Місто без струму
Велике сучасне місто тиждень позбавлено електропостачання. Чи хтось міг таке уявити в Україні до війни? Пошкодження – наслідки цілеспрямованих ударів московитів по об'єктам та мережам критичної інфраструктури. Йдеться про Чернігів. Як це виглядає та що означає для повсякдення – спробуємо розібратися.
А воно зникає – якось раптово, натомість з'являється геть нова реальність та інший спосіб життя.
Ви майже позбавлені можливості працювати – якщо робота пов'язана з використанням техніки на електроживленні – вона мертва. Не кажу про якісь виробництва чи громадський транспорт – елементарний текст набрати стає проблемою. Відповідно зупиняються не лише заводи та фабрики, а й звичайні підприємства сфери сервісу – вони не можуть від вас взяти гроші за товар, адже їх облік – електронний. Хіба що хтось завчасно запасся генераторами й тепер може вести розрахунки. Авжеж виключно за готівку та відстоявши годину-півтори-дві в черзі.
Купюри треба ще мати. Ми звикли знімати їх у банкоматах. Але останні не працюють через відсутність електроенергії. Хіба що вам поталанить та десь, відстоявши чергову довгу чергу, таки вдасться отримати життєво необхідний кеш. За таких обставин безготівкові розрахунки виглядають як позагалактичне явище.
Вочевидь, що ніякий громадський транспорт не працює. Переміщуватися містом можна на особистому авто, пішки або на велосипеді. Останній – справжній рятівник. Принаймні він дозволяє доволі швидко долати відстані між життєво важливими «точками», що збільшує ваші шанси здобути бажане й при цьому зменшує вірогідність потрапити під черговий обстріл орками міста. Останнє – з власного досвіду, коли промчався місцем, що було вражене касетним снарядом двадцять хвилин по тому.
Добре, уявимо собі, що вам поталанило, тобто вдалося натрапити на працюючий та ще й непоганим товарним наповнення магазин, а напередодні – зняти готівку. А що робити з придбаними продуктами? Холодильник теж не працює. І тут ви згадуєте про любов до солонини, а ще – як же її готувати. Та починаєте картати себе що малі запаси солі. Є інший спосіб – зробити саморобний холодильник: тобто добряче замотати свою здобич та створити щось на зразок міні-льоху. Це працює – перевірено особисто. Тим більше, що й холодні ночі поки що сприяють. Ну і готувати такі блюда, які б могли зберігатися кілька днів.
З приводу «приготувати» може виникнути проблема. А якщо газопостачання перебито? Як варіант – розпалювати багаття просто у дворах багатоповерхівок. Виглядає химерно та трохи романтично. Втім якщо у вас є газ – вважайте, що поталанило: й приготувати можна, й обігрітися. А якщо ваш будинок не оснащений газом за проєктом, виключно на електриці? Або ж свого часу господар свідомо обрав для обігріву сучасніший, електричний котел. Тоді ваша доля прокидатися кожного ранку в холодній оселі з думкою де б сьогодні приготувати їжу, яку перед тим ще треба дістати. До речі, як і воду – водогони у знеструмленому місті (як і водовідведення) не працюють. Плюс ще одна черга та, одночасно, небезпека – два дні тому так загинуло четверо чернігівців.
Окрема розмова – зв'язок. Він поганючий – ледь-ледь жевріє, треба ловити. За щастя, якщо вдасться написати, а якщо поговорити та ще й після тривалої перерви - то свято. До речі, принагідно подякую провідним українським операторам мобільного зв'язку за внутрішній роумінг – хороша штука.
Смартфон треба заряджати кожного дня - хто ж про тиждень без струму думав, коли їх створював. Це означає, що місто вкрилося напівстихійною мережею підзарядних станцій – частково службових, частково – за рахунок ініціативи приватних власників. Тож працюючий генератор – звичайне явище для блокадного Чернігова. Так само, як канонада.
Для оптимізації зарядки містяни призвичаїлися приходити не лише з власними гаджетами, а й з продовжувачами. Останні утворюють чудернацьке сполучення - свого роду візуалізацію мережевої співпраці мешканців міста, яких об'єднала спільна біда. Втім позитив від відсутності струму все ж таки є – це суворе дотримання світомаскування.
В цілому життя без електропостачання перетворює звичайний день на боротьбу за виживання. Те, на що раніше витрачалися хвилини, тепер – години. Та нарікань не чув – скоріше злість на тих, хто зруйнував усталений мир.
Володимир БОЙКО, історик, Чернігів
