Як повернути Крим?
Зараз як повітря потрібні адекватні національні й інтернаціональні стратегії, взаємна активність та рішучість, скоординовані практичні кроки
Поточна суспільно-політична ситуація характеризується стійким намаганням більшості наших громадян сформувати чітко ідентифіковане із європейськими, демократичними цінностями громадянське суспільство в Україні. Події, які відбулися у період з листопада 2013 року до теперішнього часу, переконливо про це свідчать. Саме наш цивілізаційний вибір створює реальну загрозу існуванню Російської імперії. Тому що в Москві розуміють: квітуча та заможна Україна, побудована на демократичних цінностях, — реальна загроза засадам існування авторитарної Росії.
Водночас, і це треба визнати чесно, частина нашого суспільства продовжує перебувати під впливом пропаганди іншої держави, ностальгічними стереотипами з минулого, на базі яких Росія формує свою агресивну по суті, але загорнуту в красиву обгортку, політику.
З іншого боку, на поточну ситуацію активно впливає те, що багато в чому нове політико-військове керівництво країни виявилося не готовим діяти на випередження, приймати адекватні рішення та втілювати їх у життя в критичних, кризових із військово-політичної точки зору умовах. Якщо міністр оборони — політична фігура — заявляв про те, що йому потрібно якесь політичне рішення, щоб діяти, то це є свідченням повного нерозуміння системи координат, у яку він прийшов працювати.
Слід відзначити, що на поведінку влади вплинула дуже стримана політика західного істеблішменту, який у цій ситуації пропонує нашим лідерам політико-дипломатичний підхід, не піддаючись провокаціям російської сторони. Можна зрозуміти наших західних партнерів, які знаходяться під впливом Кавказького синдрому 2008 року. Але геополітика — річ різнопланова. Не можна в ній слідувати зцементованим підходам. Адекватність, гнучкість і активність — те, чого нам не вистачає зараз. Згадаємо Судети, де намагалися умиротворити агресора. Чим це закінчилося — усім нам відомо. Виявляється, що історія нас нічому не навчила. Наслідки аналогічного підходу ми бачимо: Крим — окуповано. На нашій території продовжують активно використовуватися підкуп, шантаж, п’ята колона, яку було введено в органи влади України під час режиму Януковича, та радикальні екстремісти.
Як відомо, м’яка сила без жорсткої — взагалі не сила. А безсилля — це шлях до поразки. Це й трапилося в Криму. Постає питання не лише: що далі, а в першу чергу — яким чином діяти далі?
Саме в цей момент група українських експертів високого рівня, які не є державними службовцями та представниками політичних сил, на запрошення керівництва Альянсу прибула до Брюсселю.
План роботи був насичений. Відбулися зустрічі з високопосадовцями політичної та воєнної структури НАТО, послами, експертами та представниками національних делегацій. Обговорено широке коло питань — від оцінки поточної ситуації до практичних механізмів співпраці у різних галузях.
Слід відзначити в цілому однакові оцінки ситуації та прогностичну аналітику щодо можливих напрямів розвитку кризи. Підтверджено готовність Альянсу до посилення співпраці у військово-технічній галузі, обговорювалися питання захисту критичної інфраструктури, експертної підтримки, обміну інформацією та інші.
Констатовано вкрай загрозливий характер подальших дій РФ як для суверенітету України, так і для європейського співтовариства. Досить відверті та насичені дискусії відбулися щодо можливих механізмів підтримки України з боку країн НАТО.
Які висновки можливо зробити після цих зустрічей?
Головне — слід об’єднати усі зусилля України та світового співтовариства для протидії агресору, чого насправді не робиться. Є фрагментарні речі, в основному політичного та економічного характеру. Потрібна системність з урахуванням того, що агресора можна лише зупинити. Умовити — ні. Тому зараз час працювати нашим експертам у Брюсселі й інших європейських столицях для вироблення і запровадження різних механізмів підтримки і взаємодії. Конкретно і продуктивно.
На жаль, ряд політиків намагаються оцінювати дії російської сторони з точки зору логіки та здорового глузду. Це є принциповою помилкою. Треба пам’ятати методи, форми і способи, якими протилежна сторона досягає власної мети — залякування, цинізм, обман, брудні технології, погрози та примус не є для неї інструментарієм вибору. Це доречний і прийнятний підхід. Подивіться на характер дій у Чечні та Грузії.
