Підсніжнику не місце в... лісі

Хтось бореться за збереження червонокнижних першоцвітів, а хтось закликає висаджувати їх у лісі, немов цибулю на городі... Нещодавно сайт greenpost.ua повідомив про дитячий конкурс «Поділись із лісом підсніжниками»-2022, що його ініціюють Київський еколого-культурний центр (КЕКЦ) та всеукраїнська громадська організація «Жива планета». Організатори закликають висаджувати в лісах підсніжники, вирощені у штучних умовах, тобто у вас на дачі чи в бабусі у квітнику. Для участі в конкурсі потрібно надіслати фотографії, на яких було б видно, як учасник конкурсу викопує підсніжники вдома на ділянці й пересаджує їх у ліс.

При цьому мета конкурсу начебто благородна: «Привернути увагу школярів до охорони підсніжників, навчити навичок посадки рідкісних рослин, поновлення в лісах популяцій підсніжників». До участі запрошують дітей середнього і старшого шкільного віку (від 10 до 17 років). Організатори підготували також своєрідну інструкцію для висадки рослин. Зазначені вимоги: так, «садити в лісі слід лише підсніжники, викопані вдома на ділянці; викопувати в лісі підсніжники для пересадки не можна. Учасник конкурсу повинен особисто посадити в сусідньому з будинком лісі понад 20 кущів підсніжників, які слід викопати вдома на городі, на дачі (якщо там ростуть підсніжники). Ліс має бути грабовий, ясеновий, дубовий, дубово-грабовий…»

Щодо цих добрих намірів виникло чимало питань у науковців. В одному коментарі до новини на сайті greenpost.ua йшлося про те, що цю акцію варто назвати «Візьми участь у біологічному забрудненні лісів України». Адже невідомо, хто буде контролювати, що і як висаджується, які саме види потраплять до лісу, із яких розсадників, чи не мають вони якихось хвороб і зрештою — яким чином це вплине на аборигенні популяції Galanthus nivalis?

Старший викладач кафедри ботаніки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди Юрій БЕНГУС пояснює, що висадка рослин невідомого походження в природу — це погано. Жодна дитина не зможе визначити, який саме із десятка видів роду Galanthus росте у них в саду.

— На дачах ростуть придбані в садових центрах рослини, які не є дикими рослинами вашої місцевості. Висаджування їх може завдати непоправної шкоди місцевим популяціям, — зазначає він. — Наприклад, на іншому виді може бути занесено хворобу, яка знищить місцеву популяцію підсніжників (саме так із Північної Америки було занесено борошнисту росу дуба, від якої вже сотню років потерпають наші діброви), або інший вид виявиться більш пристосованим і знищить місцевий, або стане утворювати з місцевим видом стерильні гібриди.

Такі ж пояснення науковець із колегами залишили на сайті greenpost.ua й під дописом про конкурс на сторінці КЕКЦ. Однак коментарі були видалені, а коментаторів «забанили». Згодом організатори внесли в конкурсні умови численні зміни. Зокрема, додали, що висаджувати можна лише дикі підсніжники місцевого виду Galanthus nivalis, а не сортові із магазинів. Також зобов’язали учасників конкурсу робити це під керівництвом викладачів та вчених-ботаніків і саме там, де квіти росли раніше й були знищені людьми.

— Ці зміни дещо виправляють ситуацію, але їх виконання не реальне. Бо школярі не зможуть відрізнити різні види Galanthus, — стверджує пан Юрій, додаючи, що це не зможуть і організатори конкурсу. — Особливо — відрізнити деякі сорти від диких рослин. До того ж, точні відомості про місце кінцевого походження рослин, як правило, відсутні: більшість людей купує їх саме в садових центрах або на ринку й висаджує вдома. Виходить, що взяти участь можуть лише ті, хто або сам викопав рослини в лісі, або точно знає, що це зробили його рідні (фактично робиться офіційна заява про правопорушення). Але чи зупинять ці обмеження школярів?

Крім цього, запропоновано викопувати і пересаджувати рослини в пору цвітіння, з 1 до 30 квітня. Як пояснює науковець, це зрозуміло, бо інакше на фотографіях не буде видно, що саме пересаджують діти. Та час цвітіння — це найгірша пора для викопування рослин і перенесення їх до іншого місця. Це завдає рослинам істотної шкоди і може призвести до їхньої загибелі.

Ще один чинник, який мали б узяти до уваги автори конкурсу, — це можливість зараження вірусами. Рослини Galanthus, які вирощували вдома, наприклад, поруч із культурними нарцисами, за даними фахівців, — заражені вірусами, і повернення їх поширить віруси в природній популяції.

Не варто забувати й закон про Червону книгу України, де йдеться, що офіційна наявність у приватної особи червонокнижних рослин можлива лише за спеціальним дозволом Кабінету Міністрів. Такий дозвіл потрібен і для тих, хто вирощує такі рослини в штучних умовах для будь-яких цілей. Здебільшого такі дозволи мають фахові організації, наприклад ботанічні сади.

Юрій Бенгус нагадує: будь-яке пошкодження рослин, занесених у Червону книгу України (навіть якщо ці рослини ростуть у місті на прибудинковій території), є адміністративним правопорушенням. За кожну рослину, яка викопана, але не прижилася, має бути нарахований штраф у розмірі 62 гривні. На думку науковця, такі заходи радше привчають до безвідповідального втручання у природні біоценози, аніж до турботи про довкілля. Так, берегти місцеві популяції першоцвітів варто, але ж не знищувати їх нерозумним втручанням. Тому перш ніж проводити такі заходи, вчений радить ініціаторам проконсультуватися з фахівцями.

— Подібні конкурси варто проводити з іншими рослинами-первоцвітами, які не занесені до Червоної книги України, наприклад проліски сибірської (Scilla siberica) або проліски дволистої (Scilla bifolia), які також зникли навколо поселень людини. Принаймні це не буде порушенням закону про Червону книгу, та й деякі інші зауваження відпадуть. Практично не існує сортів проліски сибірської та проліски дволистої, які порушили б генетичну рівновагу популяції. Та спочатку варто разом з фахівцями продумати методику проведення таких конкурсів, яка не завдавала би шкоди природі, — додає Юрій Бенгус.

Між тим минулої весни КЕКЦ уже проводив аналогічний конкурс щодо висадження підсніжників у лісі. На сайті організації розміщена історія школярів Каті та Руслана, котрі висадили в лісі села Бобрик майже сотню цибулин цих рідкісних рослин. Цікаво відстежити, що надалі сталося з цими висадженими рослинами та аборигенними першоцвітами, якщо такі є. Бо пообіцяти за перемогу в конкурсі мобільний телефон (нинішня акція має саме такий призовий фонд) — це половина справи. А хто нестиме відповідальність за виконану роботу та її наслідки для довкілля?