«Театр, а не музей!»
Художній керівник «Золотих воріт» Стас Жирков будує плани на майбутнє
Нагадаємо, два роки тому Стас Жирков очолив столичний театр «Золоті ворота» і став наймолодшим директором державного театру в Україні. Йому дістався десяток мізерних ставок штатного розпису, кілька чоловік працівників і захаращене під стелю репетиційне приміщення на Лівому березі. Департамент культури м. Києва ухвалив рішення про об’єднання «Золотих воріт» з Театром пластичної драми (останній колектив вже декілька років поспіль не подавав ознак творчого життя). Так у «Золотих воріт» з’явився свій «підвал» в історичному центрі, на вул. Шовковичній, 7 А...
Потім були суди і «розборки» з невдоволеними пластдрамівцями, титанічні зусилля з налагодження ритмічної роботи театру, заповнення репертуарної афіші і пошук свого глядача. Сьогодні стильний чорно-жовтий шрифт «Золоті ворота» і слоган «Театр, а не музей!» впізнавані багатьма, а Стас Жирков продовжує мріяти про більше і будує плани на майбутнє...
«АТМОСФЕРА СПІВТВОРЧОСТІ НІКОЛИ НЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ»
— Стасе, ти сам задоволений результатом дворічних праць?
— Так вийшло, що ми «вибухнули» і працюємо набагато більше, ніж мали працювати. Випустили 13 прем’єр, зараз показуємо приблизно по 22 вистави на місяць, а на деякі, як, наприклад, «Королева краси» Мартіна МакДонаха в постановці Максима Голенка, квитки дістати дуже складно. Приємно, що до нас глядачі повертаються — переглянувши одну виставу, йдуть і на інші. Це, вважаю, найголовніше для будь-якого театру. Ми брали участь у багатьох фестивалях і успішно пройшли гастролі в Херсоні, Івано-Франківську, Львові, Харкові, Могильові. До активів можу віднести: нагородження «Золотих воріт» професійною премією «Київська Пектораль»; потрапляння до рейтингів різних престижних видань; відбулися дві успішні копродукції за п’єсами Павла Ар’є з Молодим театром («Сталкери») та Івано-Франківським обласним театром («Слава героям»).
Зі мною працюють чудові люди — наші актори Ірина Ткаченко, Віталіна Біблів, Олексій Нагрудний, Віталій Ажнов, Влад Писаренко, Дмитро Олійник і ті, хто прийшов пізніше. Менеджери Ксенія Ромашенко, Мар’яна Розстальна, Віктор Собіянський і студенти-режисери Національного університету культури курсу Андрія Білоуса, де я — другий педагог. Студенти працюють помічниками режисерів, адміністраторами і зразу репетирують свої студентські роботи. І в цьому теж є свій плюс, тому що атмосфера співтворчості ніколи не закінчується.
Хотів, щоб в репертуарі були вистави покоління режисерів, яке і я представляю. Тому у нас поставили: Тамара Трунова, Влада Білозоренко, Антон Романов, Дмитро Гусаков, Іван Уривський. Досі працює система творчих заявок — будь-який молодий режисер може прийти і зробити або показати готовий епізод майбутньої вистави. Якщо це цікаво — ми таких не відпускаємо. Але головне — ми продовжуємо впроваджувати європейський принцип: театр за державні гроші не має права ставити Рея Куні та іншу нісенітницю. Хочеш ставити комерційні розважальні вистави — організовуй приватну продюсерську компанію. А за відрахування платників податків треба порушували важливі соціальні питання. Комедія, звичайно, потрібна, але це мають бути її «високі» зразки.
— У тебе підписаний контракт на три роки — два вже позаду. Що далі?
— Коли я прийшов, то сказав, що не триматимуся за крісло директора в жодному випадку. На щастя, відкриті конкурси стали неодмінною умовою для всіх творчих працівників, а отже, і я в них братиму участь. Я кажу відкрито — особливо мене цікавлять театри з великими сценами. Наприклад, вже в серпні буде конкурс на заміщення посади директора Київського ТЮГу на Липках, і я сподіваюся виграти цю боротьбу. Зрозуміло, якщо вона буде чесною і за правилами, тобто вибирати будуть творчу програму. Я прямо про це заявляю. Є люди, які мене підтримують, які зі мною працюють, хто приходить на мої вистави, і впевнені, що ми готові рухатися далі. Театр «Золоті ворота» після фундаментального «перезавантаження» вийшов на рівень вислову. Я не стверджую, що всі наші вистави можуть легко вписатися, скажімо, в європейський контекст, або їм нікуди рости з художньої точки зору, але вони цілком конкурентні для України.
Мені важливо, щоб розвиток тривав — а для цього необхідний більший простір. Як дитині: вона росте, їй потрібні нові умови. Зрозуміло, розмір сцени не пов’язаний з якістю вистав, але дає великі можливості змінювати сучасний контекст, змінювати театральну аудиторію. За цей рік наш театр збагатився на творчі контакти. Є бажання запрошувати хороших режисерів з Молдови, Естонії, Грузії, Білорусі. Хочеться зробити театральний фестиваль, не схожий на решту українських форумів. Є багато ідей щодо соціальних театральних проектів.
«ПОПЕРЕДУ СЕЗОН З АКЦЕНТОМ НА УКРАЇНСЬКУ ДРАМАТУРГІЮ»
— А що в перспективі у «Золотих воріт»?
— Попереду сезон з акцентом на українську драматургію. Наприкінці вересня плануємо прем’єру молодого режисера з Івано-Франківського театру Ореста Пастуха за п’єсою угорського драматурга Д’єрдя Шпіро. Принципово важлива для нас копродукція з «Театром переселенця»: режисер Георг Жено працюватиме з драматургом Максимом Курочкіним, актори з двох театрів, чотири короткі п’єси, одна з яких буде написана безпосередньо в процесі репетицій. Потім, сподіваюся, Влада Білозеренко випустить «Кольори» Павла Ар’є, а Тамара Трунова приступить до однієї з п’єс Ганни Яблонської. Наприкінці року Павло Ар’є поставить написану ним же п’єсу, над якою він зараз працює. Про мої плани поки що розповідаю частково: восени секрет перестане бути секретом, а грати будуть Олеся Журковська, Віталіна Біблів, Олексій Нагрудний і Дмитро Рибалевський. Наступного року отримав пропозиції поставити за кордоном, після недавньої прем’єри «Сталкерів» у Магдебурзі досвід вже є.
