ЄЕП: можуть виникнути конфлікти у переговорах з Євросоюзом

— Чому ви вважаєте, що реформування Конституції в Україні розпочате даремно?

— Із Заходу здається дивним, що така серйозна реформа починається незадовго до виборів. Адже підоснова політреформи очевидна — вирішити результат виборів на користь тієї чи іншої сторони. Хоч теоретично постановку питання про створення в Україні парламентсько-президентської республіки я вважаю правильною. Та поки що незрозуміло, яким чином буде реалізовано цю ідею. Сумніваюся, що більшість населення України усвідомлює серйозність проблеми зміни принципів державного устрою.

— Хто з українських політиків, на ваш погляд, виявився найуспішнішим?

— На мій погляд, Янукович: він став прем’єром, хоч особливими успіхами в економіці поки що не відзначився. Якщо прийняти як критерій те, що хоч би на вербальному рівні вдалося досягти прийняття положень програми політика, то успішним я назвала б Євгена Марчука. Не тільки тому, що він став міністром оборони, а у зв’язку з тим, що з травня минулого року зближення України з НАТО прийняло конкретні контури принаймні у публічній формі.

— Яка ваша думка стосовно інших персоналій української політики? Так, українські аналітики говорять про політичний прорив спікера Верховної Ради Володимира Литвина...

— На Заході Литвин майже незнаний. На мій погляд, хоч це виглядає парадоксально, у Верховній Раді він став менш помітним, ніж в Адміністрації Президента. Зовні він набагато більше спілкується з парламентаріями інших країн, але все-таки Рада не настільки серйозно впливає на політику як Адміністрація Президента. Складається враження, що переміщення Литвина свідчить швидше про обмеження його впливу.

Ющенка також можна назвати успішним із великими застереженнями. Хоч його визнано як лідера опозиції, поки що його імідж не набув досить чіткого профілю: він нібито між владою й опозицією.

— Кому з українських політиків протягом минулого року вдалося досягти покращення свого іміджу на Заході?

— За великим рахунком, нікому. Є декілька політиків, стосовно яких на Заході склався позитивний стереотип: у сфері безпеки солідну репутацію має Марчук. Янукович став відомим нещодавно, і, як кажуть, курчат восени рахують. Необхідно подивитися, що буде з українською економікою цієї осені: вже нині є деякі негативні тенденції — з тим самим зерном.

— Наскільки обґрунтований розподіл Європи на Стару та Нову? Яку роль у переформатуванні євроатлантичних відносин може відіграти тандем Польщі й України?

— Розподіл на Стару та Нову Європи умовно прийняти можна, хоч Польща чи Чехія завжди вважалися європейськими країнами, та й Україна також була європейською країною, хоч і дещо ізольованою від загальноєвропейського контексту.

Багато у чому погоджуюся з тим, що кажуть аналітики стосовно Польщі й України у зв’язку зі зростанням ролі цих держав у становленні Нової Європи. Головне, щоб не було запаморочення від успіхів. Безумовно, Польща й Україна сьогодні важливі у відносинах Європи зі США. Франція і Німеччина мають протиріччя зі США, але навряд чи побажають, щоб це тертя зберігалося тривалий час. Крім того, слід враховувати, що і Польща, й Україна слабкі економічно. Скажімо, участь Польщі й України в іракській кампанії оплачують з американського бюджету, і про це не варто забувати.

— Як позначиться на відносинах Києва з НАТО участь України в стабілізаційних військах в Іраку?

— Думаю, присутність України в Іраку позитивна з усіх поглядів. Особливо, якщо українська армія добре себе виявить і Україна ще раз доведе, як це вона вже зробила раніше в Боснії й Африці, свою здатність брати участь у складі багатонаціональних військ. Але для входження України до НАТО набагато важливіше виконання переліку зобов’язань, який існує як при прийомі до НАТО, так і при інтеграції до ЄС.

— Прес-секретар Єврокомісії заявив, що намір України брати участь у створенні Єдиного економічного простору може свідчити про нещирість євроініціатив Києва. Як ви вважаєте, ЄЕП справді становить загрозу європейській інтеграції України?

— Мені здається, ця структура загрожує перспективам інтеграції України до Об’єднаної Європи. Чи сумісні вимоги ЄЕП з вимогами СОТ? Не у всьому, і це ми вже бачили на прикладі ЄврАзЕС. Слід пам’ятати, що у програмі нового сусідства, розробленій ЄС, сказано, що виконання Україною вимог СОТ є першим етапом у створенні зони вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом. А якщо кордони України будуть відкриті на сході і півночі для безперешкодного ввезення товарів із країн СНД, можуть виникнути конфлікти у переговорах з ЄС. Незрозуміло, як можна сумістити перебування України у двох різних зонах вільної торгівлі.

— Може, необхідно підняти питання про створення великої зони вільної торгівлі, до якої б увійшли ЄС, Росія, Україна, Білорусь та Казахстан?.. Як відомо, Росія вельми успішно веде переговори про створення ЗВТ з Євросоюзом?

— Але що тоді залишиться від бажання України інтегруватися у Європейський Союз?..

— Хіба Євросоюз готовий нині прийняти Україну або хоч би надати їй асоційоване членство?

— Ні, не готовий. У ЄС думки щодо майбутнього України розходяться, причому вельми кардинально. Проте програма нового сусідства Євросоюзу дозволяє Україні наблизитися до ЄС. Я не згодна з політикою, яку Брюссель проводить щодо України, але вважаю, що Київ просто не має вибору, крім як дотримуватися рекомендацій ЄС. Насамперед — виконувати Договір про партнерство і співпрацю, хоч багато українських політиків вважають цей документ застарілим. Крім того, Україна повинна вступити до СОТ, щоб вимагати від ЄС створення зони вільної торгівлі.

— Брюссель не каже Києву ані «так», ані «ні» стосовно його членства в Євросоюзі, використовуючи завуальовані формулювання «можливо». Вам не здається, що політика ЄС підштовхує Україну віддати перевагу синиці в руках у вигляді ЄЕП (з оглядкою на те, що Україну внесено до геоекономічного простору Росії), а не ловлі «європейського журавля» у небі?

— Я погоджуюся з цією тезою. ЄС повинен сказати, що членство України можливе у разі виконання низки умов, але сьогодні Брюссель на це не піде. Цьому сприяє різнорідність Євросоюзу. Так, Італія виступає за тісні відносини з Україною, особливо італійський прем’єр Берлусконі, тоді як Німеччина має іншу думку. Хочу також звернути увагу на те, що ЄС відкрив перспективи членства балканським країнам. То чому аналогічний хід зі сторони ЄС не було зроблено щодо України? Може, Болгарія або Хорватія далі просунулися шляхом реформ, ніж Україна, але навряд чи Албанія досягла у реформах більшого, ніж Київ.

— На початку жовтня 2003 року відбудеться саміт Україна — ЄС. Чи можливі на цьому заході важливі зміни у відносинах Євросоюзу з Україною?

— Думаю, ні, але Києву не варто зациклюватися на досягненні асоційованого членства у ЄС: Австрія, скажімо, стала членом ЄС без асоційованого членства. Звичайно, вона знаходилася на іншому рівні розвитку, нині вона більше вносить до бюджету ЄС, ніж отримує. Проте такий варіант євроінтеграції Україні відкидати не варто. ЄС давитиме на Україну, щоб вона прийняла програму нового сусідства, про яку було заявлено в березні цього року (програма Єврокомісії «Ширша Європа» для країн- сусідів ЄС — «Контекст»). Київ не має шансів, якщо він не поставиться серйозно до вимог ЄС.