«Канадці потребують більше «контенту» про Україну»

Українська діаспора в Канаді має вже 127-літню історію. Така велика інтегральна складова слугує посередником між двома могутніми народами: українським та канадським. За словами Романа ВАЩУКА, «Україна надає для Канади ініціативних енергійних людей, які розбудовують нашу країну». Про те, як сьогодні розвиваються партнерські відносини країн та які плани мають сторони щодо поліпшення комунікації, пан Роман спілкувався з учасницями ЛШЖ «Дня».

«ЦЕ НАГОДА СКОНСОЛІДУВАТИ ЗАХІДНИХ ПАРТНЕРІВ УКРАЇНИ НАВКОЛО ПИТАННЯ НЕВИЗНАННЯ ОКУПАЦІЇ КРИМУ»

Софія ПОСТОЛАТIЙ, Сумський державний університет:

—  Ганна Гопко у «Фейсбуці» прокоментувала Кримську декларацію так:»Це без сумніву історична Декларація. Важливим для України є консолідована позиція Заходу у відсічі збройній агресії РФ та відновлення територіальної цілісності та суверенітету України». А як ви оцінюєте цю Декларацію та яку додану вартість вона несе для України?

— Ця Декларація дуже своєчасна. Вона розвіює всякі сумніви, які могли існувати щодо позиції Сполучених Штатів. І вона дає нагоду також іншим країнам-партнерам ще раз підтвердити свою позицію невизнання, це вже зробили багато країн: Німеччина, Великобританія і так далі. Канада ще «спить», але теж згодом зголоситься невдовзі на цю тему. Отже, це нагода сконсолідувати західних партнерів України навколо питання невизнання окупації Криму. Цікаво навіть те, що це було зроблено і навіть свідомо прив’язано до відомої Welles Declaration 1940 року «Про невизнання окупації Балтійських країн». Тому Декларація набирає більшого міжнародного значення. Скажімо, так само Канада дотримувалась політики невизнання, отже, це знакова і дуже корисна подія.

«Канада — одна з тих небагатьох країн, де майже нікому не треба пояснювати, хто або що є українець. Саме через довголітню присутність українців. І в цьому переконуються різні делегації, вони кажуть: «Нам не потрібно пояснювати». Але українство в Канаді, перш за все, пов’язане з Канадою. І люди мають позитивне ставлення до українців та їхнього внеску, що не обов’язково переноситься на саму Україну. Згадуючи посольство України, то воно позитивно працює, щоб якраз підсилити цей місток сприймання. Є велика симпатія до України, але потрібно доповнити той образ сучасної України, що його мають канадці. Вони позитивно ставляться, але потребують більше «контенту» про Україну»

«...ПОТРІБНО ПОСТІЙНО ВСЕ СПОКІЙНО СПРИЙМАТИ, УЧИТИСЯ І ШУКАТИ НОВІ СПОСОБИ СПІЛКУВАННЯ»

Iрина ПIЦЬ, Кам’янець-Подільський національний університет імені Iвана Огієнка:

— Нещодавно після зустрічі у Білому домі з президентом Єврокомісії Юнкером Трамп написав у Twitter: «Так чудово рухатися на зустріч з Європейським Союзом. Це був великий день для вільної та чесної торгівлі». Як ви прокоментуєте, що Трамп спочатку оголосив, що Канада «спалила Білий дім» і США вела торгівельну війну? А зараз маємо досить несподіваний поворот, адже ЄС спочатку була ворогом, а тепер Трамп пропонує вільну торгівлю та погодження тарифів.

