«ГУЧНЕ» ПИТАННЯ
Як ви гадаєте, що могло спонукати стриманих англійців до таких експресивних методів боротьби, як пікетування? Проводячи паралелі з українськими реаліями, на думку спадає що завгодно: низькі зарплати, інфляція, політичні мотиви… Але ж ні. Насправді цю реакцію викликав усього лише шум, і у такий нетиповий для себе спосiб жителі Туманного Альбіону протестували проти будівництва п’ятого термінала в лондонському аеропорту Хітроу. Слід сказати, що аерошумова епопея у Великiй Британії стала вже притчею во язицiх. Жителі сусідніх з повітряним вокзалом районів, крім того, що писали гнівні листи на ім’я уряду, пропонуючи його представникам на власному досвіді відчути всю принадність проживання в околицях одного з найбільших аеропортів Європи, попросили навіть захисту в Європейського суду.
Проте на гучну тему можна пригадати чимало чудових історій — як реальних, так і вигаданих. Приміром, напівкомічну трагедію героя мультфільму «Історія одного злочину». «Чудовий» сусід, який всю ніч не лише грав «на кларнеті й трубі», а до того ж іще й примудрявся з жахливими звуками облаштовувати своє помешкання, навіть не здогадався, що з його вини постраждав двірник. Головний герой мультфільму, провівши не найкращу ніч у своєму житті, зірвав зло саме на ньому.
Словом, проблему, схоже, надуманою не назвеш. У соціологічних опитуваннях жителі великих міст у 80% випадків серед дратуючих чинників називають шум.
Не менш об’єктивні й дані ЮНЕСКО, згідно з якими нині, порівняно з 70-ми роками, середній показник гучності збільшився щонайменше на 12—15 дБ. А внутрiшнього шуму, тобто безпосередньо в житлових будинках (не без допомоги, звісно, чудес побутової техніки) — в 3—4 рази. Звідси, доходять висновку експерти, на 15—20% знижується продуктивність праці — нервовий працівник, який просто не виспався, навряд чи максимально використає свій професіоналізм, — і на 8—12 років скорочується тривалість життя. Щоправда, стосовно останнього висновку суперечки не вщухають й досі. Як розповідає завідувач лабораторії гігієни шуму житлових і громадських споруд Інституту гігієни та медичної екології АМНУ Володимир Акименко, науковці в усьому світі не можуть дійти консенсусу: чи впливає шум на захворюванiсть населення, і якщо так, то як саме. Питання перетворюється на майже гамлетівське. Один вчений табір вважає, що надмірна гучність може датися взнаки хіба що непрямо — впливає скоріше створюваний нею дискомфорт, а не безпосередньо самі звуки. Опозиція, серед якої є й вітчизняні медики, у свою чергу пред’являє роботи, де чітко простежується взаємозв’язок між збільшенням кількості шлунково-кишкових захворювань і шумовим забрудненням. Зростання кількості гіпертоників і сердечників, вважають вчені, може бути наслідком транспортного шуму. Принаймні дослідження свідчать, що чим він інтенсивніший, тим різкіше (не в кращий бік) змінюються показники ЕКГ. Ну й, звичайно, неспростовним доказом впливу шуму на організм людини експерти називають туговухість, яка у великих містах традиційного ходить у лідерах щодо охопленості населення. Крім усього зазначеного, проміжною стадією є також не найприємніші симптоми й синдроми, як, наприклад, головний біль, нудота, підвищена нервозність, безсоння й запаморочення. І хоча ми, кажуть психологи, не поводимося подібно до птахів, що кидають свої гнізда через шум, очевидно, що постійний дратуючий чинник позначається на нашій психіці. А саме — сприяє нав’язливим станам і неврозам.
Перед канікулами «гучне» питання обговорювалося у Верховній Раді. Депутати ухвалили в першому читанні законопроект, що посилює адміністративну відповідальність за порушення тиші в громадських місцях. Що останнім часом — і це не секрет — оспорює лідерство з транспортом у шумовому рейтингу. Щоправда, автори законопроекту Микола Павлюк (фракція НДП) і Олексій Козаченко (група «Народовладдя») не заперечували, що жорсткість законопроекту покликана, насамперед, урятувати курортників. А якщо точніше, то ту їхню частину, яка не отримує задоволення від цілодобового прослуховування хітів і коментарів ді-джеїв.
