Як подолати кризу на сході?
10 напрямків Національної доктрини від Робочої групи з українських та іноземних експертів
Робочою групою (модератор — британський експерт Глен Грант) на базі комплексного підходу розроблено Доктрину подолання поточної кризи на сході України. Положення Доктрини значною мірою спираються на світовий досвід у боротьбі з тероризмом та сепаратизмом. Основні положення Доктрини, яка включає десять взаємопов’язаних напрямів, наведено нижче.
1. ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ
Довгострокова стратегічна та політична спрямованість дій та їх координація на період кризи повинні визначатися Радою національної безпеки і оборони України (далі — РНБО).
Розвиток кризи вимагає такі дії спрямовувати та координувати у цілодобовому форматі. Але, РНБО не є органом, який працює цілодобово. Саме тому доцільно створити Національний кризовий центр (далі — Центр), котрий працюватиме 24 години 7 днів на тиждень орган державної координації на стратегічному рівні та несилових («м’яких») дій і методів управління, а також забезпечення швидкого задоволення потреб Сектору безпеки.
В районах інтенсивних конфліктів і сепаратистських рухів необхідні адекватні і спроможні цивільні чиновники. Структури Сектору безпеки держави ніколи не повинні працювати в регіоні окремо від цих посадових осіб. У разі, якщо є сумніви у лояльності чиновників, то центральна влада на їхнє місце повинна негайно призначити інших посадових осіб. Якщо простежується відсутність («вакуум») урядового контролю районів із критично високою загрозою, то є необхідність тимчасово призначити військового чи працівника правоохоронних органів (міліціонера) в якості губернатора, доки ситуація не стабілізується та на цю посаду не буде призначено відповідну цивільну особу.
На національному та місцевому рівнях має бути усвідомлено, що «п’ята колона» може уповільнювати прийняття рішень шляхом опосередкованого впливу (через усні вказівки підлеглим) або навіть проводити диверсійні дії. Доцільно запровадити легітимні механізми припинення такої діяльності.
2. СТВОРЕННЯ БЕЗПЕЧНОГО СЕРЕДОВИЩА
Відповідно до світового досвіду, операції по боротьбі з тероризмом складаютья з трьох окремих етапів: втручання, стабілізації і нормалізації.
Втручання необхідне тоді, коли ситуація з безпекою в регіоні виходить за рамки можливостей місцевої міліції і політичного контролю, а життя громадян і загальна безпека опиняються під загрозою.
Стабілізація — коли міліція набуває визначальної ролі у проведенні операцій та спроможна контролювати відповідну територію (можливо за підтримки військових формувань і за умови посилення правових заходів), де терористична діяльність обмежена окремими актами агресії, а політичне і громадське життя в основному є безпечним.
Нормалізація — політичний процес, який використовує несилові («м’які») методи для створення політичної гармонії, безпеки, повернення населення до нормального життя та відновлення економіки, за умови, коли міліція здатна контролювати відповідну територію без загрози для життя громадян та застосування зброї.
Центральна влада не повинна намагатися проводити дистанційні операції. Безпосереднє управління операціями — функція відповідного військового командування, розгорнутого в районі кризи або поблизу нього.
Операції втручання потребують централізованого управління і швидкого перекидання військ із конкретними завданнями по блокуванню, локалізації та ліквідації (нейтралізації) терористів. Правильно спланованим і проведеним централізованим операціям втручання притаманна досить висока ймовірність досягнення успіху. Централізоване управління також необхідне для організації скоординованої роботи між військовими формуваннями і правоохоронними органами, державними установами та громадськими організаціями.
Для максимального психологічного впливу більшість формувань Сектору безпеки держави необхідно розгорнути та залучати як для ведення бойових дій, так і для подальшої присутності в зоні відповідальності з метою забезпечення проведення етапу стабілізації. Вони повинні залишатися в кризовому районі достатньо тривалий період і в необхідній кількості, щоб забезпечити подальшу політичну стабілізацію та ефективність несилових («м’яких») заходів та методів управління.
3. ВИЗНАЧАЛЬНА РОЛЬ МІЛІЦІЇ У СТАБІЛІЗАЦІЇ
При розгляді складу формувань Сектору безпеки держави у кризовому районі важливим є розуміння, що вони як братиме участь у операціях, так і здійснюватиме контроль території. Саме тому слід передбачити на місцевому (локальному) рівні формування з відданих державі громадян сил міліції, яка має довіру з боку місцевого населення.
Визначальна роль міліції у операції зі стабілізації є фундаментальним правилом атитерористичних дій у всьому світі. Причина в тому, що міліція постійно мешкає у відповідному районі і має довгострокове завдання забезпечення стабільності та нормального життя. Як правило, місцева міліція краще обізнана в тому, що відбувається і має бути зроблено в їхній місцевості.
В ситуації, коли загроза висока — Збройні сили України чи Національна гвардія є необхідними. В цих умовах повинні бути запроваджені синхронні дії між військовими, Службою безпеки України та міліцією з поступовою передачею відповідальності на міліцію за ті кризові регіони, в яких військовими діями досягнуто стабілізації. В свою чергу, активність Служби безпеки України повинна бути максимальною там, де необхідне силове втручання.
4. ГАРАНТУВАННЯ БЕЗПЕКИ СХІДНИХ КОРДОНІВ
Для забезпечення результативності антитерористичних заходів потрібно позбавити ворога можливості використання резервів і ресурсів. Надійний шлях досягнення цього — поставити ефективні заслони на кордоні.
З огляду на це, потрібно розгорнути більше сил та засобів для підсилення прикордонних військ, в тому числі для швидкого реагування на небезпеку на кордоні. Тимчасове або повне перекриття окремих діяльнок (переходів) у районі східного кордону може принести бажаний результат.