— У нашому дипломатичному житті потрібно постійно все спокійно сприймати, учитися і шукати нові способи спілкування. Скажімо, акаунт у «Твіттері» Трампа — це один із нових каналів, із якими собі треба вміти давати раду. Ми надіємося, що після тих домовленостей, які вже досягнуто між Євросоюзом і США, американське керівництво наважиться на подібні жести зі своїми близькими сусідами — Мексикою і Канадою. Ми були уже рік у стані переговорів щодо статусу наших землі і нафти, надіємося, що знайдемо якесь спільне рішення у тому, як завершити і ці розмови. Ми завжди це підкреслювали, і наш прем’єр-міністр і міністр закордонних справ погоджуються на взаємовигідні, раціональні, продумані кроки двосторонньої і багатосторонньої торгівлі. Це залишається нашою позицією.

«СІРІЙ ЗОНІ» НЕОБХІДНО БІЛЬШЕ ІНВЕСТИЦІЙ»

Яна ХРОМ’ЯК, Київський університет імені Бориса Грінченка: 

— Міністр міжнародного розвитку Канади Марі-Клод Бібо відвідала Донбас у рамках свого візиту в Україну, який тривав з 18 до 23 липня. Зокрема, вона побувала в Краматорську, Бахмуті (колишній Артемівськ), Курдюмівці. А також на контрольно-пропускному пункті «Майорське». Чи можете ви дати оцінку змісту візиту до так званої «сірої зони» вашої міністра? З якого боку була ініціатива? Адже навіть не кожен український політик був у зоні зіткнення.

— У нас тільки відважних вибирають міністрами. Це взагалі була ініціатива з нашої сторони, але її з великою готовністю підхопило командування Об’єднаних сил. Ми мали з ними дуже добру співпрацю. Щодо організації, то бувають різні партнери. Канада, здається, серед двосторонніх партнерів була третьою щодо гуманітарної допомоги в Україні. Можу сказати, що багато було зроблено і ми стараємось працювати в такому дусі. І тому для нас такий довгий шлях по Україні, 5 днів,  не був би цілісним без того, щоби побачити, як на практиці живе ця кризова зона і як використовуються наші та інші партнерські гроші для того, щоб якось там стабілізувати і втримувати ситуацію. Я з нею був під час всього перельоту гелікоптером з Харкова до Краматорська і поїздки загалом. Можу сказати, що контрольний пункт в Майорську є щораз краще організованим. Здається, у Мар’їнці його повністю перебудовують і він стає раціональнішим. Ми були там у неділю, тож там було менше руху, ніж зазвичай. Перш за все досягненням з українського боку ми вважаємо кращу організованість. Маємо міжнародний проект з Організацією міграції, яка сприяє інформатизації пунктів переходу. Також ми неформально розмовляли із людьми, які якраз виходили з автобусів і збиралися переходити за межу, то з українського боку перехід — 20 хвилин, а з іншого, казали нам, від 3-х до 8-ми годин стояння і чекання. Так ми бачимо, що українська влада і її партнери зробили більш комфортними і спростили умови для українців, які переходять на український бік.

«Я думаю, треба бути реалістами, так само як ми є реалістами у своїх країнах. Бо не кожен наш уряд на 100% виконує свою програму. Але вже тепер можу сказати, що відбулася реалізація вже більш ніж половини цих планів. Стратегічний оборонний бюлетень є, а також ухвалено Закон «Про нацбезпеку». Тут відкритим залишається питання бюджету парламентського нагляду, тому можна працювати над його вирішенням»

Села «сірої зони», принаймні те, що ми бачили, залишають досить таке невеселе враження. Тут мені здається, потрібна більша увага української влади. ООС вже думає над тим, як краще координуватися із населенням. Але, як ми довідалися, є певні обмеження у самому українському законодавстві, які не дозволяють Україні повністю обслуговувати ці регіони. Наприклад, у Бюджетному кодексі є обмеження на капіталовкладення у «сіру зону». З одного боку, ніби з розрахунку «а може, їх розбомблять», а з іншого боку — як їх тоді перевіряти, аби не було корупції. Але брак інвестицій для цієї громади ускладнює їхній такий уже підвішений стан. Треба уникати таких ситуацій. Люди кажуть: «От ви, міжнародники, нам допомагаєте, а де інвестиції нашої рідної української влади?». Тут потрібно, аби зусилля партнерів-міжнародників і української влади були кращими.

