Вірменії. З тією лише різницею, що в Грузії він і зараз актуальний.

Ні тобі газу, ні гарячої води, ні опалювання, і світло - за скупим графіком. Але - пристосувалися. Придбали гасниці, газові балони (щоправда, додавши роботи пожежникам. У самому лише Тбілісі щодня реєструється в середньому 10-15 пожеж), баки для нагрівання води та мінігенератори "Made in Japan". Благо, "човники", що вчасно зорієнтувалися, перенаситили місцевий ринок такою побутовою технікою. Повісив на японського "гену" колодку , прикувавши для вірності до балконних гратів, щоб не "вкрали", залив бензин, увімкнув усі лампочки та "ящик" - і маєш свою державу в державі, де ти сам собі король.

Як кажуть, порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих. Схоже, не сподіваючись на краще, мої співгромадяни, які автономізувалися від влади, цю істину цілком усвідомили. Метушаться в пошуках роботи, а частіше - підробітку, забувши про амбіції, подавшись у гувернантки "бебі-сітери", хатні робітниці. Воно й зрозуміло. На пенсію в 10 ларі (близько $8) і середню зарплатню бюджетника в 20-40 місцевих грошових одиниць не тільки не розговієшся, а навіть і не напостишся. М'ясо коштує 3-4 ларі, курка - 5-6, кілограм картоплі - 60-70 тетрі (приблизно 50 центів), сир - 3-6 ларі за кілограм тощо. Щоправда, південну республіку традиційно виручають фрукти та овочі. Але й вони навесні "кусаються".

ФІАЛКИ ДЛЯ КОХАНОЇ

Чого, справді, в надлишку і на будь-який гаманець, то це квітів. Від скромних, але від цього не менш чарівних, букетиків перших фіалок за 20 тетрі до розкішних букетів в дорогих голландських магазинах за 20 ларі і більше. Включаючи мімозу, нарциси, тюльпани всіх мастей і калібрів та іншу фанаберію, на яку такі охочі ми, жінки. До речі, навесні інтерес до нас з боку чоловічого населення помітно зростає. Чи то гаряча кавказька кров того причина, чи то спідниці, що ледь довші за пасок...

Тбілісі, як географічна губка, ввібрав у себе прикмети і Заходу, і Сходу. Від першого, попри історичну суворість вдач, визивна екстравагантність одягу місцевих модниць, яка відкриває оку, що тільки можна. І путани на вулицях Тбілісі - теж своєрідна данина капіталістичній дійсності, що вторглася в іще недавно патріархальний побут. Ціни, кажуть, помірні. Країна ж бо небагата і повії, певно, не з іншого світу, знають, що більш як 10 ларі з джигіта сьогодні здерти важко. А від Сходу те, що всі ці "нічні метелики" і "денні красуні" тусуются не на проспекті Руставелі, а трохи віддалік. І особливо "світитися" в місті, де всі одне одного знають, їм усе-таки незручно.

ВДАРИМО СЕЙЛАМІ ПО ГАМАНЦЮ

А ще весна - сейли. Це чарівне заморське слово навчилися сьогодні вимовляти навіть немовлята і пенсіонери. Магазини фірм, які поважають себе, почали сезонний розпродаж. Популярні тут італійські шкіряні куртки - "писк" сезону - почали, нарешті, "линяти" в ціні. Ті куртки, які ще кілька місяців тому коштували 650-700 ларі (нагадаю, що $1 - це приблизно 1 ларі 30 тетрі), можна купити за 400-450, а то і дешевше. Щоправда, черги до модних бутиків усе-таки не вишиковуються. Незважаючи на розпродажі, ціни для більшості тбілісців тут все одно заобрійні. От і прямують вони здебільшого на ярмарки, в основному, забиті недорогим, але і неякісним турецьким, іранським, китайським і польським ширвжитком, і до "секонд-хендів". Благо, мало не в кожному підвальчику торгують обносками з-за "бугра" на вагу.

ФУТБОЛ БЕЗ ГРУЗИНСЬКОГО АКЦЕНТУ

З-за "бугра" - й головні футбольні втіхи. Раніше - яка там політика, навіть про жінок забували, коли грало тбіліське "Динамо". Зараз клубний футбол підупав, одна надія - на легіонерів. Нещодавно свято було для вболівальника. Коли грали "Спартак" з "Аяксом" та київське "Динамо" з "Ювентусом", світло опівночі, як це заведено за графіком, не відімкнули. Енергетики, вони теж люди, а деякі - ще і уболівальники. В "Аяксі" - Шота Арвеладзе, а в київське "Динамо" зібрався Каха Каладзе. Коментатор, який вів матч киян з туринцями, хоч "Динамо" і програло, журився: "Коли ж почнуть грати на повну силу й грузинські футболісти, коли повернуть колишню славу?!".

