МЕНЮ

Репортаж пам’яті

16 років тому ми попрощалися із Джеймсом Мейсом

«Втрата Союзника» — так називалася колонка головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, що вийшла 6 травня 2004 року, коли ми попрощалися з Джеймсом Ернестом Мейсом, колумністом і редактором англомовної версії газети протягом 8 років, видатного дослідника Голодомору, який приїхав до України зі США. Він пішов із життя 3 травня 2004 року після важкої хвороби.

Лариса Олексіївна писала про те, якою «фантастично важкою справою займався видатний вчений Джеймс Мейс. Наш Джим. ...Джеймс став українцем, наблизившись до болю, який передали йому ті, хто вцілів після страшного голоду. Українцем його зробило загострене почуття справедливості. Пробити змову мовчання було дуже складно... Не менш драматичним було те, що побачив Джеймс Мейс в перші роки, коли прибув в Україну. І що багато років по тому мучило його, хвилювало, терзало, наповнювало пристрастю і болем рядки в колонках The Day і статтях у «Дні». Це правда про те, що ми були і ще залишаємося ПОСТгеноцидним суспільством... В особі Джеймса журналісти «Дня» отримали друга i надзвичайно потужного союзника. Для мене особисто це було ніби відкриттям «другого фронту»...»

Розуміння масштабу і ваги цієї постаті, теплі почуття до американця з племені черокі, якому так боліла українська тема, було в багатьох представників справжньої інтелектуальної еліти України, тому на прощанні з видатним політичним українцем індіанської крові звучали голоси Ліни Костенко, Євгена Сверстюка, Станіслава Кульчицького і багатьох інших. Євген Сверстюк зокрема пригадував: «Непоступливий у своїх наукових переконаннях, толерантний у дискусіях, доктор Мейс у всіх своїх виступах тримається відкритої правди про організований геноцид, старанно прихований Кремлем, з залученням всієї пропагандивної системи, розгалуженої по всьому світу. Джеймс Мейс приймає православне хрещення від Митрополита Мстислава, а в 1993 році одружується і живе в Києві. Його журнальних і газетних публікацій різними мовами нараховується до 4 тисяч. Інформацію він брав з надійних джерел, переважно англомовних. Про факти судив об’єктивно і безоглядно. Жив скромно і не користувався тією популярністю, яку повинен би мати один з найкращих репрезентантів України на різних міжнародних форумах. Зате навряд чи хтось з політологів може похвалитися тим, що багато людей схиляються перед ним як перед правдолюбом і навіть цілують йому руки як святому за правдиві свідчення перед світом, за їхній замовчуваний національний біль. Великі чесноти винагороджуються. Його дуже любили і шанували. Пошта приносила йому щоденно сотні листів. І, можливо, головне — він на всі відповідав. Те, що Джеймс Мейс — незрівнянний, Божий дарунок для України, поступово доходитиме до нас після утрати. Слава йому, лицареві науки, вічний спокій над могилою на Байковому цвинтарі серед найкращих імен, що там уже вписалися».

За ініціативи головного редактора «Дня» було засновано Премію імені Джеймса Мейса, яку минулоріч отримав уже дванадцятий лауреат. Наша пам’ять про великого Союзника — жива. Так само як і досі актуальні його міркування і висновки, які всі охочі зможуть прочитати у двох книгах, виданих «День» на знак пам’яті про свого великого друга і незабутнього колегу.

Підготувала Ольга ХАРЧЕНКО, «День». Фото Михайла МАРКІВА та Миколи ЛАЗАРЕНКА