Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Гібридна війна вже на морі...

Про запропоновану Кремлем «передачу» кораблів і техніки та про те, що нашій державі як повітря потрібна власна військово-морська політика
15 січня, 19:55
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

11 січня президент РФ повідомив про готовність передати українській стороні військові кораблі, авіаційну техніку та бронетехніку, які були захоплені в Криму. «Щирість» Білокам’яної вразила: Москва не проти того, щоб представники Збройних сил України прибули до Криму для спільної роботи. Більше того, Кремль готовий допомогти здійснити транспортування українських кораблів до Одеси. Водночас було зазначено, що українська військова техніка —  «в жалюгідному стані», а також що «є значний боєзапас, але він... транспортуванню не підлягає, це небезпечно». І знов: «Ми готові запросити українських військових, щоб вони взяли участь в утилізації цих боєприпасів». Усе це викликало жваву дискусію в ЗМІ. Не обійшлося без політичних емоцій і експромтів.

Спробуємо розставити крапки над «і» цього «жесту доброї волі» північного сусіда. Захоплені Росією навесні 2014-го бойові кораблі й допоміжні судна ВМС України розташовані біля флотських причалів у Криму. На них затерто українські бортові номери й піднято Андріївські прапори. Бойовий корабель чи допоміжне судно постійно перебувають у морській воді, яка щодо корпусу, озброєння та обладнання є агресивним середовищем. Морська вода призводить до корозії металевого корпусу та конструкцій,  це потребує щорічного докування — жодного за минулі роки не було. Без цього кораблі можуть просто почати тонути біля причалу. Інший аспект. Якщо на бойовому кораблі хоча б раз на тиждень не проводити провертання озброєння і технічних засобів під електричною напругою, то дуже швидко падає опір ізоляції з ланцюговою реакцією, через це виходять із ладу електроніка, електромеханічні системи та механізми. Чотири роки холодного стану корабельного складу, який, як заявляє Кремль, «ніким не обслуговувався», на жаль, корелюються з озвученим «жалюгідним станом»...

Ще один аспект. Згадую прийом кораблів і суден, які відійшли Україні після розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР. Тоді на ряді кораблів, що передавалися нашим ВМС російськими моряками, частину механізмів було замінено на непрацездатні або просто знято. Ставилися внутрішні пробки на паливній і донно-забортній арматурі. Мали місце встромлені шпильки в корабельні кабельтраси. При подачі напруги через такі кабелі довгий ремонт кораблю гарантовано. Як свідчить досвід, «братерська дружба» спроможна ще й не на таке. Командувач ВМС ЗС України публічно помітив використання наших кораблів у Криму  як «донорів»...

Декілька слів про «небезпечний» український боєзапас. Насправді, в Криму залишилися запаси працездатних корабельних боєприпасів ВМС України, які ще можуть послужити. На базах і складах півострова також утримуються придатні боєкомплекти для бойових машин і стрілецької зброї, що були закладені для військ берегової оборони ВМС України. Далі — ще цікавіше. Є там також ракети, зокрема протикорабельні «Терміт-Р». Звісно, вони не нові. Але можливість уражати надводні кораблі на відстані до 80 км не втратили. Несуть у собі півтонни вибухівки, так званої морської суміші. Серйозна морська зброя. Є зенітні ракети з невичерпаними термінами експлуатації та протичовнові боєприпаси. Віддавати все це явно не в планах Кремля. Чомусь зараз у Москві вважають, що передача може стосуватися лише кораблів, авіації та бронетехніки без військової інфраструктури і запасів у Криму, тобто військових містечок, причального та паркового фронтів, полігонів бойової підготовки, баз і складів, озброєння, боєприпасів і військового майна. У 1993 — 1995 роках, коли ділили колишній радянський ЧФ, у Кремлі думали з точністю до навпаки...

