HAКОЛКА

Ми з Глібом і Костею дружимо зі школи. Жартуємо, підколюємо один одного. І головне, завжди без образ. А вже на перше квітня - це святе. Коли я одружився, в мене з'явилася ідея - використати тещу. Вона на пошті працює. То ми з Костянтином Глібу посилку з цеглою надішлемо накладною платою (від дядька з Канади). Оплатить Гліб посилку й тягне її додому щасливий, кілограмів 15. А тут ми "випадково" заходимо.

Якось Кості надіслали запрошення на презентацію в Лейпциг. Я у знайомого бланк випросив, прізвище підправив. Довелося, правда, розкошелитися, коли Костя паспорт оформлював, а грошей у нього не вистачило. Та він однаково з'їздив. Тож жарт не дуже вдався. Мене теж якось підловили. Непомітно витягли документи й надіслали листа: "Знайшлися документи. Приходь на пустир. І щоб без жартів. Захопи 150 баксів за послугу". Я на них навіть не подумав, хоча й отримав 1 квітня. Приходжу - вони там. "Із днем дурня! Наливай, розумнику, інакше "корочки" не віддамо!"

Однак із кожним роком дедалі важче розігрувати. Потрібно щось нове винаходити. Ото я думав, думав і раптом сяйнула думка, коли дізнався, що дружина Гліба саме перед першим квітня їде у відрядження. Надсилаю йому анонімку: "Моя справа, ясна річ, сторона, але заскоч у середу в обід додому. Мужик якийсь вусатий уже місяць до твоєї дружини заходить".

А Кості вирізаю з газет іншу анонімку: "Я тебе поважаю, хоча й не хочу називатися. Тож раджу тобі, зайди за такою адресою. Щосереди твоя туди зазирає на обід". Ото, думаю, зустрінуться - хохма буде. Ревнощі - річ тонка. Навіть коли запідозрять, однаково не встоять, аби не перевірити. А, головне, в усіх нас є ключі від Глібової квартири. Про всяк випадок.

Відповіного дня приходжу на місце, чекаю. Нікого. Притулився до дверей, прислухався. Раптом чую голос дружини. Власної. Отут у мені щось хруснуло. Розчиняю двері, а Костя з моєю сидять на дивані. Він однією рукою її гладить, а другою - коньяк наливає. І вона - така щаслива. Я кулаки стис, миттю забув, що день сміху. А Костя виправдовується.

– Я анонімку отримав. Приходжу, тут твоя Катя під дверима плаче. Ну я й заходився її втішати, як міг. Ледве переконав, що це жарт.

– А ти чого тут? - дружину запитую, аби пом'якшити підозру.

– Мені теж прийшла анонімка, що ти з Костею тут випиваєш, а потім постіль зім'ята.

– Так, так. І мені таке повідомлення надійшло, - почули ми голос Костиної дружини. Тут ми збагнули - Глібова каверза.

– А де ж він? Мусить бути, - кажу.

– Я Глібу зателефонував, що його дружина не у відрядження поїхала, а до брата моєї дружини, - каже Костя. - А Володьці анонімку під двері поклав із потретом Гліба, мовляв, бережись, ошиваються тут, поки тебе немає. Він хоч із дружиною й посварився, та, гадаю, помиряться на перше квітня. Думав туди під'їхати, але вирішив спершу сюди.

Тут грюкнули двері, й без усмішки, зате з підбитим оком, заходить Гліб.

– Ага, всі гумористи зібралися. Жарт не вдався. Вовка хоча зопалу й зацідив, та згодом з'ясували, що це підколка, посміялися й помирилися.

– Ось чим ви займаєтеся в мою відсутність! Групові веселощі? - пролунав раптом голос Рити, дружини Гліба.

– Ти звідки взялася? Ти ж у відрядження поїхала, - здивувався той.

– Та ось лист отримала й відпросилася, - сказала Рита і простягнула мені конверт.

Дивлюся, в ньому телетайпний текст: "Поки ти у відрядженні, чоловік твій оргії влаштовує. Групівщина до добра не доведе". Грамотно! Тільки почерк на конверті знайомий.

– Ого, друзі, нашого полку прибуло! Тепер за підколки й теща взялася.