Піднесене і земне

Вперше містерію показали ще в жовтні у Великій лаврській дзвіниці, що було цілком природно як для проєкту, так і для вертепної сутності дійства саме під дзвіницею.

Різдвяну ж декаду показів команда у складі Богдана та Олени Поліщук, Руслана Кірша, Надії Купчинської, Любові Тітаренко, Олексія Фіщука та Лідії Карпенко за підтримки УКФ вирішила продемонструвати в Українському домі у головному круглому атріумі, який поступово починає зарекомендовувати себе як несподіваний, мультифукніональний і водночас універсальний перформативний майданчик актуального мистецтва — згадаймо бодай post-оперу «LE» формації Nova Opera в режисурі Влада Троїцького як інтерпретацію дослідження простору і звуків у тісному контакті зі словом Лесі Українки.

На диво, цей сучасний, навіть грандіозний простір абсолютно органічно зазвучав у камерному, на першій погляд, вертепному дійстві.

Як відомо, слово «вертеп» походить від старослов’янського «вертіти», тож поставивши у центр коло, що обертається, — режисер перформансу Богдан ПОЛІЩУК не тільки функціонально обіграв сучасний простір, а й дотепно вписався в нього, так би мовити, «освятив» далеко не святі стіни цієї будівлі й увиразнив містеріальне значення кола у вертепній традиції: від обертання зірок на жердині та руху по колу героїв у ляльковому вертепі-будиночку до космогонічної, філософської сутності руху Часу, Землі, Історії.

«Ми задіяли платформу, на якій обертаємо глядачів, — зазначає режисер. — Тут присутній ефект несподіванки. Ти немов стаєш учасником процесу й водночас відчуваєш присутність самого вертепника-творця-керманича, котрий вказує, в який момент потрібно показати ту чи іншу сценку. Таким чином, сама зала перетворюється на вертепний будиночок».

Крім цієї платформи, чудовою сценографічною знахідкою (сценограф Олена Поліщук) виявилися три панелі з театральним підсвічуванням, виконані в техніці витинанки з вертепними мізансценами: Дівою Марією з новонародженим Ісусом, волхвами і пастушками з баранцями. З них одразу зчитується відсилання до церковних вітражів. І в цих «витинанках», і в костюмах музикантів влучно було використано мальовничий рослинний орнамент, притаманний саме бароковій  стилістиці.

Уже досить багато було написано про дослідницьку місію проєкту, в якому артисти — професійні вокалісти і музиканти разом з експертами розшифровували ноти й тексти старожитньої пам’ятки, яка зберігається в музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, щоби максимально історично достовірно відтворити вертепне дійство і наблизити його до барокової традиції музичного виконання.

Безперечно, їм це вдалося. Виконавці: співаки Надія Купчинська, Руслан Кірш, Олексій Фіщук і клавесиністка Любов Тітаренко, котрі виконують ролі більш ніж 15 героїв вертепу — Цигана і Циганки, Парубка й Дівчини, Солдата-москаля, Смерті, Паламаря, Чорта, Шинкаря, Ляха, Запорожця та Ірода, — звучали по-бароковому витончено і вдумливо, їхній спів а капела чи під акомпанемент клавесину занурював, вочевидь, у ту саму традицію звучання, тембри, манеру звукової подачі, як це було прийнято в епоху створення цього вертепу.

Обертаючись колом під їхні немовби ангельські голоси, глядач одразу підпадає під магію старовинної традиції, випробовує на собі славнозвісний принцип симультанного представлення. Проте дивується при цьому, як же все це сприймається по-сучасному свіжо, зрозуміло, прозоро, і не лише завдяки другій — умовно побутовій частині.

Втім, є один нюанс: дбайливо виткана співом і манерою існування в першій, «високій» частині дійства атмосфера дещо руйнується у другій — побутовій. Тут виконавцям мінімально потрібно позбавитись легкого затиснення і додати трохи ігрового куражу, якщо ми говоримо не про реконструкцію як таку — тим паче, у давнину, звісно ж, грали студенти з різними акторськими здібностями, а маємо на увазі сучасну інтерпретацію, «оживлення» відомого матеріалу. Проте, гадаю, з кожним показом артисти позбавляться цієї суто музикантської боязкості саме в другій частині містерії.

«Вертеп. Необарокова містерія» — це атмосферне різдвяне дійство, в якому є все: серйозна духовна драма та філософські байки, смачний гумор та несподівані провокації. І все це — щирою українською мовою вісімнадцятого століття під звуки клавесина», — розповідають творці проєкту. Я б додала, що він вартий того, щоб його показували щороку і щоб його перегляд став неодмінним ритуалом сімейного дозвілля в Різдвяну пору. Тим паче, перформанс рекомендований для дітей від шести років, а дітям до десяти років у супроводі батьків — вхід вільний.

Оцифровані ж у межах проєкту тексти і ноти Сокиринського (Галаганівського) вертепу XVIII століття тепер можна знайти за посиланням: https://www.tmf-museum.com/sokirinskij- vertep, де на скані стародруку потрібно натиснути напис «Дивитися ноти».