ПИЛЯВСЬКИЙ ЩОДЕННИК

Гортаю позначені часом сторінки звичайного, у лінійку зошита, що став одкровенням, подібного до якого ще не знала новітня історія. Це — хроніка експропріації, пережита і записана фіолетовим чорнилом таким собі чоловіком на ім’я Тодос із села Пилява, де року 1648 Богдан Хмельницький дав переможний бій польській шляхті.

Тодос Негляд прийшов у цей грішний світ року 1885. Перший удар долі він пережив (тут і далі подаємо уривки із щоденника без жодного втручання у текст оригіналу. — Ред. ). «20/VIII — 1931 р. голова с/р Зверхановський заступник Антонюк Степан Гав. Мельничук Гриць Гратів Навмистюк Якіїв Степан. Кищак. Кучир Андрей Федорів. Дерій Олекса Андріянів. Подзігун Сергей Фомів. Кучир Юстим Олексів. Вилучили Вівса 2 копі, 15 снопів гречки, 2 копі пшениці 2 копі жита пшениці 8 пуд. житньої муки 8 пуд. пшеничної муки 8 пуд.».

Потім вони або такі, як вони, були в нього 4/1 — 1932 р., 7/IV — 1932 р., 17/IV — 1932 р., 20/IV — 1932 р, 19/V — 1932 р. Експропріювали: «...жита 9 пуд. пшениці 8 пуд. ячменю 10 пуд. гричаних круп 3 пуди... проса 4 пуди сала 45 фун. оброку 12 мішків в оброці були 29 пуд. вівса забрали з моїми мешками Прадива чесаного 2 пуда Прадива не чесаного 10 пудів...».

Взяли «...попирешню пилку, сокіру, дві долоті, два свердли, одно вила, шухлю, 2 рамічних контори...». Одначе найтяжчий удар лихої долі пережив селянин «20/IX 1933 р. голова с/ради Бондар Степан Осипів. Козлик Прохір Назарів. Баць Гриц Якимів. Кучир Андрей Федорів. Бабіч Степан Іванів. Кравец Давид. Мельничук Гриц Павлів. Сенчук Онопрій. Намистюк Петро Степанів. Антонюк Антін Тодосів. Чрноостровський Дим’ян теж участвував. Продали. Хату криту тернітом за 305 руб. хлівці повні із соломою за 125 руб. 20 стовпів с клуні. плаття 8 штук. Дошки 9 грубиною 8 на 8 діймів довжиною по 10 аршин. подушок 4 лампа 1 подвійних вікон 5 лавки з плечима 2 канапу 1 зеркало здорове 1 ослона 2 бревно довжиною 6 арш. ширина 12 на 8 діймів 15 дошок дубових по 4 аршини довжина 10 дюймів 6 ширина кадоб на 20 відер млинок 1... Ліжко нове 1 стіл новий 1 у стола ножки точан і дві лавки 2 ослони бревно забрав гр. с Пиляви Антонюк Гриць для Пилявської десятирічної школи Антонюк це Киндич подвійних 5 вікон і лампу забрав Намистюк Иван Степан, собі додому млинка побили в школі дітям по лінейки, школа була в Вігнанкірові хат і Казмірук учив майстерства дітей на мому млинку. Воза поломали возили з бутової ліс в колгосп?.. 29/IX – 1933 р. Попик Матвій Яковів Кучир Андрей Федорів Кучир Савва Олексів викидали сем’ю з хати...».

Хто ж він, Негляд Тодос Федорович, такий був, як статків нажив? Невже нещадною експлуатацією трудящих мас, як ото незабутній літературний персонаж на прізвисько Павук?

Учителька–пенсіонерка із Пиляви Ніна Василівна Грицак — племінниця тітки Тодоса Негляда. Так склалося, що вона з малих літ виховувалася у сім’ї Тодоса Федоровича і дбайливо зберігає його архіви. Ніна Василівна звертає увагу на унікальний документ. Читаємо: «Справка по канцеляріи Капитула Орденовъ 23 февраля 1916 г. Петроградъ, Гагаринская, 6. Въ спискахъ Капитула Орденовъ по Георгіевскимъ медалямъ 4 степени подъ № 458820 значится ВСЕМИЛОСТИВЪЙШЕ пожалованнымъ, въ 5 день Августа 1915 года, рядовой 132 пьхотного Бендерского полка Феодосый НЕГЛЯДЬ. Внесенъ въ списки Капитула со списка доставленного при отношеніи Военно-Походной Канцеляріи ЕГО ИМПЕРАТОРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА отъ 19 ноября 1915 года за № 4422. за Помощника Дьлопроизводителя Капитула Орденовъ Соколовъ». Далі — печатка, підпис Соколова.