Микола СIРУК:

— Можете поділитися новими ініціативами міністерки?

— Так. Вона оголосила про дві такі більші ініціативи. Одна — це Фонд економічних ініціатив на 30 млн канадських доларів. Він націлений на неблагополучні зони України, а також на роль жінок у сільській місцевості та інших груп, які є недорепрезентовані економічно. А друга ініціатива — Фонд жіночого лідерства для жіночих організацій України, щоб вони могли підсилити свою діяльність. Взагалі міністерка оголосила, що ми продовжимо загальне фінансування наших програм в Україні, зокрема розвиткових і безпекових, не включаючи військового компоненту, майже на 50 млн канадських доларів.

«УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В КАНАДІ Є ІНТЕГРАЛЬНОЮ ЧАСТИНОЮ НАШОЇ ДЕРЖАВИ»

Я. Х.: — Андрій Шевченко, посол України у Канаді, у своєму інтерв’ю сказав, що українська діаспора змінює ставлення до українських реалій, зокрема висвітлює те, що українці дійсно поважають свою мову та культуру. А чи можете ви підтвердити чи навпаки спростувати його твердження? Бо я знаю, що є навіть конкурс «Міс Українська Канада».

— Я ніколи не заперечив би твердження посла України у Канаді. Він як журналіст, медійник прекрасно передає ці тенденції. У нас відбувається активна діяльність і співпереживання людей українського та далеко не українського походження щодо ситуації в Україні. Щойно в Оттаві пройшов великий фестиваль. Це один тепер із топ-3 фестивалів міста Оттави протягом року. Український фестиваль відбувся також у Торонто. Це один із коштовних публічних заходів взагалі у Канаді. Мені здається, що це не тільки якесь там збереження культури чи ностальгія, а активний обмін української спадщини зі всіма іншими нашими співгромадянами. Це пояснюється тим, що українська громада в Канаді має вже понад 125-літню історію та є інтегральною частиною нашої держави. Нещодавно був приклад фольклорного переосмислення історії: спільний виступ ансамблю «Шумка», що в Канаді є найбільш відомим українським танцювальним ансамблем, разом із ансамблями корінних народів Канади. Загалом йшлося про те, що  треба і українцям подумати про те, що вони не прийшли на порожні землі. Так, може, британці продавали їх як порожні землі, але це були землі нашого корінного населення. І тепер навіть у таких жанрах, як народні танці, стараються ту двозначну історію показати. Як із боку людей, які були приймаючими, хоч і недобровільно, так і тих, котрі приїхали, щоб все це представити по-художньому, переосмислити. Тобто це українські традиції, але у чітко північноамериканському середовищі, переварені, усвідомлені в наших умовах.

Я.Х.: — Чи можете підтвердити, що посольство України в Канаді є таким собі провідником і, зокрема, співорганізатором заходів?

— Так, воно є активним співучасником таких подій. Я думаю, той факт, що і сам посол, і його дружина є медійними людьми, означає те, що вони розуміють роль культури. Адже потрібно займатися не тільки формальною сторінкою дипломатії, але й нести посил в якнайширші кола канадського суспільства.

«Канада, здається, серед двосторонніх партнерів була третьою щодо гуманітарної допомоги в Україні. Можу сказати, що багато було зроблено і ми стараємось працювати в такому дусі. І тому для нас такий довгий шлях по Україні, 5 днів,  не був би цілісним без того, щоби побачити, як на практиці живе ця кризова зона і як використовуються наші та інші партнерські гроші для того, щоб якось там стабілізувати і втримувати ситуацію»

«ЛЬВІВ ЯК ОСЕРЕДОК КАНАДСЬКИХ ІНІЦІАТИВ»

Iрина ЛАДИКА, Львівський національний університет імені Iвана Франка:

— Цього року дні Канади відбулися у Львові. Чому обрали саме це місто?

