Вам потрібен розумний народ? То створіть його

Багато нині нарікають на недалекоглядність українського народу, виродження, національне безпам’ятство. Можна зустріти порівняння українців навіть із стадом глупих овець, котре пастирями обирає собі вовків. Прикро вражає і докучає засуджування, зневажання, обзивання народу його елітою. Образа еліти на те, що її не чують і не слухають. Під українською елітою маю на увазі усіх тих людей, які чесно і немеркантильно працюють у різних сферах соціального життя України для її збереження і відновлення: політиків, економістів (таких в офіційній державній вертикалі одиниці), підприємців, громадських активістів, письменників, артистів, журналістів, духовенство та ін. Ця еліта сьогодні, на жаль, практично не впливає на державну політику, але ще зберегла залишки впливу на суспільство, свідомість людей.

Чи правомірно звинувачувати народ (будь-який, не лише український) у тому, що нині, як і віками раніше, він обирає собі у президенти-депутати-мери осіб морально нечистоплотних? Думаю, ні. У психологічному і духовному вимірах людина є винною у злі тоді, коли чинить його свідомо. Коли зважено міркує, маючи перед собою достовірну інформацію. Коли вміє міркувати. В інших випадках вона є несвідомою причиною поширення зла. Тим часом знаємо, що в усі епохи їхні інтелектуали завжди описували низький рівень розумового розвитку основних мас населення і дрібних князьків-бояр-олігархів. Так було і так є. Люди, які народжуються і зростають у злиднях (духовних, психологічних, культурних, матеріальних), апріорі не здатні до мислення — державотворчого, самостійного, критичного. Цьому їх треба вчити. Якщо ніхто не вчить, то чекати адекватного вибору — все одно, що примушувати недрисерованого бродячого собаку стрибнути крізь циркове кільце.

Психологічна наука достовірно довела, що основи характеру, світосприймання людини закладаються у момент зачаття, під час вагітності, у перші місяці і роки життя. Коли у семирічному віці дитина йде до школи — основні віхи її розвитку уже закладено. Якщо дитя зачате без любові, якщо під час вагітності мати переживала численні стреси, якщо у немовлячому віці (до одного року) було недостатньо люблячої уваги, а у віці 2-3-4-х і далі років дитя бачило сварки, пияцтво, перевтому батьків від роботи — закладаються усі передумови до різного ступеня психічних і світоглядних, духовних відхилень. Передумови переростають у реальність за неякісної шкільної освіти, труднощів у виборі професії тощо. Цьому є достатньо підтверджень психологічної науки. А тепер згадаймо небагато — останніх 200 років: що переживали ми, українці, та інші народи — війни, соціальні потрясіння, голод і голодомори, економічні і політичні кризи. Це сприяло психологічному здоров’ю населення? Ні. Нині є багато літератури, яка фахово описує масову шизоїдизацію населення, поширення депресивних, обсесивно-компульсивних та інших психозів (праці К.Г.Юнга, Е.Фромма, Ф. Рімана, І.Ялома, С.Кара-Мурзи та ін.). А ще є закони масової психології маніпуляції свідомістю — хто хоч трішки знайомий із соціальною психологією і працями Г.Ле Бона, той розуміє: неосвіченим і зболеним народом легко управляти. Згадаймо і українських світочів, які писали про це — починаючи від Івана Вишенського, Феофана Затворника, Григорія Сковороди і до Івана Франка та Дмитра Донцова, Джеймса Мейса і Ярослава Грицака.

Маніпуляція свідомістю мас має місце у всіх сучасних країнах, це, наприклад, добре ілюструє фільм «Brexit» (про референдум 2016 року у Великобританії щодо виходу з Євросоюзу): тонке маніпулювання масовою свідомістю англійського-британського-уельського-шотландського-ірландського народів, поширення міфів про інші держави. У фільмі проілюстровано, як ви можете дивитись звичайне «сімейне» ток-шоу і в цей же час у вашу психіку непомітно «вклепують» політичні меседжі... І люди масово сходять з розуму (у сенсі сприймання політико-економічної інформації) та голосують «потрібним» для певних сил чином. Розділяй і владарюй, шукай слабкі місця і розхитуй. З давніх давен державні керманичі користувалися перевіреними методами — пускати у народні маси поширювачів чуток-думок, підбурювачів настроїв   — задля підняття повстань, тиску на суперників тощо. Узагальнюючи, є два способи управління народом: перший — маніпуляція, другий — просвіта, розумна консолідація, координація, керування. Третього не дано.

