ГРИВНI ЦIНА НЕ ГРIШ

Двосерійний документальний серіал «Великі пригоди українських грошей» показав цього тижня телеканал «Інтер».

Грошовий літопис від гривни до гривні у викладі Марка Греся вийшов літописом століття, і не лише грошовим. Тому що читати історію країни не за підручниками, а за купюрами та монетами різних часів — захоплююче й пізнавальне заняття. Дещо ми ще пам’ятаємо самі — як безпосередні учасники «павловської» реформи і подальших пошуків свого грошового шляху через «простирадла» купонів та мільйонні купюри карбованців. Значно менше відомо нефахівцям про ходіння власне грошей і цінних паперів, що виконують функцію грошей, на наших територіях у першій половині минулого століття. Шкода, обсяг архівних матеріалів не такий великий, як хотілося б, — «Весілля в Малинівці», звичайно, яскрава ілюстрація до розповіді про «загальний еквівалент» періоду Громадянської війни, та надто вже затерта. А ось додуматися друкувати гроші на «сорочці» гральних карт могли, напевно, справді тільки в Одесі.

Загалом, різні засоби платежів «наслідили» в нашій історії. Одне їх об’єднує — майже містична прихильність користувачів. А гроші як символ держави і як інструмент політичних та геополітичних процесів використовувалися завжди, використовуються зараз і будуть використовуватися надалі. Приємним було нагадування про те, що наша національна валюта виявилася найміцнішою на пострадянській території, а тепер нам обіцяють, що вона стане ще й найкрасивішою. Шкода, не показали нові зразки. Але таємниця — так таємниця, повіримо поки на слово. Але судячи з того, як — за словами Марка Греся — покращають на нових купюрах українські історичні особи, можна передбачити, що нові гривневі банкноти повинні стати уособленням нового, гарного і ситого періоду в розвитку країни.

Що ж до стилістики двосерійного телепосібника з історії українських грошей — то так, вона дещо строката: у проекті забагато художньої «нарізки» та іншої відеосуєти. Але при всьому тому розказана таким чином історія засвоюється і запам’ятовується значно краще. І таки так, головний оповідач грошового літопису дуже нагадує Парфьонова і «Намедни». Та, по-перше, це все ж не гірша форма і не гірший зразок, а по-друге, Гресь, який іронізує різкіше й «історичніше», ніж його російський «прототип», при цьому не менш докладний і документальний.

Так що більше нам грошей — гарних і різних. І різних, але обов’язково гарних телепроектів.