Він у поході за Віру, Царя і Отечество ногу загубив, про що є документ — «ИНВАЛИДНЫЙ СПИСОКЪ Отставного рядового 132-го Бендерского полка Феодосія Федорова Неглядь, Составлен въ Комиссіи при Петроградскомъ Николаевскомъ Военномъ госпиталь 16-го февраля 1916 года». Тут-таки й історія хвороби, де старший лікар (підпис нерозбірливий) щодня записував, як повертався до життя Феодосій Негляд з Кам’янець-Подільської губернії Меджибізького повіту Пилявської волості.

Ніна Грицак згадує, «що дідусь Тодос розповідав»:

— Якось до пацієнтів шпиталю в Петрограді прибув сам цар Микола II. Зустріч із царем залишила в солдата спомини на все життя, що йому залишилося. Цар розпитував, звідки він, Негляд, про рідню, про те, як їй ведеться.

Георгіївський кавалер повернувся додому калікою, та заможною людиною. Відповідно до височайшого указу, одержав у Пиляві лісоматеріали, терніт — дороге на ті часи дахове покриття. Побудував хату, клуню. До речі, знятий з його хати терніт використали для покриття колгоспного млина. Он він, той млин, у сусідній з Пилявою Олексіївці, і терніт отой самий... Хату і клуню дідову продали, та з обійстя він нікуди не пішов. Поставив на городі курінь, де ще довго жив разом із своїми чотирма дітьми і хворою дружиною.

Записи Георгіївського кавалера — не для слабких на нерви. Сторінки зошита наче оголений електродріт під високою напругою. То «просто» реєстр експропрійованого, іноді ж спостереження, деякі подробиці, раптом — про якусь незбагненну, як на здоровий глузд, пожадливість активістів: «19/XI — 1938 р. Приставник Конгун член с/р Козлик Явдоким Вас. Баць Кирило Александрів. Бац Гриць Якимів Середа Михайло Гриців Синиця Василь А вилучили козу білої масті Середа Михайло сам виняв кілка до которого була вязана коза і повів... член с/ради Бабич Степан продав 6 кубометрів каміння с которих набрано 20 фур за 36 руб. в с.Деркач: Мустафу Василю, в продажі участвували гр. — Пилява Мельничук Захар Лукіянів Явдейчик камінь повиймали даже той що був підпорогом...».

Оту виручку за каміння в сумі 36 руб. оприбуткували чи привласнили? Історія мовчить. Тодос Негляд писав лише про те, що достеменно знав: «...в квітні Сторожу Василь Осипів. горав мій город і зрубав 2 акації і забрав собі до дому...». Вилучали останнє: «1930 р. Красноголовиць Дорох Александрів забрав з канапи червоного кожуха з Керієм Миколою Петров. сельрада була в Штопові хаті». Іноді когось з активістів брали сумніви й влаштовувалися дискусії: «1945 р. в октябрі м. Приставник с.Пилявки Шматлай Иван Максимів та голова с/ради Савчук Михайло Ро забрали корову рудої масті віком 4 роки на вигоні коло башти в конторі колгоспу обсуждали чи забрати чи віддати потому що м’яса ни било накладено бо не було трудоспособних душ. Потім Иосиф Гриів сказав забрати его тре було вислати і Вінічук Трохим Юхимів завів в Синяву на базу».

Експропріація відбувалася, звісно ж, «ім’ям революції»: «1946 р. на Пасху Баць Гриць Якимів Савчук Михайло Романів міліціонер Рехта забрали 5 бутилок вишняку приходили щоб я підписав 15 тисяч позики».

Так і відправився в інший світ, зробивши у своєму зошиті останній запис, що у «1960 році викопав дві акації скорінням которі росли на городі люди порахова що в Куліша».

Якось до Пиляви прибули археологи. У ході розкопок у центрі села знайшли жорна. Не найдавніших і навіть не давніх часів — майже сучасні. Виявилося, що то Тодос Негляд отак сховав жорна від партійно-комсомольських активістів.

— Він і плуг, і культиватор закопав. Пізніше викопали, — мовить Ніна Грицак.

Встановити б оті викопані знаряддя праці в музеї і записати на магнітофон спомин Ніни Грицак:

— Дід ставив мене на мур і наставляв, аби пильно дивилася в усі боки. Якщо, казав, побачиш, що хтось іде, то починай співати голосно. А він тим часом, поки я стояла і не співала, брав кукурудзу і молов на цих жорнах...