Наша українська національна еліта добре навчилася керувати у малих групах людей, створювати локальні підпільні організації, воювати у партизанці за неймовірно важких умов повного оточення і зради. Навчилася виживати у концтаборах і тюрмах, в умовах інформаційної блокади і домовленої війни. Це — факт. Завдяки цьому ми, як народ, нація, ще є. Але у нас немає власної національної держави. Наша рідна еліта не навчилася керувати великими масами народу. Ми хочемо усюди йти з піднятим заборолом, чесно і відкрито. Думаємо, що суспільство нас чує, розуміє і готове підтримати. Але це не так, не ті тепер часи, не ті наші можливості. Виграє боротьбу у державі той, хто краще вміє комунікувати і керувати масами, натискати на тонкі нитки підсвідомих процесів. Той, хто знається на технологіях маніпуляції свідомістю і може розробити адекватні засоби протидії. Цього нашій еліті бракує. Внаслідок тотального нищення московітами українських пасіонаріїв, у нас був повністю знищений клас національних політиків та економістів, а в творчої інтелігенції через їх статус «ворогів народу» з’явився розрив, відсутність доброї комунікації з масами населення. І це тотальний мінус.

Ще один — відсутність сьогодні єдності, координації, взаємодопомоги. Велика недовіра одне до одного, нездатність прощати побутові суперечки заради спільної справи, мало психологічних знань, вмінь розрізняти глибинні корені поведінки людини і соціальних мас, вузький кругозір в межах, що діється в інших державах-націях. Тим часом тиск політичних, інформаційних процесів великий, відтак, за нерідко розпачливими, депресивними постами відомих громадських активістів видно, що нинішня еліта задихається.

Нам бракує власних інформаційних потоків — телебачення, радіомовлення, періодики. І це мінус еліти, а не всього загалу. В часи ОУН-УПА була дуже добре поставлена робота з населенням: у всіх криївках були друкувальні машинки і стоси паперу, день і ніч дівчата вистукували на них листівки, навіть періодику й просвітницькі брошури для селян і містян. Була добре налагоджена агентурна робота. Завдяки цьому так неймовірно довго боролися упівці в умовах тотальної блокади і відсутності матеріального забезпечення. Роками пізніше багато хто вечорами крутив ручки радіоприймачів у пошуках правдивої інформації з хвиль «Голосу Америки», радіо «Свобода». Яку хвилю тепер має шукати простий нарід? Сьогодні наші елітарії не мають інформаційної платформи для спілкування з людьми, для впливу на їх свідомість. Телерадіоканали, сайти, які є більш-менш незалежними, страждають від недофінансування і читаються (переглядаються) малою кількістю людей свідомих, соціально активних і критично мислячих, немає масовості у роботі з потенційним електоратом.

А наш новонароджений кінематограф? Наприклад, фільми «Добровольці Божої Чоти», «Кіборги», «Іловайськ», «Ціна правди» та ін. доступні для перегляду вузькому колу осіб — активним у обласних центрах України, а по районах, селах, їх побачити нереально — цим теж мала би займатися українська еліта, згадайте, як у радянські часи пропагандистська машина щонеділі у всіх сільських клубах «крутила» кіно... Це ще один мінус, але не провина, бо українська еліта скалічена історичною долею так само, як і всі ми, народ. В психоонкології відоме твердження: «ви є причиною виникнення проблеми, але ви не винні». Але ж на те вона й еліта, щоб швидко аналізувати, перегруповуватися і — боротися.

Дуже хочеться, щоб кожен з тих дорогих Україні людей, котрі багато зробили і роблять для порятунку і відродження державності, перш ніж огульно кидати звинувачення про «тупих овець», «73-75%», «деградований народ», хоча б двічі задумались.

Перше — народ ніколи не був однорідним. У нас є чудові вчителі, лікарі, воїни, невтомні волонтери і багато ще хто — їх мало, але вони є всюди. І щоразу, коли ви обливаєте брудом свій народ, то цієї ж хвилини б’єте когось по голові, у когось опускаються руки — «а й справді, заради чого я воюю/працюю сумлінно/витрачаю свої нерви, кошти і здоров’я...»? Щодо інших «тупих овець» — згадайте, що таке постгеноцидна свідомість, перш ніж ставити тавро. Як писав Дж. Мейс, «в умовах масового винищення українського народу такі споконвічні риси його етики, як привітність, ввічливість, чуйність, залишилися в минулому. Натомість запанували байдужість та жорстокість». Але від того, що ви будете народ називати бидлом, він ліпшим не стане. Від того, що буде відмежовано 75 від 25, зрілості нікому не додасться, як і бажання, вміння думати. Навпаки, розкол поглибиться, вступлять в дію невмолимі механізми психологічного захисту — схильність людини триматися своєї позиції всупереч усьому здоровому глузду, коли її жорстко критикують. Маючи низький рівень освіти і будучи психологічно закомплексованими, люди намагаються виправдати себе і своїх обранців будь-якими способами і не чують вас. Нам потрібні духовні, політичні, освітні лікарі, і сумно було б бачити лікаря, котрий хвору людину обзиває шизофреником чи безнадійним онкохворим, що сам винен у своїх недугах.