Гіркий історичний досвід свідчить, що за раптовою «щирістю» північного сусіда, його «жестами доброї волі» ховається жорстка геополітична прагматика. Скоріше за все, цей піар-хід, розрахований на швидку емоційну політичну реакцію, матиме продовження. Кремль знову грає гібридними картами проти України, зараз у цій геополітичній грі — море й високі ставки. Найближча геополітична мета цих дій — пом’якшення західних санкцій, закріплення силової монополії в Чорноморському регіоні, де Україна — як кістка в горлі, та посилення впливу в східному Середземномор’ї. Навіть якщо уявити, що завтра прийде офіційна нота про готовність Росії до передачі кораблів і військової техніки, то російський гібридний підхід, орієнтований на символізм і процес, все одно буде визначальним. Символізм формуватиме «миротворче» обличчя Росії зі спрямуванням на пом’якшення  хворобливих для Кремля західних санкцій. Процес гратиме на виснаження й діаметрально відрізнятиметься від публічно проголошеної мети — за численними зарядженими Кремлем на нульову толерантність щодо пропозицій України робочими зустрічами із завидною послідовністю посилатиметься гібридний меседж на Захід: «Ви дивіться, ми зробили крок назустріч, ініціювали передачу озброєння й техніки, а українська сторона не має бажання конструктивної співпраці». Не слід виключати російські «закладки» у двосторонні документи на кшталт: «Після виводу визначеного в угоді озброєння та військової техніки з Криму в Україну сторони вважають питання претензій з боку України до Росії знятим».

Звісно, в Криму залишилися кораблі, які потенційно могли б ще послужити Україні, насамперед великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський», корвети «Тернопіль» і «Луцьк», ракетний корвет «Придніпров’я». Це також стосується винищувачів Міг-29, що були відновлені у 2011 — 2012 роках, та іншого озброєння. Але, якщо Україна погодиться на запропоновану «передачу», виникнення нового поля багаторічної хвилеподібної гібридної війни проти України може стати реальністю. У цьому контексті доцільно згадати досвід і уроки розподілу ЧФ колишнього СРСР — дежавю гарантовано. Перший етап — Кремль намагатиметься задати тон у цій грі, спочатку віддати застаріле й непрацездатне, з нульовим бойовим потенціалом, щоб вивільнити причали, капоніри та складські приміщення для власних потреб, водночас навантажити оборонний бюджет України непотрібними їй витратами. Після цього передбачуваним стає другий етап — затягування: тон переговорів з боку Москви змінюватиметься, пропозиції України — ігноруватимуться, знову ж, директорій — на Захід: «Росія прагне миру й примирення, для цього готова безкорисно допомогти, але Україна не хоче — для чого тоді її підтримують на Заході та накладають санкції на Росію?» Класичний московський підхід із підміною змісту формою та причини — приводом.

Флот і флотська тематика завжди була й залишається ключовим елементом південно-західної політики Москви. Слід визнати, що в засадах державної політики Росії в галузі військово-морської діяльності на період до 2030 року (крайню редакцію цього документа затверджено в липні минулого року) Чорному і Азовському морям, східному Середземномор’ю відводитеся вкрай важлива роль. Україна в цій політиці — на радарі. Ряд ключових положень цього документа активно реалізуються в рамках південно-західної політики Росії: здійснюється розвиток міжвидового угруповання військ (сил) в анексованому Криму, насамперед систем ударної та оборонної ракетної зброї далекої дії, підводних і надводних сил, авіації та амфібійної компоненти, нарощування підготовки й операційної діяльності сил Чорноморського флоту. Мета — забезпечити силове домінування Росії в Чорноморському регіоні, а також постійну військово-морську присутність у Середземному морі. Заслуговує на увагу прагнення РФ до 2030 року закріпитися на другому місці у світі по військово-морських спроможностях.

На жаль, офіційно затвердженої військово-морської політики в нашій державі немає. Немає політики — немає концепції розвитку Військово-Морських сил. Є системні напрацювання — «День» писав про розроблену 2015-го концепцію розвитку ВМС України, але... вона так і не була затверджена, чекає кращих часів. У реаліях працює зловісний ручний режим. Як наслідок, уразливість України на морі нікуди не зникає. Маємо вкрай незбалансовані ВМС із величезною береговою компонентною й близько півсотні кораблів і суден, серед яких виконувати актуальні бойові завдання в морі можуть лічені одиниці. Величезна кількість застарілих і непотрібних допоміжних суден із нульовим бойовим потенціалом роками стоїть біля причалів і вигрібає левову долю бюджету ВМС. Щось будується для захисту на морі, але далеке від актуальних бойових спроможностей. І вже півроку не можемо отримати від партнера подаровані кораблі...

