«Промоутери» ХIХ століття

Цього року організатори «Pro Минуле» — «ЛітАкцент» та видавництво «Темпора» — вирішили зосередитися на темі української еліти ХІХ століття. Як зазначив доктор історичних наук Віталій МИХАЙЛОВСЬКИЙ, один із членів журі конкурсу, ХІХ століття досі залишається маловідомою сторінкою історії. Як виправити цю ситуацію і про які постаті можна прочитати в книжці історичних оповідань «Звіяні вітром бездержавності», до якої увійшли 16 найкращих текстів конкурсантів, — обговорили під час церемонії нагородження переможців «ProМинуле».

ЯК ЗБЕРІГАЛАСЯ УКРАЇНСЬКІСТЬ У ЧАСИ НАШОЇ БЕЗДЕРЖАВНОСТІ

Режисер, переможець цьогорічного конкурсу «ProМинуле» Іван КАНІВЕЦЬ, опрацьовуючи спогади про національно-визвольні змагання, помітив, що здебільшого вони пов’язані з українцями-соціалістами. «Там практично не відображено ролі українського дворянства, яке також існувало й так само щось мало робити 1917 року. Але ж був уряд гетьмана Скоропадського, і в ньому були етнічні українці, той самий Дорошенко... Тобто в їхніх родинах мало бути щось таке, що, зрештою, привело їх до тієї позиції, яку вони зайняли», — поділився Іван Канівець.

У спогадах Дмитра Дорошенка режисер віднайшов таку деталь: виявляється, в Петербурзі була величезна «українська діаспора», яка знала й шанувала українську культуру, влаштовувала читання, оперні співи, українські танці. «І він писав, що це все були представники чиновництва, різних військових частин. Тобто формально російське дворянство, але яке зберігало українськість за духом», — розповідає Іван Канівець. Це й спонукало автора до написання текстів.

ПОСЕРЕДНИКИ МІЖ ВЧЕНИМИ-НАУКОВЦЯМИ ТА ШИРОКОЮ ПУБЛІКОЮ

Як показали результати конкурсу, це не єдині відкриття про ХІХ ст., що чекають на читача. Зокрема, друге місце посіло оповідання Наталії Довгопол «Шовковиця, або Щоденник інститутки на вакаціях» про тодішнє виховання і канікули дівчат, а третє — оповідання Антона Ситора, в якому описане дитинство Володимира Антоновича.

Пишучи про ХІХ ст., не можна було не згадати про Тараса Шевченка (оповідання Ольги Стасюк, Владислава Івченка). Дізнається читач і про інших, менш відомих постатей. Наприклад, Тетяна Фролова розповіла історію успіху Стефана Кульженка, який створив у Києві типографію і випускав друковану продукцію, яка конкурувала з європейською. Богдан Рапп звернув увагу на історію Василя Штернберга (створив фронтиспіс до першого видання «Кобзаря»). Володимир Коваль обрав героєм твору українського поета-романтика Віктора Забілу. А Юлія Стахівська розповіла про забутий світ Очкиного, де родина Судієнків мала садибу, яку називали однією з найкращих серед збудованих у Катерининську епоху.

Книжка багата на гостросюжетні історії. Наприклад, Михайло Цьома написав про Кирило-Мефодіївське товариство, а Ірина Пасько — про конфлікт протоієрея Андрія Прокоповича та архієпископа Павла Сабатовського. Кохання українських класиків та інших відомих українців послужило основою для оповідань Наталії Смірнової, Олени Кужельної, Олени Кузьмової й Тетяни Подоляки.

Різні способи, за допомогою яких оповідано українську історію, допомагають зацікавити нею якомога більше читачів. «Не можу не згадати про Джейн Остін. Працюють історичні реконструкції, бали в стилі регентства, і все це лише тому, що вона так захопливо написала про цю епоху... Письменники виступають промоутерами певного історичного періоду, посередниками між вченими-науковцями та широкою публікою», — зауважила доктор філологічних наук, член журі конкурсу Софія ФІЛОНЕНКО. Можна погодитися з її словами, що й автори, чиї тексти увійшли до книжки «Звіяні вітром бездержавності», так само виступають промоутерами ХІХ століття. Сподіваємося, що крок за кроком, різними ініціативами цей період стане більш видимим для українців. Як і міста 1920-х — тема наступного конкурсу.