Взагалі за Київ тут "вболівають" багато. Воно, звісно, і команда хороша, але й Київ за останні роки став ріднішим за Москву. Однак, це вже - політика. А сьогодні - без неї.

ТБІЛІСІ-ПАРИЖ-ЧИКАГО-СТАМБУЛ

Перефразовуючи знаменитий вислів, можна сказати: Тбілісі - місто контрастів. Раніше його називали "маленьким Парижем" - за рідкісної краси центральний проспект, мушкетерське ставлення до жінок і властиві місцевим модницям французький шарм і уміння одягатися.

Потім Тбілісі почали порівнювати дедалі частіше з Чикаго - за свавілля та гангстерські "з'ясувки" місцевих кланів, що тут панують.

Сьогодні воно, мабуть, більше нагадує Стамбул. З першим теплом на кожному кроці повідкривалися вуличні кав'ярні. Щоправда, старожили небезпідставно бурчать, що різнокольорові парасольки, навіси та білий пластик посеред Руставелі спотворюють обличчя міста, але молодь, яка зграйками перелітає з бістро до бістро, задоволена. Хоча, сам принцип "фаст фуд" у Тбілісі, не прижився. Швидке харчування - не для тутешнього менталітету. Знову ж, ледачий Схід з його повільністю і неквапним плином життя дається взанки. Тому навіть невитіюватий гамбургер тут воліють посмакувати, запивши його однією-другою філіжанкою кави, "закурити" сигареткою. Іноземці дивуються, а нашій людині - задоволення.

"КОТЛЕТА ПО-КИЇВСЬКИ"+"САРАДЖИШВІЛІ"

У ресторанах, а їх тут теж розвелося надміру, одна з найпопулярніших страв - "котлети по-київськи". У "Принц" - грузинсько-голландський ресторан ми не пішли. Там котлетка - "золота" і тягне майже на 10 ларі. Краще вже до парламентського буфету, що його облюбували не тільки депутати, а й акредитовані там журналісти - за помірні та приємні для слуху ціни.

Тут за 3-4 ларі і "київську" можна ум'яти і запити суперпопулярною місцевою горілкою "Сараджишвілі".

Взагалі, в Тбілісі нині модно "споювати" виключно місцеву алкогольну продукцію. Звичайно, пристрасть чоловічої частини місцевого населення грунтується не на квасному патріотизмі, а токмо на прекрасному смаку грузинської "біленької", і при цьому цілком розумній ціні. Тому і воліють співгромадяни, зокрема й "нові грузини", не труїтися підробкою "Кремлівської", а культурно прийняти 100-200 грамів рідної "Руставі", "Гудаурі" чи тієї ж "Сараджишвілі".

Але, звісно, хоч би якою популярною стала місцева горілка, для грузина - істина у вині.

СКУШТУЙТЕ "ШЕВАРДНАДЗЕ"

Кілька років тому відвідували ми з чоловіком родичів за кордоном. Як заведено, прихопили до столу пляшечку "Сапераві". Відкоркували - і стало нам соромно за знамените колись грузинське вино. Фальсифікація. Зараз робляться титанічні зусилля з повернення грузинського вина на трон. Золоті та срібні медалі на останніх виставках додають надії: ці зусилля небезперспективні. Не знаю, як за межами, а в Грузії сьогодні купити пляшечку доброго марочного - вже не проблема. Днями в Тбілісі відкрився Будинок вина, де можна продегустувати і придбати справжнє вино, а не сурогат. З'явилося й нове сухе марочне "Шеварднадзе". Кажуть, що вміст цілком відповідає етикетці.

"БОСОНОГИЙ ХЛОПЧИК" ЗАМІСТЬ МІМІНО

Весна - ще й пора гастролерів. Наприкінці березня на сцену Великого залу філармонії причалапає "босоногий хлопчик" - Леонід Агутін. У середині квітня - в День грузинської мови - не менш популярною буде вірменська. У тій самій філармонії виступлять кавеківці "Нові вірмени". Взагалі, коли ситуація в республіці почала виправлятися, заїжджі знаменитості знову полюбили Тбілісі. Щоправда, домашні подалися в інші краї. Але це зрозуміло - скільки ж можна варитися у власному сокові? От і улюбленець жінок Буба Кікабідзе звив гніздо в Москві, відкривши ресторан "Не журись". І немає тепер Міміно в рідній Вітчизні...