Як я зрозумів Глена Гранта

Величезна хвиля піднялася навколо статті британського експерта Глена Гранта в KyivPost «How Ukraine can build an army to beat Putin» («Як Україна може побудувати армію та перемогти Путіна?»). Важливо зазначити, що стаття викликала багато схвальних відгуків з боку експертів, військових і громадянського суспільства загалом. Водночас офіційна позиція Міноборони виявилася прохолодно-негативною: «Глен Грант протягом часу перебування в Україні та в межах наданих йому можливостей не міг об’єктивно вивчати та брати участь у реформуванні української армії. У зв’язку з цим інформація, яка ним була викладена, є лише його власним припущенням і роздумами та не має об’єктивного підґрунтя», – це цитата повідомлення з офіційної веб-сторінки Міноборони України від 7 лютого 2018 року.

Трохи про Глена Гранта. Він – громадянин Великої Британії, офіцер  запасу з артилерійською первинною освітою, закінчив Королівську військову академію та Об’єднаний командно-штабний коледж збройних сил. Молодим офіцером протягом шести місяців командував військовим підрозділом у Північній Ірландії (нагадую, що в ті часи це була зона гарячого конфлікту з щоденними обстрілами). Слід зазначити, що тоді він не втратив жодного підлеглого, хоча вогнепальні поранення мали місце. Глен також проходив службу в аеромобільному артилерійському з’єднанні. Має досвід масштабних навчань, зокрема з перекиданням військ на далекі відстані для проведення операцій. Під час служби в оперативній групі міноборони по Боснії особисто керував евакуацією британських і французьких громадян з Албанії. Обіймав посаду аташе з питань оборони в Фінляндії, Латвії і Естонії, працював у штаб-квартирі військово-повітряних сил НАТО в Італії. Успішними були його проекти з оборонних реформ під час роботи радником міністра оборони Естонії, в Болгарії, Польщі, Косові, Молдові, Чорногорії, Сербії та Чилі. 

Глен досить довгий час провів в Україні: до драматичних подій 2014 року – в рамках оборонних програм дорадчої допомоги, у 2014-му став радником Міністерства оборони України. В ході збройного конфлікту проводив ефективні кризові тренінги з фахівцями Міноборони та Генерального штабу, спілкувався з волонтерами і бійцями-добровольцями, багато подорожував. Один із конкретних прикладів його роботи влітку 2014 року – розробка «Правил застосування зброї на блокпостах», яких тоді в Збройних Силах України не існувало. У Правилах він вміло поєднав вимоги міжнародного права та досвід операцій з врегулювання криз, тобто в тих непростих умовах вони надали легітимності діям підрозділів Збройних Сил України. Фахівці добре розуміють, про що йдеться і чому це було актуально саме тоді. Останній проект, до якого він залучався, – розробка рекомендацій щодо розв’язання проблеми квартирно-експлуатаційного, зокрема, житлового забезпечення.

Слід зазначити, що Глен Грант володіє природними якостями бачити стратегічну картину, креативністю та ініціативою. Він читає багато книжок з історії війн та воєнних конфліктів, аналітики і публіцистики, спілкується з різними людьми. Глена добре знають серед ветеранів АТО та у волонтерському середовищі (Pizza Glen у Veterano Pizza названо на його честь). Глен звертає увагу на важливі деталі, перед винесенням на розгляд його висновки ретельно проробляються та аргументуються. Наприклад, він помітив охолодження уваги британської преси до проблематики війни на сході України – це важливий аспект, який пов'язаний з тенденціями попиту суспільної думки однієї з провідних європейських держав на відповідну інформацію. Це знайшло відображення в статті, але іншими словами. Обґрунтований ним хвилеподібний характер війни нової генерації, залежність її результатів від швидкості ухвалення адекватних рішень, випередження, мобільності військ та втілення новітніх оборонних технологій також є аспектами статті.

Він не критикує огульно і безпідставно. Навпаки, його критика завжди цільова і конструктивна, будується на підставі уроків, які слід вивчити. Він пропонує доцільні стратегічні кроки чи кроки тактичного характеру, але зі стратегічним ефектом (як питання дизель-генераторів чи батарейок для ліхтарів). Ви не почуєте від Глена «все погано» чи «все пропало», він визнає, що українська армія стає кращою кожного дня, але загалом як організація вона не є серед найкращих у Європі. Він розкриває критичні оборонні недоліки, каже – подивиться в ті боки, де присутня критична уразливість і куди мало хто дивиться, пропонує доцільні зміни, щоб надати військам та штабам ключових стратегічних переваг – мобільності, випередження та високого операційного темпу.

Слід зазначити, що принципові положення публічної статті Глена були розроблені ним ще у 2014-му та доповідалися тодішньому керівництву Міністерства оборони. Тоді тушили пожежі і тим, хто був наділений правом і обов’язком ухвалення рішень, було не до цього. Потім вони передавалися до РНБО України – результат такий же. З низки аспектів цієї тематики він виступав на 5-му каналі у травні 2016 року, три тижні тому це інтерв’ю було показано знову… Пройшло чотири роки, в ході яких Україна «активно імплементує стандарти НАТО». Невже за цей період у нашій армії подолано радянський менталітет? Чи маємо гарантовані інструменти стримування і відбиття можливої агресії? Невже розв’язана проблема військового лідерства? Чи зупинене паперове цунамі, що займає більшу частину службового часу офіцера? Будьмо відверті: підняті Гленом проблеми мають місце і вони не роблять нашу армію якісною. Дещо симетричною щодо загроз – так, але на симетричній відповіді перемогти буде вкрай важко, Україні потрібний інший зміст командно-штабної культури і якісна військова сила, побудована на лідерстві, мобільності та вмотивованості. Але замість імплементації швидких змін система намагається зберегти себе. Саме тому трансформації вкрай повільні. Вони досить часто лаковані красивими словами та ходять по колу, обмежуються зміною вивісок і табличок, наповнені популізмом. Базисом цього є застаріла колишня радянська військова культура, в основі якої – контроль і покарання, ніяк не лідерство та мотивація. Це є проблемою, яка не працює на безпеку країни.  

Глен не воює і ніколи не воював проти Міноборони України, його мета діаметрально інша – допомогти нашій державі вистояти у вкрай важких умовах анексії частини її території та триваючого збройного конфлікту на сході. Хочу подякувати йому за це. Не треба тішити себе надією, що конфлікт іде на спад – немає воєнно-стратегічних індикаторів, які можуть підтвердити це. Згоден, що в ньому є ознаки стратегічної паузи, яка вимірюється дуже коротким історичним періодом. Але будь-яка стратегічна пауза має за мету посилення та перегрупування військ (сил) для їхньої підготовки до продовження війни. Саме тому слід прислухатися до поради британського експерта: «Україна зобов’язана не згаяти цей час». Ми прагнемо побудувати ліберально-демократичну країну на базі західних цінностей і західного способу захисту цих цінностей. Але, на жаль, думки людини, яка має знання і досвід у цій галузі, називає хоч і неприємні, але важливі в контексті виживання країни речі своїми іменами, сьогодні не сприйняті, навіть частково. Звичайно, буде завтра, яке розсудить усіх. Не хотілося б за підтвердження стратегічних висновків і рекомендацій британця платити високу ціну українцям...