Євроінтеграція: проблема комунікації
«Не важливо, що ви комунікуєте. Важливо, як сприймається те, що ви комунікуєте», — ці слова Стіва Джобса нагадав учасникам експертного круглого столу офіційний представник Рact в Україні Роланд Ковач. Проходило зібрання в Дипломатичній академії та присвячувалося обговоренню пропозицій Громадської експертної ради при українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС до проекту концепції державної цільової програми з питань європейської інтеграції на 2013—2015 рр. Проект документа, підготовлений експертною робочою групою, був представлений директором Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження» Дмитром Шульгою.
Як зазначив автор, в основі розробки — спроби дати відповіді на два запитання: на що держава має дати гроші та чому цим потрібно займатися?
На думку розробників, в Україні й досі не склалася стійка проєвропейська більшість. Вступ до ЄС підтримують, за даними Центру Разумкова, приблизно 45% громадян, але якщо поставити питання про вибір між ЄС і Митним союзом (або єдиним економічним простором), то результат для ЄС буде значно меншим. Гірше, що бракує усвідомленого, аргументованого, а не ситуативного розуміння європейського курсу. Дуже часто громадяни не можуть пояснити свій вибір, навести конкретні аргументи на користь або проти європейської інтеграції України й не можуть пояснити, які наслідки вона матиме для їхнього життя. Значна частина громадян обирають для себе одночасно ЄС та Митний союз Росії, Білорусі, Казахстану, не розуміючи несумісність такого подвійного рішення, адже, по суті, йдеться про альтернативу для нашої країни. Дехто очікує, що приєднання до ЄС означатиме прямі вливання до зарплат і пенсій, а громадянами з такими думками потенційно легко зманіпулювати. Щоб подолати наявний стан суперечливості та неоднозначності у суспільній думці, й потрібна державна діяльність, зокрема — у вигляді цільової програми. На думку експертів, головним посланням до суспільства цієї програми має бути вибір життя по-європейськи, тобто пояснення європейського інтеграційного курсу як шляху впровадження європейських стандартів у життя громадян в Україні — що є вигідним для всіх, незалежно від соціального статусу, мови чи регіону проживання. Разом з тим важливим елементом цього месиджу є те, що європейська інтеграція не є відмовою від співпраці чи контактів із Російською Федерацією. Автори проекту концепції впевнені, що, на відміну від попереднього, новий документ не повинен містити великої кількості заходів, краще звернути увагу на дієвість (а не придатність до звіту) кожного, а виконавців добирати на конкурсних засадах.
Проектом документа було запропоновано такі напрями:
сконцентрувати увагу засобів масової інформації не на повідомленнях про офіційні дипломатичні події, а на житті звичайних людей в країнах ЄС (на жаль, замало українців буває за кордоном, щоб бачити його на власні очі); показати персональні можливості та вигоди для кожної людини (студентів, освітян, підприємців, діячів культури, науковців...) від співпраці з ЄС; донести переваги від запровадження європейських стандартів для українського суспільства, зокрема стосовно прозорого врядування, захисту прав людини, умов ведення бізнесу, якості та безпечності харчових та промислових товарів, державної підтримки соціальної сфери та інфраструктури, охорони праці, навколишнього середовища; пояснити зовнішню політику України щодо Росії та країн СНД в умовах євроінтеграції — підтримку торговельно-економічної співпраці, але без інтеграції у створення наднаціональної структури; з’ясувати для нашої спільноти російський аргумент стосовно ціни на газ: пояснити сумнівність отримання стабільних довгострокових знижок та потребу підвищувати енергоефективність, а з другого боку — шукати варіанти підтримки вразливих категорій споживачів відповідно до кращих практик країн-членів ЄС; пояснити вигоди та втрати бізнесу в Україні, насамперед — від запровадження поглибленої зони вільної торгівлі з Євросоюзом.Дуже важливо, щоб нова програма не сприймалася як одностороння урядова акція; вона має спонукати до дискусії всередині суспільства, сприяти налагодженню зворотного зв’язку влади та громадськості, переконані автори документа.
Ось деякі з думок, що прозвучали під час дискусії. «Сама програма не матиме сенсу, якщо вона не спиратиметься на зміни в усіх сферах євроінтеграції України. Вона має спиратися на них та водночас — їх просувати» (Євген Бистрицький, МФ «Відродження»). «Жодна інформаційна кампанія не допоможе, якщо нема результатів євроінтеграції» (Валерій Чалий, Центр Разумкова). «Треба максимально включити досвід країн Східної Європи на Балкани (нині в Албанії виробництво на душу населення більше, ніж в Україні)» (Ірина Бекешкіна, Фонд «Демократичні ініціативи»). «Тема євроінтеграції для українських засобів масової інформації — переважно репортажна: від саміту до саміту. Дуже мало хто розуміється на змісті євроінтеграції та розповідає про нього» (Ірина Геращенко, народний депутат України). «Наше завдання — підняти рівень ентузіазму в суспільстві, уникаючи протистояння» (Всеволод Ченцов, Міністерство закордонних справ України).
Деякі з пропозицій до концепції експерти оцінили критично, а саме: необхідність суспільної дискусії щодо газового питання, а також твердження, що головною проблемою попередньої програми стала нестача фінансування — насправді, переконували учасники, причини зовсім в іншій площині. Причому як тоді, так і тепер.
Утім, усі диспутанти погодилися з головною ідеєю програми та визначеними пріоритетами, а також з нагальною потребою, щоб програму було ухвалено вже восени поточного року.