Мав одну ногу, та дві золоті руки. Стельмахував, шив чоботи на спеціальних колодках різних розмірів — замовників взуття не бракувало, звідусіль зверталися. І вів індивідуальне господарство, за що його було названо «індусом». А до колгоспу ні сам не пішов, ні дітей своїх не пустив...

Навіщо ж, питається в задачі, Тодос Негляд вів оцей щоденник? Невже сподівався, що колись усе зміниться і люди прочитають, як усе було насправді «під щасливою жовтневою зорею»? Тяжко сказати. Ніна Грицак зазначає, що «він був грамотною людиною, мав чотири класи освіти — таких тоді дуже мало було». Шукав правду, не втрачав надію, що поверне експропрійоване:

— Про те, що «вигнали сем’ю з хати», писав скарги у всі найвищі інстанції. куди тільки не звертався, та всі листи назад, у сільраду, відправляли для «вжиття відповідних заходів і вивчення питання на місці». Та дід Тодос вважав, що і вода камінь точить. Уже аж за Микити Хрущова добився свого. А як? Представник з району приїде, скаже у сільраді, що є таке рішення, і повернеться додому з почуттям виконаного обов’язку. А в отій хаті як жила, так і продовжувала жити сім’я партійно-комсомольського активіста. Кілька разів отак приїжджав отой представник, аж поки дід не настояв на своєму: хай виконає рішення, а тоді вже повертається у район. Якраз узимку те було. Дружина парткомактивіста — у сльози: куди ж, плаче, серед зими лютої з дітьми подітися?.. Дід погодився, щоб ота сім’я в його хаті весни дочекалася.

Натхнений успіхом, Тодос Негляд вирішив іще щось з експропрійованого повернути. Та марні були його епістолярні вправи. У родинному архіві — відповіді з різних інстанцій на «просьби» Георгіївського кавалера, інваліда Першої світової війни. Ось одна з них, підписана головою виконкому Старосинявської районної ради депутатів трудящих «Негляду Феодосію Федоровичу. На Вашу заяву надіслану на ім’я Президії Верховної Ради Української РСР про надання Вам дозволу зрубати акації для використання на паливо і лісоматеріал, виконком Старосинявської районної Ради депутатів трудящих повідомляє, що вказану заяву Вам задовольнити неможливо, так як вказані дерева, на які Ви претендуєте, ростуть на землі, яка вилучена з Вашого користування у 1939 році і зарахована до вільного присадибного фонду колгоспу. З цієї ділянки в 1957 році пл. 0,15 га. наділено колгоспом в користування лікарю Талашу, якою він зараз користується, а згадані дерева ростуть понад вулицею і служать защитою її зоною, тому претензії відносно цього з Вашої сторони є безпідставними».

Краєзнавець із Старої Синяви Іван Козельський ставить Пилявський щоденник в один ряд з «Моабітським зошитом» Муси Джаліля і щоденником Тані Савичевої з блокадного Ленінграда. «Така ж сила жахливої правди, та ж глибина пережитого», — вважає відомий краєзнавець. З дозволу власниці родинного архіву Ніни Грицак він передасть цей зошит в Асоціацію дослідників голодоморів в Україні.

Як же склалися долі дітей Тодоса Негляда?

— По-різному. Старшого сина вислали за невиконаний мінімум трудоднів до Сибіру, де він відбув вісім років каторжних робіт, після чого повернувся у сусідні з Пилявою Іванківці, побудувався, жив зі своєю сім’єю. Ще трьох відправили у роки Другої світової війни до Німеччини, а наймолодшу не взяли, бо і її кудись вислали за невиконаний мінімум трудоднів, — говорить Ніна Грицак.

Архів Тодоса Негляда з відомого у країні села Пилява дає вичерпну відповідь на найактуальніше питання сьогодення — чому ми так погано живемо. Бо у всі часи були і ще, мабуть, будуть люди, які самі працювати не вміють і не бажають уміти, а от експропріювати, вилучити — неперевершені майстри. У Пилявському щоденнику згадується: «...забрав точило собі додому», «...приїхали і забрали на підводу 1 копу 20 снопів ячменю і скинули під магазином, де лежав довго», «...акації забрав собі додому», «...приїхали і вилучили два вози бараболі і віз столових буряків самим їсти». Тоді вони прийшли до влади, аби «ім’ям революції», «заради торжества справедливості». Влада змінилася, та вони ще залишаються серед нас і йдуть «іншим шляхом»...