Серйозна програма про серйозні газети
— Створюють цю програму троє людей: режисер Руслан Ткаченко, редактор Лариса Ткач і я, ведуча Наталія Розинська. На мою думку, наш огляд преси відрізняється від оглядів преси на інших каналах тим, що ми не просто гортаємо газетні сторінки, посміхаючись при цьому, а беремо кілька тем, актуальних на сьогоднішній день — політичних, соціальних, і відслідковуємо їх у різних друкованих ЗМІ. Не стільки переказуємо, скільки аналізуємо, додаючи якісь певні цитати, фрагменти статей.
— А які критерії інформування про ту чи іншу публікацію: ексклюзивність, відповідність якимсь пріоритетам державної політики (йдеться все-таки про державний канал) чи щось інше?
— Головний критерій — тема мусить бути цікавою якнайширшому колу глядачів. Тобто якихось особливих вказівок щодо змісту програми немає. Звичайно, у відборі публікацій є певний елемент суб’єктивізму. Але якщо, наприклад, йдеться про підвищення тарифів на комунальні послуги, то я вважаю, що ця тема цікавить усе населення Україні — окрім, можливо, 10% людей, які є забезпеченими. Усім було цікаво знати про обвал будинку в центрі Києва, тому що півстолиці живе в старих будинках. Тобто цікава тема — це наша тема. До речі, найбільш актуальні теми (наприклад, стрибок цін на продукти харчування) ми висвітлюємо протягом усього періоду їх актуальності, тому що кожного дня у пресі з’являються якісь нюанси. А наприкінці тижня, перед вихідними, намагаємося трошки «розвантажити» людей і беремо для програми якісь полегшені, лайфові матеріали — наприклад, про відомий скандал з двійниками Вєрки Сердючки. Аналіз публікацій складає приблизно 60% нашої програми. А 40% — це анонси цікавих матеріалів, які вийдуть завтра: дві—три теми ми обов’язково анонсуємо.
— Але більше ви все ж таки розповідаєте — пізно ввечері — про публікації, які вийшли ще рано-вранці...
— Відповідаючи на це запитання, слід пояснити, на які категорії глядачів ми орієнтуємося насамперед. Люди, які живуть у Києві, не завжди можуть зрозуміти таку проблему, як брак тієї чи іншої інформації. Покриття нашого каналу — 92% території України. Тобто нас бачать практично в кожному селі. І є села, де взагалі працює два—три канали: Перший Національний і, можливо, ще якийсь. Все. Якщо люди обмежені в доступі до ТБ, то що вже говорити про газети? Тобто є певна (і дуже велика) категорія людей, які просто не в змозі — з певних матеріальних чи інших причин — купувати щодня газети, тим більш столичні. Але вони хочуть знати, про що ці газети пишуть (до нас дуже часто телефонують із якихось віддалених регіонів, щоб уточнити якусь інформацію: влітку, наприклад, — про пільги при вступі до вищого навчального закладу). І ми, коли створювали цю програму, орієнтувалися, зокрема, на цю категорію людей. А друга категорія — це люди, які мешкають у Києві або в якихось великих містах і зайняті настільки, що просто фізично не встигають переглядати всі газети. Але вони також хочуть знати найважливіше з того, що там було написано.
— А якій періодиці надаєте перевагу ви особисто — «жовтуватій» пресі чи серйозній?
— Тільки серйозним газетам. І програма наша створювалася саме «під них». «Полегшеним» матеріалам, як я вже казала, приділяємо увагу тільки наприкінці тижня, у п’ятницю. Або підбираємо якусь цікавинку, пов’язану з основною темою, щоб закінчити нею випуск програми. Але основну увагу ми приділяємо тільки серйозним матеріалам. І про серйозність нашої програми свідчить і те, що вона входить до вечірнього інформаційного блоку і починається відразу після основного випуску новин.
— Якщо проаналізувати весь спектр українських друкованих видань мас-медіа, то наскільки повно вони відбивають картину української дійсності, як ви вважаєте?
— Ви самі знаєте відповідь на це питання. Кожна газета так чи інакше притримується певних політичних поглядів. Тому, звичайно, є і розходження (і завжди будуть). Але я, наприклад, була вражена, як у пресі обговорювався бій Кличко — Льюіс. Усі українські газети, незважаючи на те, якою мовою вони виходять, засновані вони в Україні чи в Росії, виявили чітко виражену патріотичну спрямованість у цьому питанні. Всі підтримали нашого Віталіка, всі. Мовляв, і нокауту не було; а наш, хоч і програв, але все одно переміг тощо. Не було жодної газети, яка б сказала якесь «криве» слово проти Віталіка. Тобто з певних питань (що не стосуються політики) наші ЗМІ вже можуть проявляти солідарність.
— Більша частина оглядів преси, які виходили на вітчизняних телеканалах, дуже швидко видихалися. Як ви вважаєте, чому? І який, на вашу думку, рецепт довговічності такої програми?
— Я більш ніж впевнена, що рейтинг нашої програми базується, насамперед, на трьох чинниках. Це — перший огляд преси на Першому Національному (з приходом нової команди, якщо ви помітили, весь канал змінюється на краще). Другий чинник — хороші тексти: дійсно є що послухати. І... гарна ведуча. Я не хочу себе хвалити, але як-не-як я — міс глядацьких симпатій Західної України, міс Львова (цей титул я отримала, коли ще жила у Львові), пані Києва і пані Україна (це звання я отримала наприкінці минулого року у Донецьку).
А щодо того, чому видихалися огляди преси на інших каналах... Кожна програма видихається, навіть найкраща. Як ми знаємо, термін життя програми, приблизно, три роки. Три роки вона може бути цікавою для глядача. Потім вона має змінити або «одяг», або концепцію, або взагалі якось змінитися. Тоді вона знову приверне увагу і може протриматися ще року півтора. Так що я сподіваюся, що в нас попереду ще є певний час...
— Який ще телепроект ви хотіли б вести у майбутньому? Можливо, п’ять хвилин — дещо замало...
— Ні, п’яти хвилин цілком достатньо, тому що 21.30 — це прекрасний час, краще не придумаєш. Але... Чомусь існує такий стабільний стереотип у суспільстві, що гарна жінка не може бути розумною. Багатьом я вже довела, що це не так, залишилося переконати інших. І тому моя велика мрія, що колись, можливо, я буду вести новини о 21-й годині. Тому що я, так би мовити, на це вчилася: працювала три роки на «Інтері» як інформаційний журналіст, а до того — на львівському ТБ.
— Мабуть, це мрія кожного журналіста-новинника?
— Так. Хоча й те, що я роблю зараз, мене цілком влаштовує. Можливо, це навіть більш творча робота, ніж новини. Але все ж таки я не полишаю надії, що колись зможу вести основний випуск новин.