Розуміючи це, треба вибудовувати відповідний адекватний підхід. Прагматика та чіткі практичні орієнтири у відносинах із РФ, політико-дипломатичні, економічні, оборонні й інші — це те, що нам потрібно сьогодні та на найближчу перспективу. Як і розуміння, що виключно дипломатією і сліпою вірою в обіцянки агресора проблему не розв’язати.
Якщо РФ зосередила величезне наступальне угруповання військ у Криму та біля кордонів нашої держави — отже, є план іти далеко. Не будемо заспокоювати себе та його солодкими промовами наших опонентів. Для чого реактивні системи залпового вогню та фронтові бомбардувальники в Криму, стратегічна авіація, що перебазована під Воронеж, реально підготовлена для повітрянодесантних операції на глибину до 500 км від наших кордонів повітрянодесантна компонента? Просто для того, щоб викинути в повітря сотню-другу мільярдів доларів? У нас не повинно бути ілюзій.
Іншим моментом є те, що з окупацією Криму започатковано величезний геополітичний зсув на базі руйнування системи безпеки, вибудуваної після Другої світової війни. Фактично, є усі ознаки намагання Москви створити новий Європейський порядок. Це доцільно розуміти нам усім, і на Заході також, як і те, що не всі сприймають адекватні оцінки.
Безумовно, Крим — болюче питання з огляду на все, що там відбулося. Момент, коли потрібно було діяти на випередження і проводити паралельні заходи з російськими військами, було втрачено. Це була б гра нервів, але конфлікт можливо було стримати. Такий досвід є в нашій історії. Чому ним не скористалися — предмет національного розслідування.
Водночас ми повинні називати речі своїми іменами — є реальна загроза розширення агресії. Саме це має стати центром гравітації усіх наших сьогоднішніх і майбутніх зусиль. Помилково також вважати, що найближчим часом ситуацію буде вирішено. Будемо відвертими — все це надовго.
В таких умовах простір для активних і рішучих дій не втрачено. Але цим повинні займатися так звані risk takers — профі, які спроможні професійно сприймати існуючи ризики та розв’язувати складні кризові проблеми. Натомість влада чомусь вперто слідує принципу мінімізації ризиків війни заради президентських виборів. Звичайно, вибори є важливими. Водночас, такий однобічний підхід не створює ніяких проблем для іншої сторони в реалізації нею власної агресивної стратегії. Навпаки, він спонукає її використати момент ухилення влади від війни будь-якими засобами, навіть здачею частини території держави, для того, щоб відкусити найбільш важливий шматок, а у разі сприятливої ситуації — отримати всю Україну повністю.
Інколи в Брюсселі доводилося чути такі речі, які не вміщуються в моє розуміння ситуації.
Наприклад, коли ми вели мову про розгляд можливості започаткування за підтримки Заходу пілотного проекту щодо будівництва на материковій частині України для наших кримчан-військових житлового містечка західного зразку під ключ — із сучасними котеджами та відповідною інфраструктурою. При принципово схвальній оцінці вказаної пропозиції в кулуарах було наголошено про існування позиції Міністерства оборони України, що «у нас є багато вивільнених військових містечок і це не проблема».
Ми також повинні розуміти, що і в Україні, й на Заході є значна кількість людей, які розглядають втягування Заходу і НАТО в цю війну як провокативне й підбурююче. Але, на жаль, загрози високі та російські війська рухаються. Як далеко вони готові зайти — це відомо лише в Москві. Військово-політичні індикатори свідчать — далеко. Спостереження за усім цим без будь-яких активних дій є величезною помилкою і наприкінці кінців дає сигнал Путіну — вітаємо усі ваші агресивні дії.
Безумовно, сьогодні є значний простір для поєднання наших зусиль в боротьбі з агресором. Безумовно, політична солідарність важлива. Але зараз як повітря потрібні адекватні національні й інтернаціональні стратегії, взаємна активність та рішучість, скоординовані практичні кроки. Усе це може багато зробити для нашого спільного захисту.
Доцільно діяти саме в такий спосіб.
Ігор КАБАНЕНКО, адмірал, екс-перший заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України