Тобто нашій державі як повітря потрібна власна військово-морська політика. Принаймні п’ять визначень доцільно вважати базовими для неї.

Перше — реальні й потенційні воєнні загрози Україні, спрямовані проти  її територіального моря та приморської інфраструктури, суверенних прав на володіння акваторіями виключної морської економічної зони і континентальним шельфом.

Друге — засади військово-морської діяльності в мирний час і особливий період, пріоритети розвитку військово-морського потенціалу, бойових спроможностей України на морі на базі інтегрованих і високотехнологічних бойових систем.

Третє — завдання формування оперативних військово-морських спроможностей: у короткостроковій перспективі — асиметричних, спрямованих на стримування загроз із моря та гарантованого захисту морської інфраструктури держави й свободи мореплавства в літоральних водах; у середньостроковій перспективі — збалансованих, спрямованих на вирішення всього спектра завдань захисту національних інтересів і оборони держави на морі.

Четверте — основний стратегічний спосіб оборони України на морі в разі порушення її суверенітету й територіальної цілісності, раптового нападу або агресії з моря — швидкі, адекватні та взаємоузгоджені дії всіх складових Сектору безпеки й оборони України при провідній ролі активів Військово-Морських сил Збройних сил України,  зокрема на випередження, для примушення агресора зупинити конфлікт на ранній стадії його виникнення на вигідних для України умовах.

П’яте — місце і роль цивільної складової державного та недержавного сектору у військово-морській політиці, вимоги до неї, військово-технічна політика у військово-морській галузі на основі національного державно-приватного партнерства та кооперації з провідними західними виробниками морського озброєння.

Хотілося б на четвертому році війни побачити затверджені на державному рівні засади військово-морської політики України та концептуальні документи з розвитку національних ВМС. Без цього й надалі існуватиме ризик емоційних політичних експромтів на тему моря та національного флоту, з підігрівом чи без підігріву Росією, що не є нормальним в питаннях оборони й безпеки держави. «Україна вважатиме захоплені Росією в Криму об’єкти військової інфраструктури, кораблі, озброєння, військову техніку та боєприпаси невід’ємною частиною інших національних активів, незаконно вилучених під час російської окупації Криму. Україна активними політико-дипломатичними заходами в рамках діяльності міжнародних безпекових організацій та аргументованими юридичними діями в міжнародних судових інстанціях вимагатиме повернення нелегально анексованого Росією півострова до складу України, повної компенсації Росією завданих Україні збитків у зв’язку з окупацією нею Криму», — таке положення може бути елементом військово-морської політики держави щодо її озброєння та військової техніки в анексованому Криму. Звісно, можуть і повинні бути інші — всебічно обґрунтовані, конкретні й чіткі. Наприклад: «Україна всіляко підтримуватиме національні високотехнологічні інноваційні розробки щодо створення новітніх ефективних систем морського озброєння, розвиватиме військово-технічне співробітництво з провідними західними виробниками таких систем». Загалом, державна військово-морська політика — це не набір політичних гасел та емоційних висловлювань. Це всебічно обґрунтовані засади захисту морських інтересів країни на основі довгострокового передбачення зі сценарною інваріантністю й стратегічними кроками на випередження.

У будь-якій морській країні військово-морська політика виконує важливу роль імплементаційного коридору для державних службовців — цивільних і військових. Під її реалізацію державою планується і спрямовується відповідний оборонний бюджет, бо кожне слово в states naval policy має знайти вимір у конкретних військово-морських спроможностях, оперативних і бойових. Військові повинні знати й розуміти державну військово-морську політику, бо вони її реалізовують на практиці. Без неї важко вибудувати цілісні, системні й цілеспрямовані дії не лише в командуванні ВМС, а й на усіх причетних рівнях військового управління; військовий керівник буде або ставити завдання підлеглим, базуючись на власному розсуді, досвіді й світоглядних принципах (при цьому ймовірність дій на кшталт: «хтось — до лісу, а хтось — по дрова» є високою), або пасивно чекатиме керівних вказівок зверху. В обох варіантах наслідки негативні...

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати