Ми на своїй землі...
Росія принесла нам війну
До моргу міста Чернігів, близько Києва, привезли 53 розстріляних російськими орками літніх людей, вагітних жінок, дітей!!! А в Маріуполі на театр з написом величезними літерами «Діти!», росіяни скинули авіаційну бомбу, а там ховалися тисячі містян: батьки, матері, діти, сьогодні розбирають завали, визволяють людей! А 400 знищений освітніх закладів! А пологовий будинок вщент зруйнований! А музеї! Лікарні! Міста! Поселення! Руїни, руїни, катування фізичні й духовні, попіл. Що це? Чому? За що?
Аби люди були рабами, аби не мали свого розуміння життєустрою, не прагнули свободи духу, незалежності на своїй землі, свободи слова, думки...Як боляче...Я народилася під час Другої Світової Війни, коли земля вибухала розривами бомб, і сьогодні відлітаю зі світу під розриви бомб, тільки страшніші: заборонені касетні, фосфорні...Що ще придумає божевільний Путін?
22 лютого я грала в Київському театрі-майстерні «Сузір’я», у минулому це - палац Л.Родзянко, інтер’єр якого нагадує нам стиль модерн, свою нову прем’єру «Мадам Пилінська і таємниця Шопена» Е.Шмітта. Це був день народження Фредеріка Шопена, а вночі того дня не стало Івана Дзюби, письменника, духовного камертона українців. І в кінці вистави я підняла глядачів, аби хвилиною мовчання вшанувати пам’ять цих світових велетнів культури...
Хто знав, що нині щодня о 9 годині ранку вся Україна вшановуватиме пам’ять загиблих мирян , і воїнів, і волонтерів… у цій страшній війні-м’ясорубці, яку розв’язала людина, яка сама ховається в бункері! Хто знав, що вночі на 24 лютого рано о 4 год мене розбудить син: «Мамо , не хвилюйся – війна»…
Хто знає, що вже три тижні нестерпний біль, фізичний , душевний не буде полишати мене ні вдень, ні вночі. Через два дні нам повідомили, що мій Національний театр ім. Івана Франка , де я працюю вже майже 30 років зачиняється в зв’язку з воєнним станом. Що робити? Як реалізовуватися? В які рецептори душі і духу бити на сполох, аби нас почули?
Актори –чоловіки поїхали в шпиталі , на площі, записалися до територіальну оборону...Ми лишилися в Києві: Син мій пішов допомагати обороні Києва, синова пече паляниці (так, так ті самі паляниці, які московіти не можуть вимовити), годуємо людей... Ми з онукою записуємо відеопоезію для воїнів. Я записала звернення до діячів російського театру. Ось воно: 17 років поспіль на Камерній сцені Національного театру ім. Івана Франка проходить міжнародний фестиваль «Марія», присвячений геніальній українській актрисі Марії Заньковецькій. Географія фестивалю широка: Польща , Мексика, США, Великобританія, Італія, Австрія, Німеччина, Словаччина, Китай, Пакистан, Єгипет, Йорданія, Нідерланди, Україні і Росія....
Мій телефон сьогодні гарячий від теплих слів митців, які приїжджали до нас на фестиваль.. І тільки російські театрали мовчали, мовчать і будуть мовчати?. «Часом важко достукатися до того місця, звідки чується голос совісті», – писав Махатма Ганді. Почуйте мене. У нас війна. Росія принесла нам війну. Ми не хочемо слухати ночами ці страшні завивання сирени повітряної тривоги, ми хочемо бачити ночами небо в зірках, ми хочемо відчувати моральний закон в душі: «Єдине, що від нас іще залежить, принаймні вік прожити , як належить» (Ліна Костенко). Ми хочемо бачити чисте сонце не притьмарене українським чорноземом, про який моя мама казала: «Встроми патика і він зацвіте», того чорнозема, який до сонця піднімають ваші бомби і ракети, а він, опадаючи закриває тіла загиблих людей, людей, людей...
Я хочу аби ви зрозуміли це, усвідомили це люди театру. Скільки загиблих, скільки сліз матерів! Умийтеся материними сльозами і зрозуміте: ми на своїй землі! Сотворіте палату №6 для своїх генералів і Путіна! Хай там розробляють свої вбивчі плани! Ми на своїй землі! За що? Чому? Для чого? Усвідомте, об’єднайтесь проти війни - геноциду! Путін своєю агресією об’єднав весь наш нарід, об’єднав весь світ проти війни. Жахливої війни! Ми переможемо! Неодмінно! Слава нашому народові, незламному, красивому! Слава нашій армії, воїнам-характерникам, козакам і козачкам, які протистоять російській навалі. Слава Україні! Героям слава, слава , слава! І як тепло на душі, що є правдиві брати й сестри, які без зайвини словесної допомагають нам в усьому на всіх фронтах: економічних, політичних, мирських. І гаряче б’ються подумки ночами, як не спиться, слова Жака Превера: Як намалювати птаха? Треба спочатку намалювати клітку з розчиненими дверцятами..
.Раніше під час моїх зарубіжних гастролей часто запитували: «Де це Україна, це – Росія»? Сьогодні вже весь світ знає Україна – це Європа! За час воєнних дій у Києві народилося 758 немовлят!! Ми переможемо! Ми на своїй землі!