Друге — перед тим, як критикувати свій народ, створіть його. На початку 20 століття нас було близько 80 мільйонів, після голодоморів, воєн, Сибірів-Гулагів і постсовєтського нинішнього періоду не факт, що нині набереться 35 мільйонів. І загинули кращі з кращих. Згадайте слова італійського політика, письменника-історика Массімо д’Адзельйо: «Тепер, коли ми створили Італію, треба створити італійців». Італійці кажуть, що вони спершу почувають себе неаполітанцями, венеційцями, флорентійцями, п’ємонтцями, потім — європейцями і лише у третю чергу — італійцями. Південні італійці вважають, що Об’єднання Італії дозволило північним експропріювати їхні багатства, а північні італійці переконані, що краще було колись залежати від ригористичного Відня, аніж тепер від корумпованого Риму... Нічого не нагадує — Схід і Захід України? Італійці називають себе космополітами, реагують на запізнення потяга словами «це вам не Німеччина», а на проблеми в університеті — «це вам не Британія». Проте мета «успішна процвітаюча єдина Італійська Республіка» об’єднала всіх. Італія відсвяткувала більше 150 років своєї державності, Україна — ще не дотягла до 30-ти.

У США схожа ситуація — Північ-Південь, республіканці і демократи. Ми навіть тисячної частки не вивчили з досвіду, як і ким з конгломерату народів було сконструйовано американську націю. А варто згадати хоча б те, що у них жодного фільму немає, де б не фігурував національний прапор           — на вулиці починається дощ, героїня фільму знімає з будинку американський прапор, щоб не намок... З таких наче дрібниць конструюється нація. Наша еліта десь використовує досвід інших держав? У нас є щось крім кривавого аналізу-копирсання у ранах і нарікань? Ні. Натомість із телеекранів і радіоефіру ми чуємо, як українцям ставлять в приклад дисциплінованих і педантичних німців, працьовитих американців, акуратних шведів... А поширений міф «де два українці, там три гетьмани»? Він водночас є і міфом, і психоінформаційним вірусом, який розхитує наші сили. Згадується праця Таріка Алі «Зіткнення цивілізацій» про мусульманський світ — смертельну боротьбу кланів, родин, релігійних течій, олігархічних груп — порівняно з їхнім світом наше українське різноголосся видається дитячим лепетом. Усе пізнається в порівнянні. В українській історії, як і в історії інших народів, є достатньо прикладів шаленої консолідації сил, мужності і несхитності людей та — приклади зради. Проте акцент робиться лише на зраді. Чому? Інформаційна війна.

Українці, як і французи, іспанці, шведи й усі інші нації мають свої позитивні і негативні сторони. Важка історична доля спотворює національний характер. І про це треба людям говорити — без осуду, чітко і переконливо вказувати, що, звідки і як: наша постгеноцидна свідомість — що про неї відомо рядовому виборцю з когорти «73-75%»? Психологи-консультанти, психотерапевти знають — успішна терапія, зміна поведінки і характеру клієнта можлива лише тоді, коли забезпечені три речі, «кити» успішної психотерапії: емпатія (розумне співчуття), безумовне позитивне прийняття і щирість терапевта. На цих принципах і слід піднімати народ з ями розумової здеградованості і моральної дезорієнтації. Зрештою, ці вади далеко не так поширені і вкорінені серед простолюду, як це хотілось би нашим ворогам.

Нам нині бракує відповідальних і чесних соціальних психологів, здатних чітко проаналізувати свідомі і несвідомі чинники поведінки різних верств населення, спрогнозувати динаміку соціальних процесів, навчити наших елітаріїв бачити і діяти нешаблонно. Бо дуже сумно читати декого з відомих політичних та культурних діячів, що то все «Божа кара» на нас за гріхи. Наскільки треба думати стереотипно, щоби не бачити, що покоління йдуть за поколіннями, а картина та ж — моральна деградація народів, меркантильний спосіб життя і знущання зло-владців — невже ж кари нічому не вчать? Уже щонайменше 2-3 тисячі років?

Щоби змінити нашу ситуацію на краще, потрібно створювати освітні інформаційні платформи і пояснювати ази соціальної психології, керування масами. Водночас не треба ставити за мету змінити і навчити всіх. Достатньо у кожному прошарку населення — від двірника до державного службовця в апараті Президента, вивчити, викристалізувати, зібрати і зміцнити 3-5-10% свідомих критично мислячих чесних людей і маси підуть за ними. Конструктивні зміни будуть, Україна буде.