Штурм істини

Світ шукає методи боротьби із дезінформацією на засиллям фейкових новин. Але проблема є набагато глибшою і складною, ніж здається медіаекспертам...

***

Захоплення Капітолію 6 січня продемонструвало, наскільки може бути небезпечною ситуація, коли мільйони громадян заперечують доведений та перевірений факт. У випадку із подіями в США це було визначення того, хто переміг на президентських виборах.

«Щоб процвітати, демократія потребує публічної сфери, в якій громадяни та їх представники енергійно сперечаються на основі спільних фактів. Відновлення такої публічної сфери зараз є центральним завданням відновлення ліберальної демократії. Назвіть це фактично «ударом у відповідь», — пише Тімоті Гартон Еш, автор книги «Свобода висловлювань: десять принципів для пов’язаного світу», в своїй статті для The Guardian, опублікованої 8 лютого.

Як переконаний експерт, основна ідея приходить до нас із самого початку демократії, 2500 років тому. Громадяни стародавніх Афінзбиралися на відкритому дискусійному місці, відомому як Пнікс, оригінал «громадського майданчику».

Будь-який громадянин міг піднятися на кам’яну платформу, щоб висловитися. Після того, як факти та аргументи були представлені та обговорені, проект рішення виносився на голосування. «Саме завдяки цьому процесу обговорення стародавні афіняни вирішили боротися із вторгненням персів на морі, в битві при Саламіні, і врятували першу в світі демократію!», — стверджує Гартон Еш.

Безперечно, стародавні Афіни ніколи не відповідали власному ідеалу рівної свободи слова для суспільного блага, навіть без ЗМІ сумнівної якості та соціальних мереж. Але більшість демократій за останні роки значно віддалилися від «афінського ідеалу», вважає експерт.

На його думку, для вирішення існуючої проблеми світу потрібна стратегія з двома треками.

На першому окремі демократії повинні вирішити конкретні проблеми власного національного інформаційного середовища.

На другому потрібні скоординовані дії критичної маси демократичних країн світу, починаючи з США та країн Європейського Союзу. В певних принципах та основних підходах щодо регулювання соціальних мереж та онлайн-платформ повинна бути певна узгодженість, впевнений Тімоті Гартон Еш.

* * *

Практичні поради — це добре. Але починати вирішення проблеми руйнівного впливу дезінформації на демократію треба, насправді з іншого — із визначення причини, витоків проблеми, з відповіді на питання, «чому люди охоче та масово вірять у фейкові, неправдиві повідомлення?

Для відповіді на це питання нам теж знадобиться екскурс в історію Давньої Греції і заглянемо в «сіру зону» філософії — в теорію софізму.

Софісти — це група давньогрецьких мислителів, які стояли на позиції релятивізму. (За словником, релятивізм — це суб’єктивно-ідеалістичне вчення, яке на підставі відносності людських знань заперечує можливість об’єктивного пізнання світу). Основою теорії було переконання про відсутність абсолютної істини і об’єктивних цінностей.

В сучасних наукових роботах цитують одного із найвідоміших давньогрецьких софістів Протагора, який сформулював сутність софістичного напрямку: «оскільки всі речі перебувають у постійній зміні й оскільки цієї миті річ уже не є тією, якою вона була в найближчому минулому і якою буде в найближчому майбутньому, і оскільки водночас безперервно змінюється й стан суб’єкта пізнання, то всі наші думки про речі істинні тільки згідно з суб’єктивним уявленням і мають значення тільки для того, хто їх такими визнає». Таким чином, ми не маємо достатньої підстави вважати одні думки істинними, інші — хибними: оскільки істинним є все, що видається таким даному суб’єктові й у даний час, то всі думки стають однаково істинними чи однаково хибними. Істина перетворюється на відносну категорією, оскільки залежить від багатьох мінливих факторів — від місця, часу, від особливостей кожної конкретної людини.

Софісти заробляли тим, що навчали людей переконливо захищати будь-яку точку зору, яка тільки могла знадобитися йому в справах — під час громадської дискусії, в суді... І тим самим руйнували підвалини класичної філософії.

Класична філософія ґрунтується на впевненості в тому, що існує об’єктивна істина — предмети та природні та суспільні явища, що існують поза свідомістю людини і незалежно від неї. Відповідно класична публічна дискусія має на меті знаходження істини, вироблення істинного та об’єктивного рішення.

Софістичний підхід був спрямований на просуванні власної точки зору і досягнення суб’єктивно правильного рішення.

Політичне та громадське життя в софістичної реальності представало в якості континуума суб’єктивних думок, лобісти які ведуть між собою боротьбу за мізкі громадян.

Факт в цієї системі координат перетворювався на точку зору, і теж саме відбувалося із фейком.

* * *

Знаючи весь цей давньогрецький філософський бекграунд нам легко і просто зрозуміти, що саме відбулося в Вашингтоні 6 січня 2021 року. «Програш Трампа на виборах» був сприйнятий частиною суспільства як точка зору демократів, яку вони просувають через лояльні до них ЗМІ, не більше, натомість протилежна думка здалася їм більш переконливою

Софістичний підхід до управління суспільною думкою ми можемо побачити не тільки в Сполучених Штатах і не тільки під час президентських виборах. Насправді, будь-яка більш-менш значима суспільно-політична проблема в демократичних суспільствах в наші часи все більше нагадує спір софістів, ніж пошуки істини, яка за визначенням може бути однією, однаковою для всіх. І ця філософська проблема, на жаль, не може бути вирішена лише більш досконалим регулюванням національного інформаційного простору чи узгодженими діями різних країн по  протидію дезінформаційним кампаніям в соціальних мережах, як пропонує автор статті в The Guardian.