У столиці, за визначенням, гучнішої, ніж менші міста, проблема загострилася ще й через інтенсивне будівництво. Сьогодні, розповідає В. Акименко, в Києві аж ніяк не є сенсацією, коли до профільного відділу санепідслужби телефонує обурений житель центру й у подробицях описує насиченість звуків від екскаваторів, підйомних кранів і зварювальних апаратів десь так о другій ночі. Проте, відверто кажучи, боротьба жителів сусідніх із супермаркетами, дискотеками й будівництвами будинків нагадує битву з вітряками. Перша спроба — відверта розмова з керівництвом «гучних» закладів. Потім звертаються до міліції. Остання у вирішенні цього питання, як правило, виявляє цілковиту байдужість. І, слід сказати, з об’єктивних причин. По-перше, пропозиція комусь відшукати відділення, в якому б стояли шумовимірювальні апарати вартiстю 10—20 тис. доларiв, нагадує невдалий жарт. Адаптованими до польових умов шумовимірювачами можуть похвалитися хіба що працівники санепідслужби. Але їм, як відомо, відведена роль дослідників, а не карателів. Тому, не знаючи, чи перевищує звук гранично допустиму норму (наприклад, для жилих примiщень 30 дБ вночі й 40 дБ вдень), ніхто не має права покарати сторону, що шумить, адже комусь і кран, що тече, діє на нерви. Із цієї ж причини ніхто не вимагатиме штрафу з любителя їзди на авто «з оркестром»: «голосно» проти «нормально» — й розмова водія, який перевищив шумові нормативи, з правоохоронцем вичерпана. По- друге, звук — категорія, на жаль, мінлива. Якщо сьогодні житель будинку скаржиться «на шум, від якого божеволієш» і який, можливо, дійсно перевищує норму, то завтра людей з приладами зустрінуть цілком мирні звуки, які спричиняють працюючі люди й техніка.
Примітно, що в Києві з відповідним законодавством, як то кажуть, усе гаразд. У постанові Міськради від 1998 року чітко сказано, що ввімкнена на повну потужність радіоапаратура, гучні співи й крики недопустимі в місцях масового відпочинку ні вдень, ні вночі. Й що подібна діяльність у житлових будинках і гуртожитках повинна закінчуватися до 23-ї години, а починатися лише після 7-ї ранку. А крім того, будувати й ремонтувати в житлових, вбудованих і прибудованих до житлових будинках в ці години також забороняється. Так само як недозволеним є в’їзд на прилеглу до житлових будинків територію автотранспорту підприємств (крім аварійної спецтехніки) та приватних машин з 23-ї і до 6-ї години. Нещодавно вимоги ще посилили, а якщо точніше, то скоротили «гучний» час. У приватного транспорту відібрали дві години, й тепер, згідно з постановою, він може заїжджати в рідні пенати не пізніше 22-ї години й виїжджати не раніше за 7-му. А спів, крики і ввімкнена на повну потужність апаратура можуть бути законними хіба що до 22-ї години й після 8-ї. Міркували навіть над тим, розповідає В. Акименко, щоб впровадити в нас справді європейський стандарт тиші. У деяких країнах, наприклад, санкції на святкування дня народження або проведення вечірки в домашніх умовах дають виключно сусіди. Не заручившись їхнім «дозволяю», до тих, хто танцює й співає, має все право завітати поліція й стягнути штраф.
Щоб продовжити тему європейських шумових стандартів, слід сказати, що в найближчому майбутньому українські літаки мають усі шанси не потрапити в Європу, де, крім того, що до працюючої техніки висувається цілий список децибельних вимог, ще й прискіпливо визначають траєкторію польоту. Не потрапив у визначений коридор — значить, недозволено близько підійшов до дитячого садка або лікарні. Розумна машина це відразу визначить, і після повернення на базу пілота- порушника чекають фінансові санкції.
До речі, жителям околиць аеропортів та інших шумних точок на Заході також легше живеться. Там, наприклад, підрахували, що проживання людей на цих територіях приносить державі 13—15- мільярдні збитки. Кошторис було складено за звичайною вже згадуваною схемою: шуми позначаються на самопочутті людини, отже, падає її продуктивність праці, а звідси, у свою чергу, страждає ВВП. Тому, не чекаючи наслідків, держава бере на себе турботу про шумонезахищених — або місцева влада встановлює надійні засоби звукоізоляції, або здійснює адресні виплати.
У Країні Рад шум, а точніше тиша, також зараховувалася до стратегічно важливих питань. Кожне більш- менш велике місто обов’язково обзаводилося шумовою картою, на основі якої містобудівники і проектувальники приймали рішення. Нині, за словами В. Акименка, на це немає грошей. Подібні документи двадцятирічної давності з успіхом можна назвати макулатурою, оскільки вони відповідають іншому транспортному потоку. Через відсутнiсть карт експерти не беруться судити про місце української столиці в списку шумних міст, оскільки акустичний дискомфорт визначається розміром гучних районів і кількістю людей, які в них проживають.
Щоправда, останнім часом у Мінекології серйозно обдумують впровадження системи моніторингу, результати якого покликані стати Біблією для містобудівників. Наскільки реально втілити плани в життя — можна лише припускати. Втім, якщо згадати про те, що раніше децибельної таємниці не було, то, схоже, якісь шанси визначити винних і захистити людей від неврозів все ж таки є.
