МЕНЮ

Життя на... сміттєвому звалищі

Напередодні карантину в театральній майстерні «Сузір’я» представили прем’єру вистави «Бельведер»

Однойменну п’єсу сучасного драматурга Анатолія Дяченка поставило талановите творче подружжя — Олексій Скляренко і Катерина Степанкова, яка виступає і як актриса, виконавши роль Ся; сценографія та костюми Ірини Горшкової, художник по світлу і звукорежисер — Олександр Кришталь. Твір, який був написаний майже три десятиліття тому, виявився настільки пророчим, що його варто визнати надактувльним.

Дія відбувається на... сміттєвому звалищі, де живуть симпатичні «бомжихи»: романтична Та (Лариса Руснак) і реалістка Ся (Катерина Степанкова). «Апартаментне гніздечко» — старе авто без коліс і телефонну будку, пристосовану як душ, Та піднесено називає «бельведером» (у перекладі з італійської означає «прекрасний вид»), і це як сміх крізь сльози, бо на сморід довкола не звертає уваги і марить про... море. Дві жінки з різних причин опинилися на краю життя, між собою вони то сваряться, то миряться, але одного разу на їхній території з’являється чоловік (Той Самий — Ахтем Сеїтаблаєв), який падає, наче підкошений. І що робити з трупом, як сховати, аби не сісти за ґрати за вбивство? Доки дами сперечаються, над звалищем почали літати гелікоптери, а придивившись уважніше до чоловіка, жінки з острахом упізнають у непростому «трупі» високоповажну особу — президента... Детективна пружина сюжету починає швидко розкручуватись, по-іншому розкриваються характери, їхній біль, світогляди, мрії... Інтрига тримає глядачів до останньої миті в напрузі, бо на сцені працює зіркове тріо майстрів: Руснак — Степанкова — Сеїтаблаєв. Коли закінчиться коронавірусна епідемія і карантин, знову почнуть працювати театри, дуже рекомендую подивитися «Бельведер»: це вистава, яка не залишить глядачів байдужими, і вона спонукає до роздумів. Після прем’єри «День» поспілкувався з Катериною Степанковою про те, як народжувалась постановка.

***

— Коронавірус не став на заваді вашій прем’єрі. Хоча на останньому показі перед карантином кілька глядачів уже прийшли до залу в масках...

— Нам дуже важко було працювати. Відчувалося, що люди по-іншому реагують, і якщо порівнювати з першими показами, то вийшла зовсім інша вистава.

— Ця постановка — сатира на наше життя... Час летить, а абсурдних ситуацій, на жаль, на меншає.

— Після прем’єри нас запитували, коли була написана п’єса. 28 років тому. Але у публіки таке враження, що ніби вчора... Ми змінили лише одну фразу — не просто «це війна», а «може, вже війна сюди дійшла...» От і все. У 1990-х п’єса лунала як чорний гумор, а нині — як сатира на сьогодення.

— Анатолій Дяченко назвав свій «Бельведер» комедією соціальних положень, а нинішню вашу спільну постановку з Олексієм Скляренком можна назвати філософсько-соціальною трагікомедією із зірковою акторською командою: Лариса Руснак, Ахтем Сеїтаблаєв і ви. Як народжувалась вистава?

— Ми з Льошою домовились розділити роботу над постановкою. Я більше займалася продюсуванням та серйозними гуманістичними меседжами, світоглядними діалогами, а він детально розробляв комедію положень з дивною «цирковою» ситуацією, коли дві жінки всю першу дію тягають, наче «колоду» — «мертвого» чи непритомного героя, якого грає Ахтем Сеїтаблаєв. Льоша цікаво придумав, як показати цю абсурдну ситуацію та різні «проколи» за п’єсою, бо вони важливі і має значення, коли закінчиться ця історія, що відбувається на цьому сміттєвому звалищі... Апокаліпсичний фінал є і в Дяченка, і в нашій виставі. На перших показах ми з колегами працювали серйозніше, а глядачі більш жваво реагували на побачене. А жорстка сатира є наслідком нашого сьогодення сама по собі.

— Катю, це Ада Миколаївна підказала вам звернутися до цього твору? Бо театрали зі стажем можуть пригадати виставу театру «Бенефіс», в якій грало прекрасне тріо: Ада Роговцева, Ніна Шаролапова та Олексій Горбунов...

— Ні. Хоча справді Ада Миколаївна грала роль Ся. 1994 року цю виставу ставив мій брат Костя (Степанков-Волощук), а крім Горбунова, Того Самого грав також Олег Ісаєв. Постановка мала нетривале життя — відбулося десь десять показів, хоча виставу високо оцінили глядачі й театрознавці, а Ніна Шаролапова (Та) встигла навіть одержати приз за кращу жіночу роль на фестивалі «Золотий Лев». Шкода, що в середині 1990-х антреприза ще не була така поширена, як нині.

