Як і про що домовлятися?
Геннадій РУДЕНКО, народний депутат України, фракція СДПУ(О), голова комітету з питань екології:
— Питання про новий законопроект наша фракція обговорюватиме тільки наступного тижня. А що ж до перспектив цього проекту, то тут я погоджуюся зі спікером: або найближчим часом це питання буде вирішене, або слід припинити будь-які розмови про реформу. Парадокс у тому, що всі розуміють, що реформа потрібна, але при цьому кожен має власний погляд на те, якою вона повинна бути. На мою думку, новий законопроект — це той шанс, який необхідно використати, поки що не пізно. Особисто я намагатимуся переконувати своїх колег у цьому.
Артем БІДЕНКО, Школа політичної аналітики:
— Проблема політреформи на новій сесії перетворилася з чітко поставленого завдання на питання особистого PR-а. Якщо раніше були спроби раціонально підійти до цієї проблеми, був чіткий поділ думок щодо окремих норм з боку опозиції та Президента, то сьогодні нова сесія істотно змінила акценти. Відкликання президентського законопроекту, який також можна розцінювати як піар-хід, супроводжується появою третього законопроекту Мороза, Симоненка і Медведчука. І хоч він позиціонується як компромісний, багато хто починає висловлюватися стосовно того, що у ньому необхідно змінити. І Володимир Литвин, кажучи про наявність 172 підписів депутатів, які підтримують напрям даного документа до Конституційного Суду, додає: якщо, мовляв, на цій сесії 226 голосів не набереться, то потрібно взагалі закрити тему політичної реформи. І таке побоювання небезпідставне. Тобто політична реформа перейшла ту межу, до якої її розцінювали як логічний крок. А сьогодні незрозуміло, хто за що виступає. Чітка лінія розділення зникла певною мірою завдяки співпраці Медведчука, Мороза і Симоненка. За питанням політреформи нині визначити, хто до якого табору належить, просто неможливо.
Компроміс, природно, знайдуть. Але десь посередині, тобто кардинальні рішення на кшталт виборів президента парламентом чи введення другої палати не приймуть. І в цьому випадку політреформа програє, багато хороших ідей зведуть просто до піар-акцій політиків. Буде пошук компромісу по відношенню не до реальної політреформи, а до змін, які практично всіх влаштовуватимуть. Сама ідея політреформи втратить своє первинне призначення. Хоч самі політики говоритимуть про неї як про реальне досягнення, й обиватель чітко не побачить, що це не політичні перетворення, а зміна певного трактування і норм Конституції, які не вплинуть ні на що у країні.
Швидше за все, у парламенті спостерігатиметься певне зближення між опозицією та більшістю. Від «Нашої України» можна чекати з цього приводу голосування у вільному режимі. Словом, політреформа не стане «лебединою піснею» нинішнього парламенту.
Вікторія ПОДГОРНА, Центр соціально-політичного проектування:
— Нинішня ситуація, що склалася навколо третього етапу політреформи, виглядає досить непривабливо для дуже багатьох політичних сил. І у зв’язку з цим вона є досить проблематичною і ризиковою як для самих ініціаторів, так і для інших учасників політичного процесу. Той варіант, яким пропонують усікти повноваження президента і довести систему до парламентської форми, навряд чи буде ефективним. Оскільки він не зачіпає ті питання, які насправді повинна вирішувати політична реформа. Тим більше, що там дуже багато лівизни, навіть більшовизму. Уявлення про парламентаризм, яке несуть у своїх програмах ліві, передусім комуністи, не має жодного стосунку до реального парламентаризму. За своєю глибокою суттю ради і парламентаризм західного зразка — це два протилежних полюси. Радянський парламентаризм базується на домінуванні однієї політичної сили або однієї коаліції протягом усього періоду історії, тоді як західний грунтується на багатопартійності та плюралізмі, чого ліві ніколи не приймали, а також на активній участі громадян у виборних процесах, фактичному контролі над політичними процесами.
Ніхто не заперечує необхідність політреформи в Україні. Для того, щоб знайти компроміс, потрібен реальний пакт. Відомий дослідник Філіп Шмідто зазначає, що для кожної перехідної країни це найскладніше питання, коли всі політичні сили дуже добре знають одна одну, розуміють, чого варта кожна з них і разом із тим знаходять сили погодитися з реаліями і не допустити гегемонії когось одного. Багато країн цей іспит на демократію не складають. Без компромісу не може бути демократії в Україні, може бути тільки відкат, авторитаризм або перехідні гібридні режими.
На сьогодні проблема політреформи стала питанням про демократію в Україні. Якщо нинішня коаліція нав’язуватиме власну стратегію, то вони стануть заручниками цієї системи, вона не працюватиме. Парламентські системи дуже рідко бувають ефективними — для цього потрібна колосальна політична традиція, сильно розвинена партійна система, розвинене громадянське суспільство. У пропонованому проекті відчувається рука Симоненка, і це виглядає вельми непривабливо не тільки для представників опозиції.
Сергій ТЕЛЕШУН, президент фонду «Співдружність», доктор політичних наук, професор:
— На сьогодні говорити про стратегічний розвиток України не випадає. Бо політичні гравці політреформу пов’язують із двома подіями, які, напевно, і визначатимуть політичне й економічне обличчя України на найближчі 10 років. Йдеться про президентські вибори, а також про парламентські 2006 року. Легітимність нового президента і легітимність парламенту, а отже, і їх повноваження реально визначатимуть розстановку не тільки сил, а й суб’єктів, які приймають рішення стосовно продовження політичної реформи, а також закінчення приватизації найбільш стратегічно важливих підприємств в Україні, до яких має інтерес міжнародна спільнота.
Ті чи інші компроміси грунтуються, передусім, на економічних інтересах. Економічні компроміси знаходяться у латентній формі. Необов’язково йти на політичний компроміс, щоб афішувати свою економічну зацікавленість. Це залишається у кулуарах або у закритих домовленостях між основними діючими гравцями. Це — перша складова.
Друга складова пов’язана з тактичними інтересами політичних гравців, особливо тих, які не мають жодних шансів зайняти головний пост країни. Вони намагаються зберегти свою політичну силу найбільш дієздатною до нових парламентських виборів. Зокрема, це СПУ, КПУ та кілька інших політичних сил, які зацікавлені у політичному компромісі, коли можна отримати від опонентів або партнерів гарантії подальшої співпраці. Складно йти на компроміс тим силам, які, зважаючи на нинішній рейтинговий стан, мають шанс визначати свою позицію щодо влади. У цьому випадку йдеться про «Нашу Україну». Хоч і там існують різні оцінки останніх пропозицій стосовно політреформи. Що стосується БЮТ, то вони, можливо, й готові були б піти на домовленість, але тут присутні ідеологічна, особова й економічна складові. Якщо ці питання вирішать, я не виключаю того, що Тимошенко може переглянути свої погляди на реформу.
Сумніваюся, що всі ці домовленості будуть реальними і довгостроковими. Кожен під однією і тією самою пропозицією бачить не тільки свої політико-економічні інтереси, але ще й намагається внести дещо іншу змістовну частину до цих пропозицій.
