Будні геніїв із країни Вернадського

16-річна Христина Ганзюк із Хмельниччини нещодавно повернулася зі США, де брала участь у Міжнародному конкурсі наукових і мистецьких робіт учнів Genius. Додому дівчина привезла не лише нові враження від поїздки, а й бронзову медаль та мрії про практичне втілення проекту. На конкурсі десятикласниця презентувала свої дослідження сапоніту — мінералу, який, згідно з результатами наукової роботи, можна використовувати як хороший очищувач води, для самоочищування від нафтопродуктів, як дешеве добриво. Крім того, сапоніт підвищує октанове число бензину — очищує 92-й бензин до 96 — 98-го.

Тобто проект однієї школярки, по суті, пропонує рішення одразу кількох актуальних для України проблем. А уявімо, скільки ідей молодих науковців, талановитої молоді та школярів досі є невідомими чи нецікавими державі і скільки питань вони б могли потенційно вирішити, покращити! І якщо сьогодні державі не потрібні генії, то країна їх гостро потребує.

«У США вже зацікавилися моїм проектом, адже небагато хто знав, що це взагалі таке. Також запитали, чи має моя робота практичне значення, чи можна впровадити її результати у виробництво. Звичайно, можна, але потрібно чимало коштів», — розповідає «Дню» Христина. Проект старшокласниці цікавий ще й тим, що в його втіленні має бути зацікавлена насамперед саме Україна, ба більше — рідна дівчині Хмельниччина. «Сапоніти — це мінерали, поклади яких містяться на теренах Хмельницької області. Загалом такі родовища є тільки в Україні, США, Англії та Чехії. Ми виготовили пасту для чищення забруднених поверхонь від солідолу, мастила, іржі, а також скраби для тіла та мило. Запаси цих сапонітів — 60 млн тонн. Можна виконувати ще багато актуальних завдань із їхньою допомогою. Гадаю, що з часом люди зацікавляться цими дослідженнями», — пояснює старшокласниця. Проте, підкреслює дівчина, для втілення її розробок у життя «потрібні інвестори й значні кошти». А з цим у вітчизняної науки завжди були проблеми.

Утім, молоде покоління науковців і здібна до науки молодь віддає перевагу не просто корисним проектам, а й потенційно привабливим для інвесторів. Із бронзовою медаллю з цього ж конкурсу повернулися ще дві українські старшокласниці з Дніпропетровська — Анастасія Руда й Марія Леонова. Їхній проект називається «Ефект попкорну — отримання високодисперсних порошків із допомогою мікрохвильової обробки». Дівчата розробили просту технологію, завдяки якій можна діставати високодисперсні порошки. «Ці порошки можна використовувати в різних сферах. Ми це робили на прикладі суперконденсаторів. Що більша площа поверхні порошку, то більша ємність суперконденсатора і то він потужніший», — пояснює «Дню» Анастасія Руда. За її словами, на конкурс дівчата їхали вже з конкретними пропозиціями — де і як можна використати їхню розробку. «Як варіант ми пропонували використовувати її у трамваях, щоб не було контактної мережі і трамвай їздив на акумуляторах і суперконденсаторах. А взагалі це можна використовувати в будь-яких побутових приладах», — пояснюють старшокласниці. Про успішне втілення проекту в життя дівчата говорять упевнено. Сподіваються, що це станеться вже найближчим часом. «Патент є. Уже надходили пропозиції від заводів, адже в промисловості таку технологію дуже легко впровадити. Гадаю, це реально, і вже найближчим часом нашу технологію використовуватимуть у промисловості», — запевняє Анастасія. У планах дівчат — вступити до університету і продовжити наукову роботу. «Можливо, ми вдосконалюватимемо цей проект, можливо, працюватимемо над іншим», — розповідає Анастасія Руда. За її словами, дівчата мають намір і навчатися, а згодом — і попрацювати за кордоном.

Загалом же останнім часом дедалі більше українських молодих науковців, студентів і школярів здобувають різні нагороди й відзнаки на міжнародних конкурсах. Їхні проекти вирізняються практичністю та можливістю реалізувати їх тут і тепер, без залучення астрономічних інвестицій.

«В основному наука занепадає, але є декілька таких місць в Україні, де працюють саме над такими розробками з дітьми. Це школи й ліцеї на базі університетів. Найвідоміші — у Дніпропетровську, Запоріжжі, Києві, Львові, Хмельницькому», — пояснює «Дню» Олександр Оленєв, співробітник Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді, у минулому — теж учасник міжнародних наукових конкурсів молодих дослідників. Саме НЕНЦ організовує конкурс для школярів «Intel Еко-Україна», за результатами якого учні мають можливість брати участь у міжнародних наукових конкурсах. За словами Олександра, «такі конкурси — це не те саме, що МАН, бо тут цінують практичну важливість розробки, те, як її можна застосувати в житті». Його слова підтверджує і випадок із Христиною Ганзюк. «Ми вирішили спробувати власні сили на конкурсі «Intel Еко-Україна», який уже дав мені такий поштовх їхати до США. Щодо Малої академії наук, роботу ми подали, але навіть на міському рівні жодних результатів не було», — пояснила дівчина.

Днями молода дослідниця Наталя Стрямець стала однією з десяти переможців конкурсу на стипендію ЮНЕСКО «Людина і біосфера». Роботу, яку Наталя надіслала на конкурс, — «Стале лісокористування на території біосферних заповідників, проблеми та нові можливості» — вона розробила спеціально для біосферного резервату «Розточчя», в якому нині працює.

«Я працюю в заповіднику «Розточчя» на посаді молодшого наукового співробітника. Це перший біосферний резерват України другого покоління. Резервати покликані не тільки охороняти природу, а й бути еталонами сталого розвитку. Цей проект має за мету дослідити, як ведуть лісове господарство, тому що до складу нашого резервату належать території восьми лісогосподарських підприємств», — розповідає Наталя Стрямець газеті «День». За її словами, українським науковцям просто необхідно подавати роботи на конкурси і гранти, бо це чи не єдина можливість втілити свої проекти в життя. Утім, наголошує вона, потрібно пробувати реалізовувати власні розробки тут, в Україні.

«Звичайно, за кордоном наукову роботу краще фінансують, але маю намір зостатися в Україні. Я два роки навчалася в Швеції, після чого мені запропонували залишатися там працювати. Але поки що я тут і сподіваюся, що в нас колись розв’яжуть проблему з фінансуванням. Сьогодні дуже багато людей виїжджає за кордон, але мій аргумент лишитися — це бажання змінити щось в Україні, бажання працювати там, де народилася, і надія на краще», — підсумовує науковець.