Педагогічний фарс

У Національному театрі оперети молодий, талановитий режисер Тамара Трунова поставила британську п’єсу «Під небом синім» Девіда Елдріджа як оперу-фарс. Нагадаємо, нині підбиває підсумки театральний конкурс від Британської Ради в Україні Taking the Stage - вже показали свої роботи режисери у Києві, Харкові, Чернігові, Сєверодонецьку.

Прем’єра «Під небом синім» у Національній опереті стала п’ятою виставою цього конкурсу. Мабуть, саме ця постановка  стала найбільш очікуваною через таємницю, яким чином Тамарі Труновій вдасться помирити музичний та драматичний театри в одному опусі про особисте життя британських вчителів. У цій виставі продовжив життя жанр «нової опери», з яким сьогодні експериментує Влад Троїцький («Коріолан», Iyov, «Вавилон»), Ростислав Держипільський (Hamlet) – обидва режисери співпрацюють із композиторським тандемом Роман Григорів та Ілля Разумейко.

Тамара Трунова зібрала свою команду однодумців, без зусиль якої навряд чи вдалося переплавити драму в оперу-фарс. Композитор та піаніст оркестру оперети Богдан Решетилов створив музику, на тлі якої розгортаються ці кілька розрізнених епізодів любовних історій. Час від часу музика виходить на перший план і тоді герої зриваються на спів чи речитативи, реп чи хорову пісню – від цієї цілком оперної умовності градус абсурду у спектаклі тільки зростає. Разом із пречудовим квартетом акторів оперети – Євген Пруднік, Ксенія Прасолова, Дмитро Вівчарюк та Ася Середа-Голдун – на сцені двоє акторів театру «Золоті ворота» Ірина Ткаченко та Дмитро Олійник, чиї вокальні здібності київський глядач відкриває чи не вперше.

Глядачі, актори та оркестр у цьому спектаклі опиняються в одному просторі – на великій сцені театру, просто посеред розчахнутих навстіж куліс, за якими зазвичай ховають громіздкі декорації та технічне начиння. Це оголення сцени вже натякає і на відверту розмову на інтимні теми, і демаскування театру як місця, де все гра і все, навіть провокація, робиться в ім’я мистецтва.

За Елдріджем – живуть собі три пари вчителів, які з тріском провалюють тести на вміння будувати стосунки. Хтось боїться рутини сімейного життя, комусь не вистачає сміливості просто бути щасливим, а для когось кохання – це взагалі теоретична дисципліна, яка аж ніяк не готує до практики…

За Труновою – ці шестеро персонажів, можливо, і мають стосунок до системи освіти, але на першому плані, їхні не професійні, а людські якості. Ймовірно, у класі перед дошкою вони почуваються більш упевнено і поводяться більш вправно, але на скромній кушетці, котра бовваніє посередині ігрового майданчика, вони всі чомусь беззахисно смішні та вайлуваті. У виставі буденні стандартні ситуації доведені до граничної межі дивацтва. З пам’яті одразу виникають подібні за оптикою фільми Кіри Муратової, де життя також постає ніби у системі «кривих дзеркал» – і смішно, і страшно, і захопливо. Але Трунова, подібно до Муратової, вибудовує для сцени і глядача більш складні стосунки: це не просто демонстрація фріків та можлива зустріч із дивними і незбагненими самими собою, це ще і прийняття себе такими кумедними і жалюгідними, нещасними і трохи наївними.

Тамара Трунова вже вкотре у своїх спектаклях перевертає звичний світ догори дригом, щоби зрушити з мертвої точки стереотипність нашого сприйняття. У спектаклі «Під небом синім» з новою силою і з неабиякою режисерською вправністю знову й знову піддаються сумніву чи іронії прописні істини та завчені, як нам хотілося б у це вірити, «правильні відповіді». Хоча цього разу нам пропонують прощатися із власними ілюзіями раз і назавжди розв’язаних завдань під розкотистий сміх у супроводі оркестру. А сміх в усі часи був і досі лишається найкращою анестезією.  

Наступний показ вистави «Під небом синім» відбудеться 10 травня