МЕНЮ

Спецвантаж...

У «Мистецькому Арсеналі» — виставка повернення українських культурних цінностей

Проєкт «СПЕЦВАНТАЖ! Історії повернення українських культурних цінностей» висвітлює кілька розповідей про втрату і успішне повернення пам’яток культури, вкрадених у різний час з України. На вході до виставкових залів зазначено: понад 97 300 000 одиниць культурних цінностей (музейних предметів, книг та архівних матеріалів) зникли під час Другої світової війни та після неї. Насправді, неможливо точно порахувати, скільки мільйонів рухомих пам’яток (а інколи і тих, які просто вирізали зі стін!) культурного надбання втратила Україна внаслідок історичних катаклізмів ХХ століття.

Проєкт головним чином присвячено поверненню до Дніпровського художнього музею картини Михайла Паніна «Таємний виїзд Івана Грозного перед опричниною» (1927 р.), а також тихому подвигу всіх причетних до повернення культурних цінностей в Україну. На жаль, полотно досі не з’явилось у експозиції, на його місці — символічне прев’ю з надписом «завантажується». Хоча Посольство України в США ще у вересні заявило, що процедури повернення в Україну зі США викраденої нацистами картини завершено. Полотно, що зображує виїзд Івана Грозного з почтом з кремлівських воріт, зникло з музею під час окупації міста 1941 року, а згодом опинилося в будинку родини Девіда та Габріели Трейсі зі штату Коннектикут у США і перебувало там понад 30 років.

КОРНЕЛІУС БЕЛЬТ. МОРСЬКЕ УЗБЕРЕЖЖЯ ПОБЛИЗУ ЕГМОНДА-ААН-ЗЕЕ. НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ МИСТЕЦТВ ІМЕНІ БОГДАНА ТА ВАРВАРИ ХАНЕНКІВ. ПОВЕРНЕННЯ В УКРАЇНУ: 1978 РІК

Таких полотен із України вивозили вагонами, а повертаються поодинокі твори і лише завдяки наполегливості окремих відчайдухів. Реституція культурних цінностей процес складний і тривалий, він передбачає повернення законним власникам предметів історичного значення, які були незаконно присвоєнні під час воєнних дій, а також відновлення прав власності для постраждалої сторони. За підрахунками, в Україну доби незалежності повернуто понад 151 500 одиниць культурних цінностей, що в порівнянні з цифрою в майже сто мільйонів зниклих артефактів просто мізерно. Один з найбільш вражаючих елементів експозиції — стіна з пустими рамами, де мали би бути твори українських мистців. А під ними — витримки з законів, статутів і міжнародних конвенцій, які мусили би це забезпечити.

Але загалом проєкт оптимістичний і демонструє, що завдяки системній і наполегливій праці спеціалістів історій успіху стає все більше і більше. Як же можна повернути втрачені твори? Наприклад, у випадку з вилученою німцями картиною «Аркадський краєвид» голландського живописця XVII ст. Корнеліса Пуленбурга втрутився Благодійний Фонд Олександра Фельдмана, який викупив картину на одному з європейських аукціонів та повернув Національному музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Ще один загублений у воєнний час пейзаж з колекції музею — твір Корнеліса Бельта «Морське узбережжя поблизу Егмонда-аан-Зее», що змальовує елегантно вдягнених містян біля моря на тлі руїн Егмондського абатства. Твір повернувся з Пермської художньої галереї, куди завела його доля, ще 1978 року завдяки наполегливій роботі музейників спільно з Міністерством культури, які зуміли довести приналежність твору до збірки Ханенків.

Археологічна колекція з 82 артефактів повернулася до Херсонського краєзнавчого музею з Берлінського музею праісторії 15 квітня 1994 року за посередництва Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України. Що цікаво, Німецький музей скуповував деякі об’єкти у 1980-х роках у різних приватних осіб, частина з них були подаровані. Під час дослідження майже сотні об’єктів виявляли польові позначки, інвентарні номери, але ідентифікувати їх вдалось лише завдяки археологу Вадиму Бочкарьову, що відвідав Берлінський музей праісторії 1991 року. Розпізнати артефакти остаточно вдалось завдяки інвентарним книгам Херсонського краєзнавчого музею.

Ще одне грандіозне повернення з Німеччини — рукописна грамота, видана Петром І у 1708 році митрополиту Йоасафу Кроковському щодо поставлення його на Київську митрополію. Грамота зберігалась у ризниці Софійського собору, допоки її на початку 1920-х не передали спершу до Всеукраїнської академії наук, а згодом 1931-го до відділу рукописів Всенародної бібліотеки України (нині — Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського). Як і багато інших стародавніх писемних пам’яток зі збірки бібліотеки, грамота Петра І зникла під час війни. Віднайдення пам’ятки було справжнім дивом, хоча останні власники її і не ховали: грамота була виставлена в скляній вітрині у вільному доступі бібліотеки Інституту східноєвропейської історії та краєзнавства Університету Тюбінгену. Дослідниця Наталія Сінкевич першою звернула увагу на цей документ, і почалось майже детективне розслідування його складного шляху. Врешті Міністерство закордонних справ Німеччини створило дослідницьку групу, яка підтвердила автентичність документа, на підставі чого було ухвалено рішення про реституцію Грамоти.

Виставка «СПЕЦВАНТАЖ! Історії повернення українських культурних цінностей» розповідає ще багато цікавих оповідок про життя артефактів, за якими простежується і доля нашої культури і нації. Бібліотека митрополита Флавіана, фотодокументи Центрального державного кінофотофоноархіву імені Г.С. Пшеничного, колекція декоративного мистецтва, археологічні пам’ятки, твори мистецтва поверталися різними шляхами, але завжди за цими історіями успіху стояли небайдужі культурні активісти, які робили це реальним. Свідчення багатьох з них є невід’ємною частиною експозиції, так само як і розлога освітня програма в межах проєкту.

Проєкт триватиме до 19 січня.

Надія ПАВЛІЧЕНКО, кандидат культурології. Фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»