— Ми цього року взяли економічний ухил щодо Дня Канади. В один час у Львові відбувалася Церемонія закопування капсули і започаткування великого інвестиційного проекту: ІТ-парку із провідним канадським інвестором. Тож ми вирішили, що долучимося до проектів, і крім того, ще відбувалася важлива культурна подія — Джаз-фест. Ми подумали, щоб замість того би самим придумувати атракції, треба себе вмонтувати у те, що вже відбувається і використати максимум з цього. Так що ми запросили три канадські джаз-гурти, які виступали на сцені. Ми також взяли участь у закладанні ІТ-парку, а це великий проект на 170 млн доларів США, найбільша платформа для міської бізнес-діяльності та України взагалі. Більшість інвестицій у ІТ-парк іде з канадської сторони. Розрахунок на те, що він буде збудований до кінця 2020 року. Вже восени мають початися практичні роботи. Крім того, ще відбулися спортивні події, як хокей, а також інші пізнавально-розважальні ігри. Тому постаралися все зробити на рівні. Нас підтримував канадсько-український бізнес. Тому ми вважаємо, що основний меседж ми просунули.

Владислава ШЕВЧЕНКО, Національний університет «Києво-Могилянська академія»: 

— Львівський джаз-фест, у якого неоднозначна репутація, цього разу прикрився «кленовим листом» (проходив у межах Днів Канади у Львові). Чи не вважаєте ви це дивним збігом обставин? Адже відомо, що цей фест фінансують російські олігархи.

— Фестиваль взагалі фінансується різними сторонами. Цього року і нами. Я вважаю, що культурній дипломатії все ж треба звертати увагу на ті цінності, що об’єднують. Фестиваль дає змогу показати одразу кілька аспектів, зокрема Америка і Канада були цього року представлені. В цьому, як на мене, є цінність його. І ми передбачуємо, що таку співпрацю можна продовжувати.

«ПОРІВНЯНО З ПОПЕРЕДНІМИ РОКАМИ ЗВТ ДАЄ УКРАЇНІ ПЕВНІ ПЕРЕВАГИ»

Христина САВЧУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

— 1 серпня минув рік з того часу, як запрацювала зона вільної торгівлі України з Канадою. Які переваги та недоліки ви можете виділити з функціонування цього режиму вільної торгівлі?

— Порівняно з попередніми роками, ЗВТ дає Україні певні переваги. За канадською статистикою, відбувається зростання у межах 27—30% українського експорту до Канади. Це дуже значне зростання. Наш експорт минулого року мав допінг у формі вугілля, металургії, що транспортувалася в Україну, хоча цього року вже менше, а цифри менш переконливі. Зате частка не вугільного та не ресурсного експорту зростає. З обох сторін бачимо, що розширюється номенклатура. Підприємці чують про можливості експорту, тому випробовують партію одного-другого товару. Ми запустили проект експорту українських товарів до Канади. Разом із українськими спеціалістами вибрали 5 секторів: меблі, взуття, текстиль, кондитерська промисловість і ІТ.

ІТ взагалі — невидимий сектор, що насправді переважає своїми розмірами експорту над усіма товарами докупи взятими. Він стосується категорії «Послуги», а навіть вона не охоплює повністю всіх фрілансерів, фірм, які діяльні на цьому ринку. Так що тут є великий потенціал розвитку.

«МИ СВІДОМО ШУКАЄМО ТІ ПІДРОЗДІЛИ ЧИ УСТАНОВИ, ЯКІ МАЮТЬ БАЖАННЯ ЗМІНЮВАТИСЯ.»

Ольга КРИСА, Львівський національний університет імені Iвана Франка:

— Цього року було підписано угоду про військову співпрацю між Україною та Канадою. Що передбачає ця угода для обох сторін?