5. ЕФЕКТИВНА РОЗВІДКА
Доцільно повною мірою використовувати різноманітні спроможності щодо збору розвідувальної інформації, наростити їх за рахунок сучасних засобів. Місцевому цивільному населенню необхідно надати можливості, за допомогою яких можна передати інформацію, наприклад, використовуючи мережу Інтернет. Цю інформацію повинні аналізувати відповідні структури.
Результати розвідувальної діяльності не повинні бути засекреченими. Розвідка — це робочий інструмент операції, а не інформація для обмеженого кола осіб. Інформація про супротивника повинна бути доступною для усіх структур, що залучаються до протидії тероризму, використовуватися для вірного спрямування оперативних (кінетичних) дій та дій з використанням несилових («м’яких») методів управління. Лише джерело інформації повинно залишатися таємницею.
Час реакції між надходженням розвідувальной інформації до командира і рішення по ній має вимірятись хвилинами, а не днями. Це вимагає більш тісної взаємодії між розвідувальними центрами та керівництвом операції. Бюрократія і секретність не повинні завадити потоку розвідувальної інформації, особливо, якщо життя громадян перебуває в небезпеці.
6. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВЕРХОВЕНСТВА ЗАКОНУ
Населення в районах кризи буде визнавати спецслужби легітимними тільки тоді, якщо вони будуть суворо дотримуватися закону. Повинно бути чітко прописано «Правила застосування сили (зброї)», які стосуватимуться кожного, хто бере участь у контртерористичних заходах. Це потребує надання коректних політичних вказівок, кращого навчання військових та покращення демократичного контролю і управління військовими.
7. КООРДИНАЦІЯ НЕСИЛОВИХ («М’ЯКИХ») ТА СИЛОВИХ («ЖОРСТКИХ») МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ
Силове втручання, що не супроводжується політичними, економічними, соціальними заходами, та використанням несилових методів управління — приречене на провал. Історичні докази цього відомі всьому світу, починаючи від ІРА (Ірландська республіканська армія) та закінчуючи ETA (Країна Басків і Свобода).
Ведення операцій, розвідка та комунікації (внутрішні й зовнішні) повинні бути централізованими. Ця діяльність повинна здійснюватись цілодобово, узгоджено й очолюватись досвідченими та здібними людьми з добре підготовленими командами. Водночас, система роботи державних установ має бути тісно пов’язана з неурядовими організаціями, які мають інформацію і додаткові ресурси — силове вторгнення вимагає найкращої організованості та скоординованості з м’якими діями державних установ і населення. Працівників державних установ, які не бажають працювати з іншими урядовими й неурядовими організаціями, або застосовують тривалі забюрократизовані механізми, має бути звільнено — тому, що вони завдають шкоди національним зусиллям цілеспрямовано або несвідомо.
Повинна бути розгорнута потужна кампанія по зміцненню національної єдності, в тому числі через такі проекти, як спорт і культура.
8. ПЕРЕМОГА В ІНФОРМАЦІЙНІЙ ВІЙНІ
Для успішної діяльності в інформаційному просторі на національному та міжнародному рівнях необхідно створити окремий орган з питань інформаційної політики. Питання ведення боротьби в інформаційному просторі потребує формування стратегічних військових структур специфічного призначення.
Головними принципами інформаційної боротьби повинні бути відкритість та чесність, які наразі ігноруються деякими Міністерствами шляхом замовчування фактів та подій. Причиною такої поведінки є складна бюрократична система та історично сформована звичка до режиму секретності, в наслідок чого представники відділів зв’язків з громадськістю в Міністерствах не володіють інформацією про поточний стан справ та не мають можливості оперувати нею.
Необхідно, щоб російськомовне населення України мало необмежений доступ до інформації з українських ЗМІ, що подається на рідній для них мові. Україна може використати досвід країн Балтії, що запустили трансляцію російськомовних каналів. Необхідно приділити належну увагу створенню системи гарантованої охорони об’єктів теле-, радіомовлення.
9. ПРАВИЛЬНА КАДРОВА ПОЛІТИКА В УМОВАХ КРИЗИ
Для стабілізації важливо, щоб центральна влада сформувала правильну професійну команду. Тільки у такому разі стабілізація дійсно почнеться. Ця команда має також сприйматися і бути зрозумілою на місцевому рівні, особливо там, де призначення відбулися з інших областей.
10. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
Головна складова стабілізації та нормалізації конфліктних територій включатиме економічне та соціальне відновлення. Для цього необхідно мати узгоджений план уряду, органів місцевої влади та неурядових організацій. Важливо залучити суспільство до формування загальнонаціонального бачення кращого та безпечнішого майбутнього. Особливу увагу слід приділити питанням молоді, освіти та програмам розвитку майбутнього.
В основу соціального діалогу повинна повинна бути покладена ідея спільного майбутнього, а не суперечки з приводу минулого. Показові успішні приклади громадської активності повинні покласти початок новим соціальним ініціативам на локальному рівні. Слід організувати обмін ідеями та досвідом України з країнами ЄС в питаннях громадської ініціативи (як приклад, безкоштовне надання стоматологічних послуг).
В кризовому регіоні доцільно створити спеціальні навчальні програми по веденню підприємництва та запровадити практику податкових канікул для малого та середнього бізнесу. Залучення іноземних інвестицій є бажаним, але можливим лише після подолання кризи, на чому уряд повинен систематично наголошувати.
ВИСНОВОК
Варто усвідомлювати, що криза стосується не лише знешкодження терористів і є значно складнішою. Для її подолання необхідно застосувати усі наявні можливості та ресурси (як «жорсткої» так і «м’якої» сили) для відбудови нової суверенної, чесної, єдиної та демократичної держави, де людина є найвищою соціальною цінністю.