Знаєте, коли Льоша 2014 року запитав, що я хотіла б зіграти — позаяк мало задіяна як актриса, і пообіцяв поставити, то мені на думку спала п’єса «Бельведер». Навіть отримала дозвіл у автора не лише на постановку, а й на переклад її українською мовою (я сама перекладала цей твір). На початку 2015-го ми з Ларисою Руснак та Ахтемом Сеїтаблаєвим прочитали п’єсу разом. Домовилися, що Олексій (Скляренко) її ставить. Ми завжди працюємо спільно, і це дуже класно, бо розуміємо одне одного з кожного слова, навіть погляду. У «Бельведері» мені подобається поєднання в цьому творі — сатири, гротеску та містеріальних речей. Хоча в п’єсі є певні нюанси, які складно сценічно передавати, і потрібно було подекуди «зшити» текст, щоб він тримав увагу публіки. Наша вистава народилася швидко, десь за місяць-півтора, хоча ми довго її обмірковували...

— Образи Та і Ся вийшли дуже колоритними, а у Сеїтаблаєва Той Самий дуже схожий на... нинішнього керівника нашої держави. Навіть тексти, які герой Ахтема промовляє змішаною мовою — українсько-російською, також є яскравою ілюстрацією сьогодення...

— Я спеціально зробила такий переклад, бо всі наші еліти до Революції Гідності переважно були російськомовні. В інтерв’ю народних обранців та чиновників високого рангу часто проскакують русизми. До речі, я взяла дозвіл у Дяченка на це. Хоча 2014-го навіть не думала, що життя нам підкине кальку. На сцені Ахтем імпровізує, а тому кожна вистава -інша.

— «Бельведер» можна назвати посібником про те, як спілкуватися в період загострених ситуацій... До речі, як ви з Ларисою Руснак, тендітні жінки, тягали по сцені Того Самого — і не надірвалися?

— Із Сеїтаблаєвим ми працюємо давно і як актори-партнери, і на нього я ставила вистави. Під час репетицій запитала його, скільки він важить, і здивувалася, що стільки ж, як і наш високий колега Богдан Жданов, котрий має зріст 185 см. Але річ не в тому. Якщо ми з Ларисою в цій постановці вас обдурили, то це ми просто застосовували свої акторські навички... Ми діяли на сцені так, як наші парамедики виносять поранених під час боїв на сході. А те, що підіймаємо Ахтема, а потім складаємо, то це ми так талановито дуримо глядачів... Сеїтаблаєв — чудовий партнер, з ним можна гори зрушити!

— Таке враження, що зал «Сузір’я» трохи замалий для цієї актуальної вистави. Не думали адаптувати постановку на велику сцену, адже теми, які в ній висвітлюються, не залишають глядачів байдужими?

— Так, є думки, щоб виставу показувати на інших майданчиках. Наприклад, «Будьте як удома» і «Схоже на щастя» також народжувалися в «Сузір’ї», а потім ці постановки ми стали показували в різних містах і театрах. Є думки й про «Бельведер», але зараз нас зупиняє карантин. Маємо плани до травня поставити виставу на великій сцені й мандрувати з гастролями по Україні.

— На прем’єру автора — Анатолія Дяченка ви запрошували?

— Я поставила його до відома про прем’єру. Але зараз він живе не в Києві... Казав, що щасливий, що його п’єса йде, і коли ми вже будемо грати на великій сцені, то він хоче приїхати й подивитися, що у нас вийшло. Втім, це залежатиме від ситуації в нашій країні.

— Цікаво, а з Офісу Президента вже була реакція на виставу?

— Зараз їм точно не до прем’єр... Ми вже п’ять вистав зіграли. Зал «Сузір’я» не великий: щонайбільше може вмістити до 110 людей — це вже переаншлаг, і тоді глядачі сидять на «люстрах», — і я навіть боялася не задіти своїм коробом публіку в першому ряду. Перші чотири постановки на кожну фразу п’єси, яка є репризною, люди жваво реагували, а остання виявилася для нас з колегами особливо складною, бо прийшов глядач не готовий до сатири... Це відчувалося із настрою публіки. Де раніше реготали — тут посміхалися, там, де зашкалювало від аплодисментів, — тиша... Знаєте, ми, актори, до цього «холодного душу» не були готові... Хоча виставу встигли побачили деякі депутати Верховної Ради, відгуки хороші, а реакція високої влади — невідома, та й нинішні можновладці не дуже цікавляться театром... Проте нам своє робить!

Тетяна ПОЛІЩУК, «День». Фото Руслана КАНЮКИ, «День»