— Вона передбачає як співпрацю в навчанні, так і військово-технічну. Навчання не тільки продовжуються, вони розширюються. Якщо на самих початках місії три роки тому вони були присутні тільки на Яворівському полігоні недалеко від Львова, то тепер канадські військові є на 12 локаціях України. Контингент той же — військовий, просто по-інакшому розподілений. Ми свідомо шукаємо ті підрозділи чи установи, які мають бажання змінюватися. Не просто дивитися на схему і відправляти людей навмання, а довідуватися, де є командири, які мають наснагу до перемін. Це включає, скажімо, Одеську військову академію, полігон «Десна», де зокрема відбувалися навчання. Ми дуже задоволені тим, що якраз цими днями, в Україні з’явився новий командувач закордонних військ чи військ, які є дислоковані поза Канадою, — генерал Рульов, він ознайомлюється з цією діяльністю. Військово-технічне співробітництво, крім Угоди, яку ви згадували, ще має рішення, що вийшло ще в грудні, котре дозволяє експортувати озброєння Україні. Розмови на цю тему між фірмами і установами ідуть. Я не хочу наврочити, але надіюся, що цього року будемо бачити перші результати.

«УКРАЇНА УЖЕ 127 РОКІВ НАДАЄ ДЛЯ КАНАДИ ІНІЦІАТИВНИХ ЕНЕРГІЙНИХ ЛЮДЕЙ, ЯКІ РОЗБУДОВУЮТЬ НАШУ КРАЇНУ»

Соломія НИКОЛАЄВИЧ, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки:

— Відомо, що Канада активно підтримує Україну в різних планах. Зокрема піднімалося питання про безвіз, про зону вільної торгівлі, а зараз досить актуальним є питання постачання зброї (снайперських гвинтівок) на підтримку військових у зоні бойових дій на сході України. А як щодо громадянського суспільства? Яким чином Канада може допомагати Україні в цьому плані? І чи є якась реальна підтримка в зворотному плані?

— Можна сказати, що Україна уже 127 років надає для Канади ініціативних енергійних людей, які розбудовують нашу країну. А щодо громадянського суспільства, то через наш Фонд місцевих ініціатив ми працюємо із переважно новоствореними громадськими організаціями. Існує багато інших програм, що працюють для підтримки «післямайданних» організацій громадянського суспільства, до прикладу, як Автомайдан або ж група антикорупційних діячів у Харкові. Отже, є ряд таких програм, а тепер ще й робиться наголос на підтримку жіночих організацій, як та програма, яка буде вже у деталях розглянута з Українською жіночою фундацією.

«МИ ЗАРАЗ БАЧИМО ПОЖВАВЛЕННЯ КУЛЬТУРНИХ ЗВ’ЯЗКІВ, ДОСИТЬ НЕТРАДИЦІЙНИХ»

Анастасія КОРОЛЬ, Донецький національний університет імені Василя Стуса:

— Канада була однією з перших країн, що визнала незалежність України, також саме ця країна підтримувала культурницькі проекти, зокрема зйомки фільмів на початках української незалежності. Яким чином відбувається культурна співпраця між Україною і Канадою нині?

— Я дуже радий, що ви порушили це питання. Маю до вас зустрічне: хто бажає бути рецензентками літературних творів? Маю для вас чотири книжки, які радо залишу після розмови. Ми зараз бачимо пожвавлення культурних зв’язків, досить нетрадиційних. Тобто які не мають обов’язкового зв’язку з діаспорою, а саме із сучасною культурою і тих сегментів канадського суспільства, з якими ми були менше знайомі. Ми започаткували переговори. Невдовзі буде ухвалено угода саме у сфері кіно і аудіовізуального співробітництва. Бо ви згадували про початок 90-х, то виявилося, що тодішня система кіностудій не була спроможною співпрацювати чи конкурувати із студіями закордоном, а це нове покоління українських кіновиробників, FilmUa чи то інших більш художньо настроєних студій. Тепер вони стають цікавими партнерами і для наших творчих кіношних людей. Так що є підстави, на яких ми виробляємо нову угоду в цій сфері. І раді будемо також вашим відгукам та ідеям, що ще ми могли б робити.

О. К.: — Який імідж має Україна серед громадян Канади? Чи знає канадське суспільство, що насправді відбувається в Україні?

— Почнемо з кінця: чи знає канадське суспільство про те, що справді відбувається в Україні? Я завжди кажу людям, які приїжджають в Україну, що часом важко зрозуміти, що відбувається в країні, бо й самим українцям важко зрозуміти, що саме тут відбувається. Тому це такий процес, де всі намагаються щось зрозуміти.  Канада — одна з тих небагатьох країн, де майже нікому не треба пояснювати, хто або що є українець. Саме через довголітню присутність українців. І в цьому переконуються різні делегації, вони кажуть: «Нам не потрібно пояснювати». Але українство в Канаді, перш за все, пов’язане з Канадою. І люди мають позитивне ставлення до українців та їхнього внеску, що не обов’язково переноситься на саму Україну. Згадуючи посольство України, то воно позитивно працює, щоб якраз підсилити цей місток сприймання. Є велика симпатія до України, але потрібно доповнити той образ сучасної України, що його мають канадці. Вони позитивно ставляться, але потребують більше «контенту» про Україну. Бо в силу історичних обставин еміграція із західних земель переважала, тим самим люди мають менш вироблене поняття про ту ж Гуцульщину чи Херсонщину. А над цим якраз посольство працює. Спрямовуємо діяльність на Донбас, «лінію», але так само ми, до прикладу, проводили виїзд Посольства в Одесу з медичною місією і присутністю канадських військових. Також ми організували поїздку послів Сімки на день до Чернігівщини. Тобто ми є посольством Канади для цілої України і так само посольство України працює не тільки для діаспори, а для цілої Канади.

«ПРОГРАМА АКТИВНИХ РІШЕНЬ У РАМКАХ ПАРТНЕРСТВА»

Я. Х.: — Зараз в Україні працює G7  Support Group. На сайті написано, що діяльність «не стосується оборони, окупованих Донбасу або Криму, але стосується реформ». То чи можна дізнатися більш детально про результати цієї групи?

— Вона сама по собі є прототипом. Це — результат ще Саміту G7 у Німеччині 2015 року. Кожного року та країна, яка очолює Саміт, пробує задати напрям діяльності та виробити свою структуру. 2018-го ці завдання взяла на себе Канада. До прикладу, групою створено рекомендації до Венеціанської комісії. Тож зараз відбувається оновлення судової системи, хоч і не без контроверсій. Ще є сегмент — дерегуляції з приватизації, бо мала приватизація знову запущена через прозорість продажу. Відбувається корпоративне управління «Нафтогазу України», створена незалежна Рада директорів управління і прийнято рішення про розділення магістральних газопроводів. Думаю, що децентралізація також ефективно діє. На місцях побачили вже, що у громадах послуги надаються по-новому і більше видно матеріальних ознак: нові тротуари, дороги, школи. Ще плануємо реформу виборчої системи. Побачимо, наскільки вдасться зробити. Зараз обрано голову Нацбанку, перезапущено регулятора. Відбувається впровадження реформи охорони здоров’я. Пенсійна реформа також працює, хоча й були перешкоди. Продовжується реформа поліції, яка здійснюється у рамках Закону «Про нацбезпеку».

Я.Х.: — Ви назвали прогнози на 2018 рік, а чи планується, що до кінця року всі аспекти буде втілено?

— Це якраз те, на що ми повинні звертати свою увагу. Я думаю, треба бути реалістами, так само як ми є реалістами у своїх країнах. Бо не кожен наш уряд на 100% виконує свою програму. Але вже тепер можу сказати, що відбулася реалізація вже більше половини цих планів. Стратегічний оборонний бюлетень є, а також прийнято Закон «Про нацбезпеку». Тут відкритим залишається питання бюджету парламентського нагляду, тому можна працювати над його вирішенням.

Літня школа журналістики відбувалася за підтримки Центру інформації і документації НАТО в Україні